Допуск росіян до спортивних змагань – федерації дозволили прапор і гімн
Володимир Кім
Одначе це вже стає тенденцією. І для нас, українців, тривожною.
Із початком повномасштабного російського вторгнення в Україну 2022 року російських і білоруських спортсменів відсторонили від змагань міжнародного рівня практично в усіх видах спорту. З одного боку, це була демонстрація солідарності з Україною, яка стала жертвою агресії. З іншого — справедливе покарання представників країн, чиє керівництво вирішило без приводу напасти на іншу державу, а населення з ентузіазмом підтримало ведення війни.
Багато російських спортсменів, хоч і не є офіцерами збройних сил РФ, теж підтримали «СВО», демонструючи на своїй формі букви Z і V. Тому якщо російські та білоруські спортсмени й брали участь у змаганнях після лютого 2022 року, то тільки в нейтральному статусі, без демонстрації національних символів.
Спортивний арбітражний суд скасував повне відсторонення російських саночників від Олімпіади-2026
Однак минулого тижня Міжнародна федерація самбо (FIAS) оголосила, що із січня 2026 року російські та білоруські самбісти зможуть виступати на міжнародних турнірах із використанням національних прапорів і гімнів. Як заявив президент FIAS Васілій Шестаков, «спорт — це міст для діалогу та порозуміння між народами навіть за непростих часів. Ми продовжили цей курс, спочатку повернувши національну символіку для юніорів, а тепер — для всіх спортсменів».
Раніше використовувати національну символіку на змаганнях російським спортсменам дозволила Міжнародна федерація дзюдо (IJF). Попри протести української федерації, російські дзюдоїсти вже виступали під своїм прапором на турнірі Великого шолома в Абу-Дабі, що відбувся кілька тижнів тому.
Судячи з усього, рішення FIAS та IJF запускають ланцюгову реакцію, протистояти якій Київ практично не має змоги, з огляду на настрій керівників багатьох міжнародних федерацій, глав УЄФА та МОК, прагнення федерацій заробити на рекламі російських компаній, а також темп російсько-американських переговорів щодо припинення бойових дій в Україні.
Ще 2023 року тодішній президент МОК Томас Бах виступив проти заборони росіянам і білорусам брати участь в Олімпійських іграх 2024 року в Парижі. За його словами, відсторонення спортсменів від змагань через їхній паспорт «не відповідає цінностям та місії Олімпійської хартії, а місія МОК — об’єднати спортсменів із усього світу».
Та й нова президентка МОК Кірсті Ковентрі не раз давала зрозуміти, що виступає за «відхід від політики у спорті». «Спорт має залишатися маяком надії, місцем, де люди можуть об’єднатися в мирному змаганні. У цьому суть олімпізму: кожен допущений до змагань спортсмен, команда та офіційна особа повинні мати можливість брати участь у них без дискримінації або політичного втручання», — нещодавно знову заявила вона, обстоюючи ідеї «об’єднання людей в ім’я спорту».
Ці абстрактні ідеї не заважали російським спортсменам радіти загибелі українців. Нагадаємо, що жертвами повномасштабної війни стали понад 600 українських спортсменів і тренерів, сотні спортивних об’єктів були зруйновані внаслідок російських обстрілів.
У тому, що саме міжнародні федерації дзюдо та самбо одними з перших допустили російських спортсменів до участі у змаганнях із національними символами — прапором та гімном, немає нічого дивного. У цих федераціях завжди було сильне російське лобі, а Путін неодноразово казав, що головні захоплення його дитинства — самбо та дзюдо. Усе це створювало передумови для ухвалення рішення, що суперечить позиції більшості урядів і міжнародних спортивних організацій.
Український борець уперше за історію країни отримав ранг озекі в професійному сумо Японії
Тим часом рішення FIAS і IJF не просто створюють ілюзію нормалізації поведінки країни, яка веде війну проти України, а й розмивають режим санкцій та ізоляції агресора. У своїй пропагандистській кампанії Кремль використовуватиме ці рішення як демонстрацію слабкості Заходу, переконуючи в неминучості повернення до business as usual. Адже спорт — це не просто видовищні змагання, а й потужний пропагандистський інструмент формування іміджу країни засобами «м’якої сили» та просування своїх наративів.
Це добре розуміли й використовували в Третьому Рейху. Не гірше це розуміють і в Росії. Тому там роблять усе можливе, аби росіяни брали участь у змаганнях. Спочатку — хоча б у нейтральному статусі, а пізніше — і з російським триколором.
