Зеленський і Сирський звільняють командирів – що відбувається в ЗСУ
Зеленський провів зміни у керівництві Сухопутних військ, ДШВ та Сил безпілотних систем (усі колажі: РБК-Україна)
Президент Володимир Зеленський провів низку кадрових змін у керівництві ЗСУ. РБК-Україна з'ясувало, що причини цих рішень значно глибші, ніж лише воєнна доцільність. Детальніше – в матеріалі військово-політичного оглядача РБК-Україна Уляни Безпалько.
Головне:
- Чому президент звільнив Сухаревського і чому він не всіх влаштовував
- Що кажуть про нового командувача СБС
- Чому Драпатий подав у відставку і які проблеми в нього були в Сухопутних військах
- Чому замінили командувача ДШВ
- Як ці зміни можуть вплинути на військо
Нещодавно у керівництві ЗСУ відбулась чергова серія перестановок – у Силах безпілотних систем, “Сухопутці” та Десантно-штурмових військах. РБК-Україна поспілкувалось з понад десятком інформованих співрозмовників, щоби встановити причини цих ротацій. Їхнє ставлення та погляд на ці кадрові зміни відрізняються. Однак більшість з них сходяться в тому, що причини цих перестановок – не лише у військовій чи воєнній доцільності, а й у особистих амбіціях та неприязні, яка мала місце поміж командного складу.
Генерала-майора Михайла Драпатого було звільнено з посади командувача Сухопутних військ і переведено на позицію командувача Об’єднаних сил. Замість полковника Вадима Сухаревського керувати Силами безпілотних систем призначили майора Роберта “Мадяра” Бровді. Сам же Сухаревський відтепер буде заступником командувача оперативного командування “Схід”.
Генерала-майора Ігоря Скибюка звільнили з посади командувача Десантно-штурмових військ і перепризначили заступником начальника ГШ. Замість нього в ДШВ призначили бригадного генерала Олега Апостола, який до цього був заступником головкома.
Сили безпілотних систем: Сухаревський, Мадяр і Сирський
Рішення про звільнення Вадима Сухаревського не стало повною несподіванкою. Чутки про те, що його можуть замінити, курсували вже впродовж останніх півроку. Загалом Сухаревський пропрацював командувачем новостворених Сил безпілотних систем рік.
Співрозмовники в його оточенні розповідають, що про звільнення він дізнався безпосередньо в день публічного оголошення цього рішення. Як правило, він приїжджав до Києва зі службових питань тричі на тиждень, і вранці 3 червня якраз вчергове попрямував до столиці.
“Вранці він ще нічого не знав. Вдень уже знав. Це була ж уже не перша спроба, але раніше вдавалось їх відбивати. А цього разу, як бачите, його звільнили і ще й відправили на серйозне пониження”, – розповідає одне з джерел видання.
Головною причиною відставки Сухаревського люди з його оточення називають напругу у стосунках з керівництвом ЗСУ, зокрема з головнокомандувачем Олександром Сирським. Джерела, близькі до екс-командувача СБС, кажуть, що у Генштабі його вважали “чужинцем” і “не сприймали всерйоз”. Сухаревському – 40, він полковник, і за час великої війни піднявся від командира 59-ї ОМБр до командувача окремого роду військ. Частково натяк на це читається і в заяві самого Сухаревського після публікації указу.
Вадим Сухаревський і Роберт Бровді (фото: колаж РБК-Україна)
“В портфоліо СБС – власні інноваційні розробки, унікальні і успішні бойові операції, нова модель відповідального рекрутингу. Водночас на цьому етапі наші бачення щодо подальшого розвитку СБС розходяться з керівництвом. Вважаю чесним і професійним рішенням у цій ситуації завершити свою каденцію на посаді командувача СБС”, – написав Сухаревський.
Джерела в Генштабі натомість переконують: ніякого особистого конфлікту між головкомом і Сухаревським не було – було невдоволення саме його роботою. За їхніми словами, перші претензії почали з’являтись на етапі формування штабу Сил безпілотних систем.
