Дії Трампа – вони грають на руку світовим автократам
Колумніст наводить приклад таких автократів.
Дії Дональда Трампа, які спричиняють міжнародну нестабільність, створюють сприятливі умови для диктаторів, які прагнуть остаточно знищити демократичні інститути у своїх країнах. Візьмемо президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана, який використав підконтрольну судову систему, щоб ув’язнити свого головного політичного опонента Екрема Імамоглу. Звинувачення у корупції проти мера Стамбула розглядаються як політично мотивовані, оскільки їх висунули саме тоді, коли він мав стати кандидатом у президенти, зазначає Марк Чемпіон, колумніст Bloomberg.
Дії Ердогана викликали масові протести в Туреччині, але міжнародна реакція була набагато слабшою, ніж це могло б бути кілька років тому. Через економічні труднощі та військові загрози Європа змушена ставити стабільність вище за просування демократії, адже Туреччина є важливим торговим партнером, виробником зброї та членом НАТО.
У США ж Ердоган отримав лише схвалення від Дональда Трампа, який вважає його союзником у питаннях Сирії, Росії та Ірану. Виступаючи в Білому домі разом із прем’єр-міністром Ізраїлю Беньяміном Нетаньягу, Трамп похвалив турецького лідера за його “розумні” дії в Сирії, не згадавши про репресії проти Екрема Імамоглу.
Колумніст додає, що прем’єр-міністр Ізраїлю Нетаньягу є ще одним яскравим прикладом. Здавалося б, він мав би триматися в тіні після катастрофічного провалу у сфері безпеки, який дозволив ХАМАСу 7 жовтня 2023 року здійснити найкривавішу атаку на євреїв з часів Голокосту.
Однак ситуація тільки погіршилася через його нездатність виконати власні обіцянки — повернути всіх заручників і знищити ХАМАС навіть після півтора року війни.
Нетаньягу стикається з численними розслідуваннями та судовими справами: у себе в країні його звинувачують у шахрайстві та витоку секретної інформації, а в Гаазі — у воєнних злочинах. Він намагається звільнити генерального прокурора та голову служби внутрішньої безпеки Ізраїлю з очевидно особистих мотивів, а Верховний суд країни розглядає, чи дозволити уряду відправити у відставку керівника розвідки, відповідального за розслідування витоків інформації про радників Нетаньягу.
Попри це, ізраїльський прем’єр виглядає не покараним: нещодавно він розірвав перемир’я в Газі, укладене за посередництва США, і відновив бойові дії, прагнучи створити так звані буферні зони. Також він заблокував доступ гуманітарної допомоги та закликав палестинців “добровільно обирати”, куди їм виїжджати з територій, які стали непридатними для життя.
Чемпіон також наводить приклад угорського прем’єра Орбана, який як і Ердоган, просунувся набагато далі в усуненні судових обмежень своєї влади, ніж Трамп чи Нетаньягу. І він користується можливістю зробити більше.
Владімір Путін, тим часом продовжує отримувати від нової адміністрації США безперешкодну підтримку, в тому числі й в питаннях тарифів. Цього не змогли домогтися Ізраїль, Україна та союзники, з якими США вже мають позитивне торговельне сальдо.
Колумніст додає, що є одне велике застереження щодо всіх цих перемог для автократів, які вже сформувалися або тільки зароджуються. Росія, наприклад, все ще може бути головним бенефіціаром рішення Трампа демонтувати світовий порядок на чолі з США, але незрозуміло, як американський лідер, що має виключно трансакційний характер, відреагує на постійне ігнорування його зусиль, спрямованих на припинення війни в Україні.
Нетаньягу, тим часом отримав цінну зустріч в Овальному кабінеті, але йому також довелося розплачуватися за неї тарифами.
“Ключове тут те, що новий міжнародний порядок, якого прагнуть такі люди, як Путін, Нетаньягу та Орбан — без правил і установ, які обмежують їхню владу або регулюють питання торгівлі та війни — за своєю суттю є світом конкуренції націоналізмів”, — пише Чемпіон.
Експосол України в Японії Сергій Корсунський у статті “Трамп vs Путін: хто справді влаштував геополітичну кризу?” детально розглядає геополітичні зміни, які відбуваються на наших очах.