Напередодні відкриття щорічного безпекового саміту «Діалог Шангрі-Ла», який відбувся наприкінці минулого тижня в Сінгапурі, в регіональних ЗМІ було опубліковано карту активності підрозділів ВМС Китаю навколо Тайваню протягом травня цього року. Переміщення кораблів, підводних човнів і авіації у складі декількох тактичних груп свідчить про наміри оточити Тайвань із боку Тихого океану й водночас заблокувати шляхи надходження можливої допомоги від Філіппін і Японії.
Саме ця тема — стримування Китаю — була головною у двох центральних виступах — президента Еммануеля Макрона, який уперше взяв участь у саміті, та міністра оборони США Піта Гегсета, який здійснив другий візит до регіону за три місяці. Проте меседжі, оприлюднені доповідачами, різнилися. Щоб правильно їх оцінити, потрібно зважати ще на два чинники. Перший — це виступ премʼєр-міністра Японії Шігеру Ішіби на конференції «Майбутнє Азії», що відбулася напередодні в Токіо. Другий — це рішення Китаю вперше за час проведення «Діалогу Шангрі-Ла» не брати в ньому участі на рівні міністра оборони (минулого року адмірал Дун Цзюнь не тільки приїхав до Сінгапуру, а й зустрівся з американським колегою Ллойдом Остіном). Цього разу замість нього до Сінгапуру приїхала делегація китайських університетських академіків.
Рішення КНР понизити рівень участі цілком очевидно пояснюється очікуваннями вкрай критичної тональності виступів гостей із Європи та США. Та якщо президент Макрон закликав створити коаліцію Європи й Азії для «підтримки глобального порядку та захисту суверенітету», то глава Пентагону закликав країни Східної та Південно-Східної Азії збільшити витрати на оборону до 5% ВВП, як у Європі, для стримування «агресивного впливу Китаю».
Макрон шукав порозуміння з азійськими партнерами (він відвідав також В’єтнам та Індонезію) в контексті зменшення присутності США в Європі й війни тарифів, фактично пропонуючи країнам регіону третій шлях для збереження світового порядку — європейський, замість вибору між США та КНР. Своєю чергою Гегсет говорив виключно про безпеку, точніше — небезпеку, яку створює Китай своїми погрозами на адресу Тайваню, агресивними діями проти Філіппін та експансією в Південно-Китайському морі.
Візит президента Франції до Східної Азії став своєрідною прелюдією перед самітами ЄС—Японія та ЄС—КНР, які відбудуться в липні. На його думку, альянс Європи й Азії в контексті протистояння загрозам ревізіоністських держав, яких він не назвав, призведе до «нових коаліцій, нових угод», що дадуть змогу «перезапустити» світовий порядок, який ґрунтується на правилах. Макрон критично оцінив сучасні тенденції до формування «зон впливу», натомість виступив за розширення інклюзивних багатосторонніх форматів. Франція та Сінгапур підписали широкомасштабну угоду у сфері ядерної енергетики та оборонної співпраці. Це важливо, оскільки відкриває шляхи для тіснішої взаємодії з країнами АСЕАН.
Гегсет про економіку не говорив. Він запевнив представників 47 країн, присутніх у Сінгапурі, що США й далі відіграватимуть активну роль у регіоні (і це помітно контрастувало з претензіями, які Вашингтон висуває до Європи). «Ми маємо забезпечити, щоб наші витрати на оборону відображали небезпеки й загрози, з якими ми стикаємося сьогодні. Стримування не обходиться дешево», — заявив Гегсет. Глава Пентагону закликав регіон серйозно поставитися до внеску в «колективну оборону», звинувативши Китай у тому, що той прагне стати «гегемоністською державою в Азії». Вчергове прозвучала заява, що США не прагнуть конфлікту з Піднебесною, але «не будуть витіснені з цього критично важливого регіону», а також не дозволять ображати своїх союзників і партнерів. «Ми переорієнтовуємося на стримування агресії з боку комуністичного Китаю, — сказав Гегсет, — через його масоване нарощування військової сили та зростання готовності використовувати цю силу для досягнення своїх цілей. Китай продемонстрував, що хоче докорінно змінити статус-кво».
Варто зазначити, що США вже почали посилювати Філіппіни, розмістивши поблизу протоки між ними й Тайванем новітні мобільні протикорабельні системи Корпусу морської піхоти й розблокувавши допомогу на суму 500 млн дол. Із Японією ведуться складні, але небезуспішні переговори про тарифи та збільшення внеску Токіо в безпеку. Дається взнаки категорична антикитайська позиція Філіппін і доволі обережна риторика Японії стосовно подальших контактів із Пекіном.
