У низці країн Євросоюзу до влади можуть прийти політики, так чи інакше налаштовані проти України. Які країни в групі ризику і якими можуть бути наслідки – читайте в матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота.
Головне:
- Чи втримається при владі Орбан в Угорщині?
- Чи може Чехія перейти в табір противників України?
- Які ризики створює політична нестабільність у Болгарії?
- Які наслідки України може мати напруга між президентом, урядом та парламентом у Франції?
Один проти двадцяти шести. Саме так часто виглядає протистояння на рівні Європейського союзу, особливо в контексті України.
Всі ключові рішення у ЄС ухвалюються одноголосно. Тож прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан регулярно псує настрій не лише Єврокомісії, щодо внутрішніх питань, а й саботує євроінтеграцію Києва. Цього літа Україна відчула проблему сповна – 26 червня Орбан одноосібно заблокував відкриття переговорних кластерів щодо вступу України у ЄС.
Це не єдиний лідер у Євросоюзі, налаштований антиукраїнськи. У сусідній з Угорщиною Словаччині уряд очолює популіст Роберт Фіцо, який, втім, переважно обмежується словесними погрозами та все ж більш конструктивний.
А в Румунії ледь вдалося уникнути приходу до влади аналогічного політика – у запеклому другому турі президентських виборів ультраправий кандидат Джордже Сіміон все ж програв проєвропейському та проукраїнському Нікушору Дану.
Загалом, це частина більшого тренду. Майже повсюдно у країнах Західної Європи та США ультраправі та радикально ліві популісти набирають щоразу більше голосів на виборах. Одна з причин полягає в тому, що популісти активно говорять про ті проблеми, які для системних політиків були до останнього часу щонайменше табуйованими.
“В Європі це питання міграції, мультикультуралізму і так далі. От зараз такі партії підхоплюють ці питання. Вони пропонують прості рішення, які далеко не завжди спрацюють, але це знаходить відгук в аудиторії”, – сказав РБК-Україна виконавчий директор центру прикладних політичних досліджень “Пента” Олександр Леонов.
Звісно, не завжди популісти є антиукраїнськими, часто буває і навпаки – як то партії “Шведські демократи” або “Брати Італії” у своїх країнах. Втім, зазвичай вони зациклені на внутрішній політиці та ізоляції від зовнішньополітичних проблем, першою з яких є війна Росії проти України. Тож як мінімум опосередковано популісти можуть зашкодити інтересам України.
Поки що немає ознак, що цей тренд йде на спад. Ба більше, вже найближчим часом діячів, подібних Орбану, при владі може побільшати – у низці країн ЄС пройдуть або можуть пройти вибори, де популісти мають реальні шанси прийти до влади. З іншого боку, для декого зі старих популістів постає виклик – як втриматися у владних кабінетах.
Зрештою, може створитись парадоксальна ситуація: “оригінального” Орбана все ж вдасться викинути з влади в Угорщині, натомість тим часом у Європі з’являться його “аналоги”, які вже самі будуть псувати нерви Києву та Брюсселю.
Орбан – втриматися при владі
Вперше за багато років в угорського прем’єра з’явився реальний конкурент, який може його перемогти. Партія “Тиса” та її лідер Петер Мадяр вже кілька місяців поспіль за рейтингами випереджають орбанівську “Фідес”. Так, за опитуванням Republicon від 23-29 липня, “Тису” на виборах готові підтримати 43% виборців, Фідес – лише 34,%. Та вибори в Угорщині пройдуть лише у квітні наступного року і ситуація може змінитися.
Намагаючись зберегти владу, Орбан використовує вже звичні для себе прийоми. Він роздає бюджетникам гроші на житло, апелює до історичної величі Угорщини, а ще намагається згуртувати своїх виборців проти зовнішнього ворога. Цього разу ним стала Україна та персонально Володимир Зеленський.
Петер Мадяр (фото: Getty Images)
В Угорщині було розпочато справжню антиукраїнську істерію. Для цього угорські спецслужби навіть влаштували спектакль із затриманням “українських шпигунів”. Все це працює з прихильниками Орбана, але вперше значна частина населення налаштована різко негативно щодо нього.
Проти Орбана грає загальна втома від його багаторічного правління та невтішна економічна ситуація в Угорщині. На це накладаються і суто емоційні історії, які дратують населення. Приміром, днями незалежний депутат угорського парламенту Акош Хадхазі оприлюднив фото і відео з розкішного маєтку Орбана із приватним зоопарком та пальмовим садком, що викликало великий суспільний резонанс.
