12-денна війна між Ізраїлем та Іраном змінила баланс сил на Близькому Сході. Ізраїль, що зміцнив свої позиції, прагне перебудувати регіон; ослаблений іранський режим намагається вижити; а Сполучені Штати вагаються, не бажаючи втягуватись у ще один затяжний конфлікт. Найнебезпечнішим наслідком може стати не подальше протистояння з Іраном, а загострення суперництва між Туреччиною та Ізраїлем.
Міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан нещодавно висловив новий настрій Анкари, заявивши на саміті Організації ісламського співробітництва, що “не існує палестинської, ліванської, сирійської, єменської чи іранської проблеми — але безумовно є ізраїльська проблема”. Такі настрої відображають зміну в турецькому мисленні щодо місця Ізраїлю в регіоні: колись союзник, а потім суперник, тепер він все частіше розглядається як відвертий ворог.
Анкара відчуває дискомфорт через рішучість Ізраїлю та його нову роль регіонального гегемона — статус, на який довго претендував президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган. Девлет Бахчелі, ключовий союзник Ердогана, нещодавно звинуватив Ізраїль у спробах “оточити Анатолію” та дестабілізувати Туреччину. Раніше подібні твердження з’являлися лише у таблоїдах, але нині такі думки стали частиною риторики турецького державного апарату та основних ЗМІ, зазначає Аслі Айдинташбаш, турецька журналістка та публіцистка.
Дзеркальне відображення цієї одержимості існує й в Ізраїлі, де частина сил безпеки дедалі більше розглядає регіональний вплив Туреччини як довгострокову загрозу, яка є “небезпечнішою за Іран”. Публічна підтримка ХАМАСу з боку Ердогана викликає різку реакцію уряду прем’єр-міністра Беньяміна Нетаньягу, провокуючи запеклі словесні баталії та підштовхуючи Ізраїль до поглиблення контактів із сирійськими курдами, яких Анкара вже давно вважає загрозою.
У й без того нестабільному регіоні протистояння двох найпотужніших армій — обидві є союзниками США — може ще більше підірвати крихкий баланс сил.
“Сирія є найімовірнішою ареною для прямого протистояння. Після краху режиму Асада наприкінці 2024 року обидві країни намагаються сформувати післявоєнний порядок. Туреччина розширила свій вплив у Сирії, підтримуючи союзні сили, які зараз перебувають при владі, і просуваючи ідею стабільного централізованого уряду, лояльного до Анкари”, — додає журналістка.
Туреччина вже контролює значні території на півночі Сирії й прагне посилити свою економічну та військову присутність у країні. Ізраїль тим часом активізував авіаудари та заявив про підтримку автономії курдів, ставлячись із підозрою до нової сирійської влади через її джихадистське минуле.
Напруження досягло піку у квітні, коли Ізраїль завдав удару по об’єкту, призначеному для створення турецької військової бази. Крім того, Туреччина зробила власні висновки з війни з Іраном. Усунення Ізраїлем верхівки іранського військового керівництва стало яскравим нагадуванням про його перевагу в повітряній потужності та розвідувальних можливостях. Анкара тепер намагається усунути власні слабкі місця.
“Президент США Дональд Трамп повинен використати свої добрі стосунки як з Нетаньягу, так і з Ердоганом для врегулювання цього протистояння. Припинення війни в Газі могло б допомогти пом’якшити турецьке невдоволення, але довгострокове суперництво між двома країнами навряд чи зникне”, — вважає Айдинташбаш.
Протягом десятиліть американські політики розглядали Туреччину та Ізраїль як незамінних — хоч і непростих — союзників і опори регіональної стабільності. Тепер ці дві опори починають тиснути одна на одну. Із послабленням Ірану, Вашингтон і його союзники мають усвідомити, що наступним випробуванням для Близького Сходу може стати суперництво між двома їхніми найближчими партнерами.
Нагадаємо, президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган заявив 21 червня, що атаки Ізраїлю на Іран безпосередньо перед новим раундом ядерних переговорів зі Сполученими Штатами мали на меті саботувати переговори, і показали, що Ізраїль не хоче вирішувати проблеми дипломатичним шляхом.
Виступаючи на зустрічі міністрів закордонних справ Організації ісламського співробітництва в Стамбулі, Ердоган закликав країни, які мають вплив на Ізраїль, не піддаватися його “отруйній риториці” та шукати вирішення конфлікту шляхом діалогу, не допустивши ширшого зіткнення,