Саме про це говорив прем’єр-міністр Японії Ішіба під час свого резонансного виступу на токійській конференції «Майбутнє Азії». Він також наголосив на необхідності зміцнення присутності США в регіоні й посилення альянсу Сполучених Штатів із традиційними союзниками, маючи на увазі загрозу з боку КНР. Проте, на його думку, ключовою метою є підтримання балансу сил, оскільки вакуум безпеки може призвести до дестабілізації хиткої рівноваги в регіоні. Він заявив, що Японія й далі контактуватиме з КНР на всіх рівнях, прагнучи співробітництва, а не конфронтації. Він навів приклад Всеосяжного та Прогресивного Транстихоокеанського Партнерства — угоди про вільну торгівлю між країнами по обидва боки Тихого океану як ефективного механізму в часи глобальної економічної нестабільності. Велика Британія також стає частиною цієї угоди, на черзі Філіппіни, заявки також подали Китай і Тайвань. Виступ глави уряду Японії є тим важливішим, що політик відомий своєю ідеєю створення «азійського НАТО», проти чого різко виступає Китай. Із Пекіна неодноразово лунали заяви, що будь-який безпековий альянс в Азії, який не включає КНР, розглядатиметься як ворожий крок у бік Піднебесної.
У цьому контексті увагу аналітиків привернула стаття у Foreign Affairs колишнього заступника глави Пентагону часів президентства Джо Байдена Елі Ратнера, опублікована напередодні саміту в Сінгапурі. У ній він закликав США, Австралію, Філіппіни та Японію укласти безпековий пакт, що дуже нагадує ідею «Азійського НАТО». На думку Ратнера, на сучасному етапі варто обмежити коло учасників із реалістичних міркувань, з огляду на потужну протидію таким планам із боку КНР. Цікаво, що цю ідею жваво обговорювали в експертних колах Японії, проте розкритикували як передчасну й таку, що не враховує реалій регіону.
Один з аспектів цієї пропозиції, на яку звернули увагу експерти, — це відсутність серед членів оборонного альянсу Південної Кореї. Ратнер роз’яснив, що ця країна може стати його членом, якщо, по-перше, перегляне свою оборонну доктрину та визнає Китай загрозою (як це зробила Японія), по-друге, новий уряд РК, який буде сформовано після виборів, значно активізує й покращить відносини з Японією і, по-третє, Сеул дозволить військам США на своїй території опікуватися не лише питаннями загрози з боку Північної Кореї (як це є зараз), а й ширшим колом загроз. Офіційних коментарів щодо цієї пропозиції з боку уряду Японії традиційно не прозвучало, проте цілком очевидно, що в нинішній ситуації такий безпековий альянс означатиме вкрай негативні наслідки щодо відносин із КНР. У Токіо й без того досить нервово очікують 2 вересня, коли очільники Росії та КНР у Пекіні святкуватимуть «перемогу над мілітаристською Японією»; питання тарифів зі США досі не врегульовано, а Китай реально вдається до ескалації своєї присутності навколо островів Сенкаку. Наразі уряд Шігеру Ішіби намагається пройти між краплинами дощу, утримуючи відносини зі США на високому рівні, але й не вдаючись до різких кроків у бік Китаю. До того ж керівній партії ще треба виграти вибори до верхньої палати парламенту Японії та зберегти стабільність у суспільстві на тлі досить помітного зростання цін і погіршення показників зовнішньої торгівлі через запроваджені Трампом тарифи на автомобілі.
Цілком очевидно, що світова криза безпеки та взаємної довіри, спричинена ревізіонізмом Росії та КНР, а також різкими й непередбачуваними кроками адміністрації Трампа проти найближчих союзників, спричиняє пошуки нових форм як безпекової, так і торговельно-економічної взаємодії. Гарна новина про те, що США не покинуть Східну Азію (що було цілком очевидно) все ж таки сприймається з обережністю через неприховані вимоги адміністрації Трампа «присягнути на вірність» США й дистанціюватися навіть від економічної співпраці з КНР. Для абсолютної більшості країн регіону такий вибір може призвести до руйнації економіки та політичної кризи, оскільки роль КНР у Східній та Південно-Східній Азії неможливо переоцінити.
Європа, яка прагне уникнути загострення відносин зі США, але шукає шляхи як для створення альтернативних ринків, так і для посилення власної безпеки, наразі свого слова не сказала. Якщо ж говорити про Україну, то, на жаль, очікування стосовно концентрації зусиль США на Азії за рахунок Європи створюють додатковий тиск і на переговори про припинення вогню, і на розрахунки щодо подальших гарантій безпеки. Це саме те, чого прагнув Путін, формуючи оборонний альянс із Північною Кореєю та заохочуючи Китай підтримати агресію проти України. Складається враження, що традиція неправильного розуміння політики РФ Вашингтоном зберігається попри набутий досвід. Світ рухається до мережі нових альянсів, і нам варто визначитися, в якому з них буде Україна.