Атака Трампа на Венесуелу – чому це незаконно і шкодить США – аналіз NYT
Дії США можуть тільки погіршити ситуацію в світі.
Протягом останніх кількох місяців президент США Дональд Трамп розгорнув потужні військові сили в Карибському басейні, щоб погрожувати Венесуелі. Досі президент використовував їх для незаконних нападів на невеликі човни, які, за його словами, перевозили наркотики. У суботу Трамп різко посилив свою кампанію, захопивши президента Венесуели Ніколаса Мадуро в рамках того, що він назвав «широкомасштабним ударом» по країні.
Як пише у статті редакційна колегія The New York Times, у світі мало хто має співчуття до Мадуро – він недемократичний та репресивний, і в останні роки дестабілізував західну півкулю. Організація Об’єднаних Націй нещодавно опублікувала доповідь, у якій детально описано понад десятиліття вбивств, тортур, сексуального насильства та свавільних затримань його політичних опонентів, вчинених поплічниками. Він сфальсифікував президентські вибори у Венесуелі у 2024 році. Він спричинив економічні та політичні потрясіння в усьому регіоні, спровокувавши виїзд майже восьми мільйонів мігрантів із країни.
Однак, якщо й існує якийсь головний урок американської зовнішньої політики за останнє століття, то це те, що спроба повалити навіть найжахливіший режим може погіршити ситуацію.
«Сполучені Штати витратили 20 років, не маючи змоги створити стабільний уряд в Афганістані, і замінили диктатуру в Лівії роздробленою державою. Трагічні наслідки війни 2003 року в Іраку продовжують переслідувати Америку та Близький Схід. Мабуть, найбільш актуальним є те, що Сполучені Штати спорадично дестабілізували країни Латинської Америки, включаючи Чилі, Кубу, Гватемалу та Нікарагуа, намагаючись силою повалити уряд», – вказують автори.
Трамп ще не запропонував чіткого пояснення своїх дій у Венесуелі. Видання пише, що він штовхає США до міжнародної кризи без вагомих причин.
«Якщо Трамп хоче стверджувати протилежне, Конституція чітко визначає, що він повинен зробити: звернутися до Конгресу. Без схвалення Конгресу його дії порушують законодавство США», – зазначає NYT.
Номінальним обґрунтуванням військових авантюр адміністрації є знищення «наркотерористів». Протягом історії уряди називали лідерів країн-суперників терористами, намагаючись виправдати військові вторгнення поліцейськими операціями. Однак, зауважує видання, це твердження особливо абсурдне в цьому випадку, враховуючи, що Венесуела не є значним виробником фентанілу чи інших наркотиків, які домінували в нещодавній епідемії передозувань у Сполучених Штатах, а кокаїн, який вона виробляє, переважно надходить до Європи. Ф хоча Трамп нападав на венесуельські човни, він також помилував Хуана Орландо Ернандеса, який керував масштабною операцією з торгівлі наркотиками, коли був президентом Гондурасу з 2014 по 2022 рік.
Більш правдоподібне пояснення нападів на Венесуелу можна знайти в нещодавно опублікованій Трампом Стратегії національної безпеки. У ній стверджувалося про право домінувати в Латинській Америці: «Після років нехтування Сполучені Штати відновлять та забезпечать виконання Доктрини Монро, щоб відновити американську перевагу в Західній півкулі». У тому, що в документі названо «Доповненням Трампа», адміністрація пообіцяла передислокувати війська з усього світу в цей регіон, зупинити контрабандистів у відкритому морі, застосовувати летальну силу проти мігрантів і наркокур’єрів, а також потенційно розмістити більше американських військ у цьому регіоні.
«Венесуела, очевидно, стала першою країною, що зазнала впливу цього сучасного імперіалізму, і це являє собою небезпечний та незаконний підхід до місця Америки у світі. Діючи без жодної видимості міжнародної легітимності, дійсного юридичного повноваження чи внутрішньої підтримки, Трамп ризикує виправдати авторитарні режими у Китаї, Росії та інших країнах, які хочуть домінувати над своїми сусідами. Більше того, він погрожує повторити американську гординю, яка призвела до вторгнення в Ірак у 2003 році», – вказують автори.
Як кандидат у президенти, Трамп, схоже, усвідомлював проблеми, пов’язані з перевищенням військових можливостей. У 2016 році він був тим рідкісним політиком-республіканцем, який визнав безглуздість війни президента Джорджа Буша-молодшого в Іраку. У 2024 році він сказав: «Я не збираюся розпочинати війну. Я збираюся зупинити війни».
Але зараз він відмовляється від цього принципу, і робить це незаконно. Конституція вимагає від Конгресу схвалення будь-яких воєнних дій. Так, президенти часто порушують межі цього закону. Але навіть Буш-молодший домагався та отримував схвалення Конгресу для свого вторгнення в Ірак, а президенти після Буша виправдовували використання безпілотників проти терористичних груп та їхніх прихильників законом 2001 року, який дозволяв дії після терактів 11 вересня.
