Колишні радянські республіки зміцніли, відвернулися від Москви й шукають майбутнє поруч із Заходом або Китаєм.
Президент Росії Владімір Путін пообіцяв відродити Російську імперію і фактично поставив свою політичну кар’єру на досягненні цієї мети. Однак країни, на які він націлився — колишні радянські республіки та східноєвропейські держави-сателіти — не поспішають співпрацювати. Отримавши незалежність, більшість із них твердо налаштовані її зберегти.
Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Румунія та Болгарія остаточно вийшли з російської сфери впливу, вступивши до ЄС і НАТО. Хоча в деяких із цих країн є проросійські партії чи навіть прем’єри, жодна з них не прагне повернутися під владу Москви.
Отримувати російський газ чи дратувати Брюссель — це одне. Але відмовитися від суверенітету й підкоритися російському пануванню — зовсім інше, зазначає Олександр Мотиль, професор політології в Ратгерському університеті, американський історик українського походження, політолог, літератор і художник.
Молдова, Грузія та Вірменія перебувають у сірій зоні. Іноді вони, здається, потрапляють під вплив Москви, іноді віддаляються від неї. У будь-якому разі, вони теж віддані своїй незалежності.
Азербайджан достатньо заможний і авторитарний, щоб відмовити Кремлю, а також має підтримку Туреччини. Казахстан, Узбекистан, Киргизстан і Таджикистан намагаються зберігати баланс між Росією та своїми тісними економічними відносинами з Китаєм. Особливо вправно у цій грі діють Казахстан і Узбекистан. Тим часом Туркменістан, що не має виходу до моря, є нейтральним, але висихання Каспійського моря може незабаром погіршити туркменсько-російські відносини.
Варто зазначити, що Євразійський економічний союз, очолюваний Росією, включає лише Вірменію, Білорусь, Казахстан, Киргизстан і, звичайно, Росію. Тим часом Шанхайська організація співробітництва, очолювана Китаєм, включає Китай, Росію, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Білорусь та Узбекистан. Вона має 14 партнерів по діалогу, двома з яких є Вірменія та Азербайджан. Очевидно, що неросійські колишні радянські республіки в Азії знають, що їхнє майбутнє пов’язане з Китаєм.
Мотиль вважає, що Білорусь та Україна заслуговують на окрему увагу. Хоча Білорусь формально є союзником Росії та виконує накази Москви, її нелегітимний президент Аляксандр Лукашенка часто поводиться так, ніби є самостійним гравцем.
Його найбільше досягнення полягає в тому, що, постійно запевняючи у своїй “вічній любові” до Росії, він зумів уникнути прямої участі країни у війні проти України. Минуло вже три з половиною роки з початку повномасштабного вторгнення, а Білорусь досі не бере участі в бойових діях.
Лукашенка також зробив кілька кроків у напрямку адміністрації Трампа, звільнивши 42 політичних в’язнів у травні, 14 — у червні та 77 — у вересні. У відповідь США скасували санкції проти білоруської авіакомпанії “Белавіа”.
“Що ж до України, то вона безповоротно втрачена для Росії — народ, який колись мав суперечливе ставлення до Москви, сьогодні об’єднаний у прагненні зберегти власну ідентичність, суверенітет і незалежність, рішуче відкидаючи все російське. Втративши Україну, Путін позбувся найціннішої “перлини в короні” російської імперії”, — стверджує історик.
Однак Путін залишається впертим і, схоже, не відмовився від своїх імперських амбіцій. До того ж у самій російській політичній культурі глибоко вкорінене переконання в правомірності безкінечного розширення і “цивілізаційній” місії Росії. Тож він, без сумніву, і надалі намагатиметься поширювати російський вплив усюди, де це можливо.
Але цього разу російський імперіалізм приречений на поразку. Найсприятливіший момент для відновлення імперії був у 1990-х, коли неросійські держави були слабкими, дезорганізованими й ледве трималися на плаву.
Звісно, Росія також мала свої проблеми, але як колишній імперський центр вона зберігала потужні важелі впливу — велику армію, ядерну зброю, економічну вагу та агентів впливу в республіках колишнього СРСР, — що могло дозволити їй, подібно до більшовиків, знову підпорядкувати собі більшість колишніх територій.
Відтоді неросійські народи значно зміцніли й стали більш стійкими до будь-яких спроб підкорення. Росія теж стабілізувалася і, можливо, змогла б реалізувати свій імперський проєкт, якби не вторгнення в Україну у 2022 році. Війна в Україні серйозно послабила російські збройні сили та поставила економіку країни на межу рецесії, дефолту й навіть краху.
“Завдяки Путіну імперські мрії Росії, можливо, ще живі, але її імперські перспективи мертві. Залежна від доброї волі та щедрості Китаю та Північної Кореї, Росія, як висловлюються багато аналітиків та політиків, справді стала Буркіна-Фасо з бомбою — здатна руйнувати та вбивати, але не завойовувати”, — підсумував Мотиль.
Раніше в Bloomberg писали, що Трамп схожий на Путіна і Сі — він імперіаліст. Оглядач Андреас Клут зазначив, що Путін і Сі — а тепер, очевидно, і Трамп — перебувають у полоні не стільки ідентифікованих ідеологій, скільки простіших інстинктів: волі до влади й загальної жаги до панування, що включає територіальну експансію.