“Запуск нового роду військ – це запуск цілої системи з нуля. Генштаб пропонував свою допомогу, людей для формування штабу, а вони її відкидали. Сирський – не політик, він військовий. Призначили Сухаревського – значить, він буде працювати з Сухаревським. Натомість сам Сухаревський періодично взагалі просто не з’являвся на наради до головкома. Загалом ми бачили від нього більше піару, ніж роботи. Можливо, все це побачив і президент, адже його рішення було фінальним”, – розповідає один із співрозмовників РБК-Україна.
Наприкінці липня 2024 року начальником штабу СБС призначили капітана Романа Гладкого. Незадовго після цього низка ЗМІ поширили інформацію, що його дружина нібито мешкає в окупованому Криму і має російський паспорт, а донька виступала на змаганнях за РФ. Крім того, народна депутатка Мар’яна Безугла повідомила, що Гладкого раніше могли підозрювати у державній зраді, шпигунстві та корупції.
Генштаб у відповідь заявив, що новий начальник штабу СБС пройшов усі необхідні перевірки і має допуск до роботи з відомостями з найвищим ступенем секретності. Зрештою, через кілька днів після цього скандалу головком призначив додаткову спецперевірку щодо Гладкого, його було тимчасово усунуто, а пізніше – переведено з СБС.
“Коли стало зрозуміло, що воно так далі не поїде, їм уже просто призначили начальником штабу людину, яку вони відразу почали “топити”. Основним мотивом призначення Гладкого був його досвід у формуванні та роботи в штабах”, – каже одне з джерел у ГШ.
Водночас співрозмовники, близькі до Сухаревського, кажуть, що жодну їхню кандидатуру для керівництва штабом їм не погоджували та “завертали”. Ще один фактор, який дратував Генштаб – там підозрювали, що командувач СБС лобіював закупівлю БПЛА у конкретних виробників, які залучені до проекту “Армія дронів”. У самого Сухаревського це заперечують, переконуючи, що замовлення дронів виходило насамперед від запиту їхніх “юзерів”.
“Так, СБС мало можливість формувати потребу. Однак ця потреба формувалась на основі відгуків наших підрозділів. Якщо той чи інший БПЛА від того чи іншого виробника добре показав себе – то, звісно, його і надалі будуть замовляти, бо він пройшов реальну перевірку у бойових умовах. Плюс, тут ще є питання ринку. Якщо на ринку існує, умовно, кілька найкращих виробників FPV-шок, то тут, як не крути, але основні замовлення все одно будуть йти до них”, – пояснює одне з джерел.
На початку 2025 року стартував інший проект – “Лінія дронів”, який передбачав комплексну роботу БПЛА для зупинки ворога саме на передньому краї. Цікаво, що Сили безпілотних систем до цієї ініціативи не залучили. Хоча, як кажуть у ГШ, втіленням цієї ідеї від початку мали займатись саме СБС, але вони сприйняли її без особливого ентузіазму.
Тож, пізніше вирішили запустити “Лінію дронів” під “крилом” Сухопутних військ. Одним із облич цього проекту став командир 414-ї бригади ударних безпілотних авіаційних систем Сухопутних військ “Птахи Мадяра” Роберт “Мадяр” Бровді. Його ж тепер призначили на місце Сухаревського. “Мадяр” – не класичний військовий, до початку великої війни він займався агробізнесом. Свій шлях у війську він почав з Оболонського ТрО.
“Сухаревський – військовий, він сформував у дуже важких умовах новий рід військ. Тепер його призначили нібито на генеральську посаду, але насправді це пониження – один із заступників на оперативному командуванні після керівництва окремим родом військ. А “Мадяр” – такий собі “воєнний Трамп”, виходець з бізнесу, хоча здібний з точки зору організації процесів”, – вважає колишній заступник начальника ГШ Ігор Романенко.