Так, у листопаді Міжнародна федерація водних видів спорту (World Aquatics) дозволила російським спортсменам із 1 січня 2026 року брати участь у змаганнях із водного поло в нейтральному статусі. Водне поло стало першим командним видом спорту, куди повернулися росіяни. Для допуску спортсмени проходитимуть перевірку на зв’язки із силовими органами, підтримку війни та дотримання антидопінгових правил. Усю національну символіку буде заборонено.
У жовтні Спортивний арбітражний суд (CAS) уперше визнав дискримінацією відсторонення російських і білоруських спортсменів від міжнародних змагань під егідою Європейського союзу настільного тенісу (ETTU). Утім, навіть у самій Росії не могли повірити такому щастю й обережно коментували його наслідки.
«Юридичне значення в цього рішення є. Але воно обмежене тим, що з юридичного погляду рішення CAS не є прецедентами, їх можуть брати до уваги. Арбітри CAS прагнуть однаковості, але кожну справу вони розглядають детально, тому не зобов’язані брати (до уваги) це рішення. Ми знаємо багато справ, де таке відсторонення не було визнано дискримінаційним. І до уваги можуть брати їх, а не це рішення щодо настільного тенісу», — сказала в коментарі РІА «Новості» російська спортивна юристка Анна Анцеліовіч.
Утім, на початку листопада Міжнародна федерація кінного спорту (FEI) допустила росіян і білорусів до участі в командних змаганнях під нейтральним прапором.
У листопаді CAS також задовольнив апеляцію росіян на рішення Міжнародної федерації санного спорту (FIL) відсторонити представників РФ від участі в змаганнях навіть у нейтральному статусі. Тепер російські спортсмени можуть брати участь у турнірах із санного спорту в нейтральному статусі.
Нині головна мета Москви — участь росіян у зимових Олімпійських іграх, які відбудуться в Мілані та Кортіна-д’Ампеццо з 6 до 22 лютого 2026 року. Тому в Росії з величезним ентузіазмом коментували рішення CAS, який скасував рішення Міжнародної федерації лижного спорту та сноуборду (FIS) не допускати російських спортсменів до змагань під егідою федерації на сезон 2025/2026 року. Тепер російські лижники та сноубордисти будуть допущені до участі в міжнародних змаганнях. Щоправда, наразі тільки в нейтральному статусі.
Втім, попри рішення CAS, фактичний допуск російських лижників і сноубордистів до змагань, які є кваліфікаційними до Олімпіади, залишається негарантованим. Тепер FIS має розробити механізми та чіткі критерії для допуску російських спортсменів у нейтральному статусі.
Зате російські паралімпійці можуть взяти участь у Паралімпійських іграх-2026 на повних правах: CAS дозволив їм виступати на міжнародній арені з використанням національної символіки.
Однак у Москві після рішення CAS сповнені оптимізму. «МОК на нашому боці, Міжнародний олімпійський комітет допомагає нам чинити тиск, зокрема, на європейські країни, стосовно допуску наших атлетів на змагання. У лижних перегонах та інших видах», — заявив міністр спорту РФ, президент Олімпійського комітету Росії Міхаіл Дєгтярьов.
У нашої країни не так багато інструментів, аби протистояти цим рішенням. Наразі Україна має підтримку багатьох міжнародних спортивних федерацій, які не вважають за можливе винагороджувати агресора участю російських спортсменів у змаганнях під російським триколором.
Шестиразовий олімпійський чемпіон із МОК вирішив пожаліти росіян через їхнє відсторонення
Та що, як згодом вони змінять свою позицію? Тоді єдиним способом висловити незгоду залишається бойкот. 2023 року IJF дозволила членам збірної Росії брати участь у турнірах, але в нейтральному статусі. Через це Україна вирішила бойкотувати травневий Чемпіонат світу в Досі. Але, як бачимо, й цей спосіб неефективний. Ба більше, від цього страждають українські спортсмени. Що є більш ніж несправедливим.
Сьогодні Київ опиняється перед дилемою: або продовжувати бойкоти, ризикуючи ізолювати своїх спортсменів, або шукати нові механізми тиску на міжнародні федерації та МОК. Зрозуміло одне: кожне рішення про допуск російських спортсменів до міжнародних змагань розмиває санкційний режим і підриває солідарність із жертвою війни.
І якщо світова спортивна спільнота готова заплющувати очі на зруйновані стадіони, убитих тренерів і спортсменів задля абстрактної «аполітичності», то Україна зобов’язана нагадувати: спорт не може бути поза політикою, коли йдеться про війну та легітимацію агресора.