«Трамп не має навіть найменшого юридичного підґрунтя для своїх атак на Венесуелу», – вказує видання.
NYT підкреслює, що дебати в Конгресі США щодо військових дій відіграють важливу демократичну роль. Вони стримують військовий авантюризм, змушуючи президента виправдовувати свої плани нападу перед громадськістю та вимагаючи від членів Конгресу пов’язати свою власну репутацію з цими планами. Протягом багатьох років після голосування щодо війни в Іраку демократи, які підтримали Буша, зокрема Гілларі Клінтон і Джон Керрі, платили політичну ціну, тоді як ті, хто критикував війну, як Берні Сандерс і Барак Обама, стали вважатися пророками.
У випадку з Венесуелою дебати в Конгресі викрили б слабкість аргументів Трампа. Його адміністрація виправдовувала свої атаки на невеликі човни, стверджуючи, що вони становлять безпосередню загрозу для Сполучених Штатів. Але широке коло юридичних і військових експертів відкидає це твердження, і здоровий глузд також його спростовує. Спроба контрабанди наркотиків до Сполучених Штатів — якщо, звичайно, всі човни це робили — не є спробою повалити уряд або перемогти його військо.
«Ми підозрюємо, що Трамп відмовився звертатися до Конгресу за схваленням своїх дій частково тому, що знає, що навіть деякі республіканці в Конгресі глибоко скептично ставляться до напрямку, в якому він веде країну. Сенатори Ренд Пол і Ліза Мурковскі та представники Дон Бекон і Томас Массі — всі республіканці — вже підтримали законодавство, яке обмежить військові дії Трампа проти Венесуели», – підкреслюється в статті.
Другий аргумент проти атаки Трампа на Венесуелу полягає в тому, що вони порушують міжнародне право. Підриваючи невеликі човни, які, за словами Трампа, перевозять контрабанду наркотиків, він убив людей лише на основі підозри у скоєнні злочину, не давши їм жодної можливості захистити себе. Женевські конвенції 1949 року та всі наступні важливі договори з прав людини забороняють такі позасудові страти. Так само діє і законодавство США.
Адміністрація, схоже, вбила беззахисних людей. Під час однієї з атак ВМС завдали другого удару по застряглому човну приблизно через 40 хвилин після першої атаки, вбивши двох моряків, які чіплялися за уламки човна і, здавалося, не становили жодної загрози. Як писав колишній юрист армії США Девід Френч: «Те, що відрізняє війну від вбивства, — це закон».
Юридичні аргументи проти дій Дональда Трампа є важливішими, але є також аргумент холодного реаліста – вони не відповідають інтересам національної безпеки Америки. Найближчою до обнадійливої аналогії є вторгнення президента Джорджа Буша-старшого до Панами 36 років тому, яке усунуло диктатора Мануеля Нор’єгу від влади та допомогло Панамі стати на шлях до демократії. Однак Венесуела відрізняється у важливих аспектах. Панама — набагато менша країна, і це була країна, де американські чиновники та війська діяли десятиліттями через Панамський канал.
Потенціал хаосу у Венесуелі здається набагато більшим. Незважаючи на полон Мадуро, генерали, які сприяли встановленню його режиму, раптово не зникнуть. Вони також навряд чи передадуть владу Марії Коріні Мачадо, опозиційній діячці, чий рух, схоже, виграв останні вибори в країні та яка минулого місяця отримала Нобелівську премію миру.
Серед можливих негативних наслідків – сплеск насильства з боку лівого колумбійського військового угруповання ELN, яке має плацдарм у західній частині Венесуели, або з боку воєнізованих груп, відомих як «колектівос», які діяли на периферії влади за диктатури Мадуро. Подальші заворушення у Венесуелі можуть порушити стабільність на світових енергетичних та продовольчих ринках і спричинити потік мігрантів по всій півкулі.
«Тож як США слід поводитися з постійною проблемою, яку Венесуела створює для регіону та інтересів Америки? Ми поділяємо надії зневірених венесуельців, деякі з яких висловлюються за втручання, але простих відповідей немає. Наразі світ повинен розуміти ризики зміни режиму.
Ми сподіваємося, що нинішня криза закінчиться не так погано, як ми очікуємо. Ми побоюємося, що результатом авантюризму Трампа стане збільшення страждань венесуельців, зростання нестабільності в регіоні та тривалий збиток для інтересів Америки в усьому світі. Ми знаємо, що войовничість пана Трампа порушує закон», – резюмували у колегії видання.
Венесуела дедалі більше перетворюється на політичний іспит для нової американської адміністрації. Чи справді Венесуела — це “легка прогулянка”, або ж потенційна пастка для Вашингтона? За гучною риторикою Білого дому ховаються складні реалії: армія Мадуро, воєнізовані угруповання, відсутність переконливої альтернативи й дедалі активніший Китай. Яку ціну США готові заплатити за демонстрацію гегемонії на власному “задньому дворі”? Про це — в статті Віталія Білана “Венесуела як тест для Трампа: чи готові США перейти Рубікон у Латинській Америці”.