Загострення ситуації в Ормузькій протоці, стратегічному морському коридорі між Іраном та Аравійським півостровом, через який проходило близько 20% усієї світової нафти, викликало хвилю тривог щодо продовольчої безпеки планети. І хоча страхи про масовий голод все ж перебільшені, існує одна вагома небезпека. Завдяки іранській кризі Китай поступово перетворюється на глобального монополіста ринку добрив, пише Bloomberg.
Не тільки нафта
Країни Ради співробітництва держав Перської затоки (РСДПЗ), зокрема Саудівська Аравія, Катар та Оман, є ключовими постачальниками двох із трьох найважливіших рослинних поживних речовин. По-перше, на них припадає близько чверті світового експорту карбаміду (сечовини) — азотного добрива, яке стимулює ріст листя та стебел. По-друге, ці країни відіграють ще вагомішу роль у виробництві фосфорних добрив: виробництво фосфору вимагає сірки, яку отримують із нафти та газу, а третина всієї такої сірки у світі походить із Близького Сходу.
Фосфор — одна з трьох ключових поживних речовин для рослин поряд з азотом та калієм. Без достатньої кількості цих елементів у ґрунті неможливо отримати нормальний врожай зернових, овочів та фруктів. Тому порушення постачання фосфорних добрив безпосередньо б’є по врожайності в країнах, що розвиваються. Насамперед в Азії та Африці.
Рятівна диверсифікація
Попри критичну роль Перської затоки, глобальна торгівля добривами значно диверсифікованіша, ніж нафтовий ринок. Ось ключові факти, які спростовують апокаліптичні сценарії:
- Євросоюз загалом експортує більше добрив, ніж усі країни РСДПЗ разом узяті.
- Канада є домінуючим гравцем на світовому ринку калію (поташу) — ще одного критично важливого добрива.
- Марокко контролює значну частку світових запасів фосфатної сировини.
- Росія, попри вторгнення в Україну, зберегла позиції найбільшого у світі експортера добрив. І санкції цього не змінили.
- Побоювання щодо масового голоду після 2022 року виявилися перебільшеними: глобальний рівень голоду з 2022 року дещо знизився, а не зріс.
Таким чином, поточна криза є серйозною, але не катастрофічною. Принаймні у короткостроковій перспективі. Сільськогосподарський сектор має з чого вибирати.
Фактичний монополіст
Найбільш вражаюча частина аналізу Bloomberg стосується колосальної ролі Китаю у світовій індустрії добрив. За масштабами виробництва КНР не має рівних:
- 44% світового виробництва фосфатів
- 30% світового виробництва азотних добрив
- 23% світового виробництва сірки
- 13% світового виробництва калію (поташу)
Для порівняння: частка Саудівської Аравії в ОПЕК становить близько 12% світового видобутку нафти. Частка Китаю в деяких категоріях добрив у рази вища. Це означає, що якщо Пекін вирішить використати продовольчу залежність інших країн як геополітичний інструмент, наслідки для світової продовольчої безпеки можуть бути масштабнішими, ніж будь-яке нафтове ембарго.
Вже зараз Китай забезпечує близько половини імпорту азотних добрив для країн Південно-Східної Азії, а також чверть відповідного імпорту Бразилії та Пакистану. Фактично без китайських добрив ці країни не зможуть прогодувати своє населення.
Рушниця на стіні
Попри колосальний потенціал впливу, до останнього часу Китай не розглядав свій аграрно-хімічний сектор як інструмент тиску. Основна причина — внутрішні пріоритети: партія традиційно дбала насамперед про те, щоб власні фермери мали стабільний і легкий доступ до добрив. Наприклад, Пекін наказав експортерам призупинити відвантаження напередодні весняного посівного сезону через зростання внутрішнього попиту та ціни на карбамід.
Проте знакові зміни вже відбуваються. Минулого серпня на переговорах між міністрами закордонних справ Китаю та Індії, спрямованих на зниження напруженості навколо спірного гімалайського кордону, відкриття торгівлі добривами стало одним із ключових результатів домовленостей, поряд з рідкісноземельними металами. Тобто Пекін уже використовує добрива як дипломатичний важіль, нехай поки що й у позитивний спосіб.
Удар по Індії
На думку Bloomberg, найбільш незахищеною від поточної кризи є Індія. Маючи 1,4 мільярда жителів, країна свідомо уникала залежності від сусіда: частка китайських добрив в індійському імпорті — менше 5%. Натомість Нью-Делі надмірно залежить від монархій Перської затоки, що тепер стало очевидною вразливістю.
З огляду на те, що сезон мусонних посівів в Індії розпочинається приблизно у травні, виробники добрив уже б’ють на сполох. Уряд Моді прискорив імпорт карбаміду в екстреному порядку і звернувся до Китаю з проханням про постачання для покриття дефіциту. Відповідь Пекіну стане показовою: чи буде це суто комерційне рішення, чи геополітичний сигнал?
Інший рівень вразливості
Є ще один фактор, який у довгостроковій перспективі може змінити всю гру. Населення Китаю скорочується, а пам’ять про Великий голод часів Мао Цзедуна (1959 — 1961 роки, коли загинули десятки мільйонів людей) поступово зникає разом із поколінням, яке його пережило. Тиск на сільськогосподарські угіддя слабшає, і за нинішніми темпами розвитку Китай може перетворитися з продовольчо вразливої країни на великого агроекспортера — подібно до США, Бразилії, Канади та Австралії.
У такому сценарії китайська індустрія добрив може стати стратегічним геополітичним активом. Причому набагато потужнішим, ніж рідкісноземельні метали, над контролем яких Захід уже б’є тривогу. Якщо до загрози монополії на рідкісноземельні метали додати загрозу контролю над добривами, то йтиметься вже про загрозу голоду. А це зовсім інший рівень вразливості.
Нагадаємо, що міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль попередив про небезпечну спіраль непередбачуваних наслідків, якщо війна на Близькому Сході ще більше загостриться. Він зазначив, що деякі ризики війни, зокрема можлива продовольча криза, не були повністю враховані.