Ще кілька співрозмовників видання теж звертають увагу на те, що у “Мадяра” помітно менший військовий досвід, хоча він уміє добре вибудовувати комунікацію і має хороші організаторські здібності.
“Можливо, Сухаревському не вдалось проявити себе як лідер. Чи впорається на його місці Бровді – це питання. Однак він у минулому досить успішний бізнесмен. Після цього йому вдалось самотужки пройти стрімкий кар’єрний ліфт у армії, ставши командиром бригади. Його нова посада – це і про менеджмент. Думаю, його управлінські здібності точно будуть сприяти йому на його посаді”, – сказало одне з джерел.
Сухопутні війська та ДШВ
Звільнення командувача “Сухопутки” Михайла Драпатого відбулось через кілька днів після російської атаки по 239-му навчальному центру на Дніпропетровщині. Від удару балістикою загинуло 12 військових, ще понад 60 людей отримали поранення.
Це був уже другий обстріл цього центру за останні півроку. Після попереднього теж було немало жертв та постраждалих. Михайло Драпатий тоді призначив перевірку і обіцяв суворі покарання у разі виявлення халатності. Ворожа атака 1 червня відбулась за тією ж тактикою – розвіддрон висів у небі і коригував удар ракети.
У цей же день Драпатий подав рапорт про відставку, мотивувавши його “особистим відчуттям відповідальності за трагедію на 239-му полігоні”. “Кругова порука та безкарність – отрута для армії. Я намагався викорінити її з Сухопутних військ. Але якщо трагедії повторюються – значить, моїх зусиль було недостатньо…”, – йшлось у заяві Драпатого, де він пояснював своє рішення про відставку.
Після особистої розмови з головнокомандувачем Олександром Сирським, начальником Генштабу Андрієм Гнатовим та самим Михайлом Драпатим Володимир Зеленський перевів його на нову посаду – командувача Обʼєднаних сил. Фактично президент задовольнив його заяву. Сам же Драпатий повідомив, що залишається “у строю”, на передовій.
В українській армії генерала або офіцера не можна просто звільнити – йому спершу мають запропонувати рівнозначну або вищу посаду відповідно до його звання. Якщо такої посади немає – тільки тоді можлива його відставка.
Єдиною рівнозначною вакантною посадою наразі залишалась позиція командувача Обʼєднаних сил. Його функція має полягати в оперативному керівництві різними видами військ на конкретному напрямку фронту, під час конкретних операцій. Та оскільки законодавство щодо функціоналу КОС досі є недосконалим, роль цього органу поки виглядає досить розмито. Найімовірніше, посада командувача ОС буде просто штатною посадою Драпатого, звідки його, як і раніше, відкомандирують керувати ОСУВ “Хортиця”. Співрозмовники у військово-політичних колах стверджують, що це рішення теж паралельно визрівало на Банковій.
“Він показав себе ефективним бойовим генералом. Але поступово стало зрозумілим, що йому буде складно керувати обома командуваннями – найважчою ділянкою – “Хортицею”, і до того ж – якось ще проводити реформи в “Сухопутці”, керувати ТЦК та вдосконалювати процес мобілізації. Драпатий раніше не мав досвіду на небойових посадах, він більше про війну. Тому це в позитив, що йому зараз дадуть займатись тим, що в нього виходить найкраще”, – розмірковує одне з поінформованих джерел видання.
Олександр Павлюк, Олександр Сирський, Михайло Драпатий (фото: колаж РБК-Україна)
За інформацією РБК-Україна, Драпатого хотіли призначити командувачем Обʼєднаних сил ще в листопаді 2024 року. Але в останній момент все “перегралось”, і йому запропонували посаду командувача Сухопутних військ, яку на той час займав генерал Олександр Павлюк. І хоча, як переповідають співрозмовники видання, до нього особливих претензій не було, Павлюку тоді запропонували перейти на іншу – не нижчу – посаду, від якої той відмовився.
