Дарʼя Свиридова 
Михайло Третьяков
Колишні акціонери нафтової компанії «ЮКОС» цілеспрямовано йдуть до своєї мети — отримання компенсації після протиправної експропріації цієї компанії російською державою.
У квітні 2025 року Окружний суд норвезького району Північний Тромс і Сенья ухвалив резонансне рішення: за позовом колишніх акціонерів компанії «ЮКОС» було накладено арешт на активи російського державного тресту «Арктікуголь», що володіє майном на архіпелазі Шпіцберген.
Шпіцберген: архіпелаг з особливим статусом
Російський трест «Арктікуголь» — це державне російське підприємство, яке було створене ще в радянські часи та володіє шахтами і будівлями на Шпіцбергені. Сам архіпелаг — це демілітаризована зона з особливим міжнародно-правовим статусом, на яку поширюється дія Шпіцбергенського трактату, підписаного 1920 року. Цей договір визнає суверенітет Норвегії над архіпелагом, але надає всім державам-учасницям (у тому числі Росії) рівні права на економічну діяльність. Зокрема, на видобуток корисних копалин.
Росія постійно використовує це як привід для геополітичного маневрування. «Арктікуголь» для Кремля — не просто бізнес, а інструмент політичного впливу й заявленої «легальної присутності» на Півночі.
Рішення Окружного суду району Північний Тромс і Сенья — не перше за справою «ЮКОС». 2014 року Постійний арбітражний суд у Гаазі присудив колишнім акціонерам 50 млрд дол., однак Росія відмовилася визнавати це рішення, посилаючись на державний імунітет і відсутність юрисдикції. Тож почалася глобальна кампанія з пошуку й арешту активів РФ у юрисдикціях, де можна було реалізувати це рішення: у Франції, Бельгії, США, Великій Британії, Нідерландах. І тепер — у Норвегії.
На перший погляд, ця справа стосується суто російських компаній і західних інвесторів. Проте вона створює важливий політико-правовий прецедент, що може мати значення і для України: державні активи РФ можуть бути арештовані за кордоном, якщо вони використовуються не для суверенних функцій, а в комерційній діяльності. В умовах війни і масових звернень українських громадян, компаній і державних органів до судів із позовами проти РФ за завдані збитки питання виконання таких рішень — одне з найгостріших.
На жаль, повний текст рішення суду на даний момент недоступний для ознайомлення. Тому при аналізі наслідків цього рішення ми спиралися на відкриті джерела.
У чому суть норвезького рішення
Арешт активів «Арктікуголь» — це перший випадок у Норвегії, коли державну власність Росії, яка використовується з економічною метою, визнано такою, що не підпадає під дію імунітету. Суд визнав, що, оскільки трест веде комерційну діяльність (видобуток вугілля, володіння інфраструктурою), його майно не має захисту, який надається суверенним активам (посольствам, військовим об’єктам, дипломатичному майну).
Це створює важливий прецедент: російські державні активи за кордоном можуть бути не лише заморожені політичним рішенням, а й арештовані за рішенням суду — на користь приватних осіб або компаній, що мають підтверджені судові претензії до РФ.
З 2022 року в Україні активно зростає кількість позовів до Росії. Громадяни, бізнес звертаються до судів із вимогами визнати порушення та компенсувати як матеріальні збитки, так і моральну шкоду, завдані війною: за зруйноване житло, знищені чи експропрійовані підприємства, поранення, загибель близьких. Частину справ уже завершено на користь позивачів, з’являються рішення й у міжнародних судах та арбітражах.
Однак після перемоги в суді все заходить у глухий кут: виконати рішення практично неможливо. Росія посилається на державний імунітет. Українське законодавство, зокрема Закон «Про міжнародне приватне право», визнає, що звернення стягнення на майно іноземної держави можливе лише за її згодою. Верховний суд України висловив позицію, що РФ не може прикриватися імунітетом в умовах збройної агресії, але ці рішення не мають автоматичної дії за межами України та продовжують викликати й внутрішні правові дискусії.
Але є «але»
Попри позитивні сигнали, що почали лунати в ЗМІ, не варто переоцінювати приклад «ЮКОСу» в норвезькій справі як універсальний рецепт. У ньому є низка обмежень, особливо актуальних для України.