Іншим фактором, який підштовхнув Драпатого до звільнення, могли стати його розбіжності з головнокомандувачем, припускають кілька джерел у військових та політичних колах. Співрозмовник видання у Генштабі підтверджує, що їхні стосунки були далеко не безконфліктними. Вони почали псуватись тоді, коли Драпатого призначили керувати “Сухопуткою”.
“Незадовго після призначення Драпатий у присутності колег видав щось на кшталт “почекайте, ще головкомом буду”. Це донесли до Сирського. І як він міг до нього ставитись після цього? У них були різні погляди щодо ведення бойових дій – коли треба тримати позиції чи контратакувати, а коли – відходити. Рапорт Драпатого про відставку – це відкритий перехід в опозицію до головкома і виглядає як спроба зняти з себе негатив за ці трагедії та історії з ТЦК. Можливо, він розраховував, що президент відхилить його рапорт, давши йому умовний вотум довіри”, – припускає один зі співрозмовників видання.
Натомість в оточенні Драпатого заперечують будь-які кулуарні “ігри” з його боку і переконують, що його дії були продиктовані неможливістю реалізувати ті завдання, які перед ним ставили.
“Кажуть, що Драпатий залишився у строю і буде займатись фронтом. Але він пішов з командування Сухопутних військ, куди призначають авторитетних генералів, щоби вони могли якось вплинути на діяльність ТЦК та СП. А військові взагалі не мають цим займатись. Виходить, що командувачу Сухопутних військ треба і війною займатись, і мобілізацією. Драпатий, вочевидь, сказав “у мене не виходить, ви мені не дали повноважень” і написав рапорт. До нього туди теж призначали інших генералів, яким у результаті випадала роль громовідвіда”, – вважає Романенко.
Ще однією лінією протиріч між головкомом та генералом Драпатим стали кадрові питання. Люди, близькі до екс-командувача “Сухопутки”, стверджують, що головком нерідко “гальмував” заміну тих людей, яких Драпатий вважав за необхідне звільнити. Частина з них залишалась у структурі ще відтоді, як нею керував Олександр Сирський. Хоча частину людей йому все ж призначити вдалось. Загалом кадрові “незгоди” виникали між ними, починаючи від командувачів ОТУ і закінчуючи радником з гендерних питань.
“Драпатий – відносно молодий генерал, талановитий. Його завжди відправляли туди, де ситуація вкрай важка. Я не вірю, що в нього є якісь політичні амбіції. Але я переконаний, що його амбіції не обмежуються посадою командувача Сухопутних військ чи Об’єднаних сил”, – припустив у розмові з виданням один із офіцерів, рівновіддалений від обох сторін.
Що стосується нового командувача “Сухопутки” – то, за словами кількох джерел, пошуки кандидатури все ще продовжуються.
Ще одне кадрове рішення президента стосувалось призначення нового командувача Десантно-штурмових військ. На цю посаду призначили бригадного генерала Олега Апостола. У листопаді минулого року його – на той момент командира 95-ї окремої десантно-штурмової бригади – призначили заступником головнокомандувача ЗСУ. Попереднього очільника ДШВ – Ігоря Скибюка – перевели на посаду заступника начальника Генштабу. Усі співрозмовники, з якими поспілкувалось РБК-Україна, описують практично однакову версію цих кадрових змін.
“Апостол – виходець з ДШВ, його направили для посилення управління цим родом військ саме на полі бою. Скибюк – теж дуже здібний генерал, але було прийнято таке рішення, що Скибюк зможе краще себе проявити саме у підготовці військ”, – пояснив один із співрозмовників.
Інше джерело видання в Силах оборони пояснює, що, попри розмови про якіcь конфлікти, усі останні перестановки у військах робляться під реалії війни.
“Всі перестановки підуть на користь, можливо, крім Драпатого. Він був реально на своєму місті і є дуже порядною людиною. Але якщо кажеш, що йдеш – йди. На такому рівні, якщо вже заявив про відставку, то змінювати рішення вже не годиться. “Мадяр” досвідчений, подивимось, що у нього вийде, там ціла система, він має її досконало розуміти і керувати. Апостол – бойовий командир, теж, думаю, піде на користь”, – розмірковує співрозмовник.
***
За час повномасштабної війни в українській армії змінили головнокомандувача Збройних сил, двічі – начальника Генштабу, і ще частіше – їхніх заступників та командувачів окремих родів та видів військ. Двічі змінювались командувачі Сухопутних військ, двічі – ДШВ і тричі – командувачі Об’єднаних сил. І незважаючи на будь-які оцінки, що це може призвести до “роздраю” – історія та війна не знає умовного способу.
Ротація посадових осіб у Збройних силах – це нормальний процес, який в армії набагато інтенсивніший аніж у цивільних структурах, вважає екс-заступниця міністра оборони Ганна Маляр, яка пропрацювала в МОУ два роки, якраз у розпал війни. Зазвичай середня тривалість знаходження на посаді у ЗСУ до 5 років, але в умовах війни це може бути рік-два, каже у розмові з РБК-Україна Маляр.
“Заміна військових керівників стратегічного рівня в умовах воєнного стану – це завжди подвійний ризик. Людина може “не потягнути” посаду і це зрештою може суттєво ослабити фронт. Якщо людина рухається військовою кар‘єрою щабель за щаблем, тоді питання “зможе-не зможе” доволі прогнозоване”, – уточнила екс-заступниця міністра оборони.
Але, на її думку, щоби вистояти у повномасштабній війні такої інтенсивності, треба прискорювати всі процеси та шукати нестандартні рішення в тому числі і кадрові. Уже є приклади, коли мобілізовані цивільні проявили себе, набули бойового досвіду і здатні займати керівні посади, уточнила Маляр.
“Проте в них немає відповідної освіти та військового звання. Зауважу, що у військових на кожен рівень звань і посад потрібно отримувати відповідну цьому рівню освіту. Як вже показала практика – є випадки, коли ризик виправдав себе, а є і провальні історії, коли людина не впоралась з більш масштабними і складними задачами. Тоді починається пошук заміни. Це природний процес, який, з одного боку, ризикований, з іншого – це шанс для Збройних Сил – розвиватись, втілювати нові ідеї і практики”, – вважає Маляр.
Будь-який кар’єрний ріст і переміщення в межах посад у армії – це однозначно позитив, погоджується голова Ради резервістів Сухопутних військ Іван Тимочко. На його думку, тільки так відбувається обмін досвідом, знаннями та напрацюваннями.
“В армії має значення посада, звання і досвід. Прізвище має менше значення. В українській армії є десятки генералів, десятки тисяч офіцерів. Тобто завжди є потреба в тому, щоб одні мали кар’єрний ріст, передавали досвід, тому переміщення по посадах важливе. В армії ти маєш себе проявити на всіх ланках. І на тактичних, і на оперативних, на оперативно-тактичних, оперативно-стратегічних і на стратегічних”, – сказав у розмові з РБК-Україна військовослужбовець.
Десантно-штурмові війська – один зі стовпів українських сил, які забезпечують утримання та стабілізацію фронту. Сили безпілотних систем – орган, який має всі перспективи таким стати. Сухопутні війська – найчисленніший вид ЗСУ, який несе на собі чи не найважчий тягар війни. До того ж у нинішніх умовах цей орган ще й відповідальний за набір людей до війська – роботу ТЦК та проведення мобілізації.
З огляду на всю масу викликів, що стоять перед ними, їхні нинішні чи майбутні очільники не мають права на помилку чи другий шанс. Тому якою б не була причина, мотивація та тригер останніх ротацій – зараз, коли росіяни кидають всі сили для фінальної битви, відповідальність за кадрові перестановки у військових верхах як ніколи висока.
Над текстом також працювала кореспондент РБК-Україна Юлія Акимова