По-перше, це ініціатива великого приватного інвестора, який має фінансовий і юридичний ресурс діяти в десятках країн, витрачати роки й чималі кошти на судові процеси. Для українських громадян або невеликих компаній такий шлях є майже недосяжним.
По-друге, знайти активи РФ, які ще не перебувають під санкціями, надзвичайно складно. Більшість виявленого майна вже заморожене санкційними механізмами, і питання його використання перебуває у політичній площині. Таким чином, потенційний конфлікт може виникнути між приватними позивачами та державою — хто отримає право на реалізацію активу? У такій конкуренції компанії без політичної підтримки мають небагато шансів.
Водночас виникає етична дилема: кому віддати пріоритет компенсацій — на користь приватного бізнесу чи держави, яка принаймні теоретично повинна діяти в інтересах усіх громадян, постраждалих від наслідків агресії? При цьому важливо усвідомлювати, що конфіскація заморожених російських активів наразі є, по суті, єдиним реалістичним джерелом відшкодування шкоди жертвам війни. А у разі створення й функціонування Міжнародного компенсаційного механізму, ймовірно, саме він отримає пріоритет у доступі до цих активів, що може обмежити можливості окремих позивачів на національному рівні.
По-третє, далеко не кожен актив співмірний із розміром позовних вимог. Так, рідкісними є випадки, коли йдеться про компанії, які теоретично мають необхідні для пошуку потрібних активів ресурси, як-от «Нафтогаз» або Приватбанк, і які при цьому мають судові рішення на сотні мільйонів доларів. Лише одиничні активи можуть покрити такі суми. І знайти їх у тих державах, що могли б погодитися йти норвезьким шляхом, — задачка із зірочкою.
Що робити далі
Україні варто розглядати кейс «Арктікуголь» не як універсальне рішення, а як частину ширшої стратегії, що передбачає:
- фіксацію: важливо і надалі фіксувати збитки та документувати втрати, а також готувати справи до різних існуючих і можливих механізмів компенсацій;
- координацію: необхідно об’єднувати зусилля держави, бізнесу, адвокатських груп і міжнародних партнерів для пошуку активів, обміну інформацією та підтримки судових процесів;
- вибіркові прецеденти: варто зосередити ресурси на кількох сильних кейсах із великими сумами. Саме вони можуть створити прецеденти для інших;
- включення жертв агресії 2014–2022 років: доцільно долучатися до адвокації включення осіб, потерпілих від збройної агресії РФ у період з 2014-го до 2022 року, до кола бенефіціарів міжнародних механізмів компенсації. Ігнорування цієї категорії жертв створює ризики нової несправедливості та може підірвати довіру до компенсаційних процесів загалом.
Тож норвезьке рішення не панацея, але важлива цеглина в побудові глобального правового механізму відповідальності агресора. Воно показує, що навіть за умов державного імунітету існують юридичні шляхи для стягнення компенсацій, якщо діяти системно, стратегічно та з політичною підтримкою.
Для України це не лише шанс, а й виклик: сформулювати реалістичний підхід до пошуку й арешту активів, уникнути надмірних очікувань і зосередитися на тих інструментах, які дійсно працюють. Уже сьогодні в публічному просторі з’являються документи, які задають орієнтири майбутньої компенсаційної політики.
Так, у Меморандумі групи міжнародних юристів і експертів прямо зазначено, що кошти, отримані внаслідок конфіскації російських активів, мають бути спрямовані на відшкодування шкоди потерпілим. Це важливий сигнал, що підтверджує пріоритетність інтересів жертв війни. Утім, постає запитання: в якій черзі опиниться бізнес, який також зазнав збитків унаслідок агресії? Заява Ради Реєстру збитків при Раді Європи окреслює початкові категорії пріоритетних претензій, серед яких приватний сектор прямо не згадується.
Попри те, що в теорії бізнес також буде включений до реєстру на пізніших етапах, залишається відкритим питання про часові горизонти, обсяги компенсації та механізм її розподілу. Саме тому уже сьогодні варто вести публічну і професійну дискусію про те, як забезпечити невідворотність наслідків за злочини РФ для всіх потерпілих від війни.