Не сидить склавши руки і суперник Орбана – Петер Мадяр. Наразі він проводить кампанію від “дверей до дверей” та здійснює численні поїздки по малих містечках Угорщини. Крім того, він працює з угорською меншиною в інших країнах, яка раніше орієнтувалася на Орбана.
Аби втримати владу, Орбан може задіяти кілька сценаріїв, сказав РБК-Україна заступник виконавчого директора Ради зовнішньої політики “Українська призма” Сергій Герасимчук.
Перш за все, це подальше нагнітання пристрастей щодо України та Євросоюзу. До слова, тут уже почала йому допомагати Росія. Так, 13 серпня Служба зовнішньої розвідки РФ звинуватила Єврокомісію у намірах “змінити режим у Будапешті” і привести до влади Петера Мадяра. Наступного дня міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто підтвердив російські звинувачення проти Мадяра, однак зазначив, що опублікований у Москві текст не містить “нічого нового”.
Своєю чергою Петер Мадяр заявив, що після 34 років “Росія знову хоче втрутитися в угорську політику”, маючи на увазі виведення радянських військ з Угорщини на початку 1990-х років.
Однак, проблема в тому, що тема “зовнішніх ворогів” може згуртувати ядерний електорат Орбана, але не дуже популярна серед прихильників Мадяра і цього разу навряд чи змінять ситуацію докорінно.
Тож згідно з другим сценарієм, Орбан може спробувати політично усунути Мадяра – або через відкриття кримінальних справ, або в інший штучний спосіб позбавити його можливості балотуватися. Проте існує низка перешкод для цього.
“По-перше, Мадяр – депутат Європарламенту з певними імунітетами. По-друге, очевидно, що це не викличе захвату у європейців, тобто Орбан тут дуже ризикує. По-третє, це може створити самому Петеру Мадяру образ мученика, жертви владних інтриг. Тому цей варіант теж небезпечний для Орбана”, – сказав виданню Герасимчук.
Ще одна опція, яка є у розпорядженні Орбана – зміни виборчого законодавства. На думку експерта, саме спроба вдатися до цього буде індикатором того, чи вірить Орбан у свою перемогу.
Виборча система Угорщини влаштована таким чином, що партія-переможець отримує додаткові, “бонусні” мандати у парламенті, якщо її перевага становить понад 10% голосів. Завдяки такій моделі партія Орбана в нинішньому скликанні має супербільшість. Та оскільки зараз майже така перевага в опозиції, на виборах відчутну перевагу може отримати вже Мадяр.
“Щойно Орбан перестане вірити в свою перемогу, він почне змінювати це законодавство з тим, щоб “Тиса” не отримала супербільшість і не змогла відкотити всі ті зміни у політичній системі, які мали зацементувати владу Орбана”, – сказав Герасимчук.
В будь-якому випадку, найзапекліші баталії за угорського виборця ще попереду.
Для України перемога опозиції буде відносно кращим сценарієм, але роботи українським дипломатам не поменшає. Угорські ж політики відстоюють передусім свої національні інтереси.
“Мадяр ідеологічно достатньо близький до Орбана. Можливо, не настільки у нього опуклі погляди стосовно України”, – зазначив у коментарі РБК-Україна директор Інституту світової політики Євген Магда.
Наразі угорський опозиціонер намагається говорити про Україну менше, аби не давати зайвих приводів пропагандистам Орбана. Разом з тим, він приїздив до України у липні минулого року з гуманітарним візитом, аби доставити допомогу після російського удару по лікарні “Охматдит.”
Чехія – повернення Бабіша?
У жовтні цього року в Чехії мають відбутися парламентські вибори. Наразі країну очолюють проукраїнські президент Петер Павел та прем’єр-міністр Петер Фіала від Громадянської демократичної партії. Загалом, вони виступають спільним фронтом проти викликів на міжнародній арені – передусім на підтримку України у війні проти Росії. Найбільш відома ініціатива Чехії в цьому плані стосується закупівлі снарядів для України. Та скоро із цим можуть виникнути проблеми.
На жовтневих виборах є великі шанси, що перемогу здобуде популістська партія ANO (“Так”) чеського мільярдера та колишнього прем’єр-міністра Андрея Бабіша. Якщо це станеться, то сам політик повернеться в прем’єрське крісло.
Бабіш загалом має центристські погляди, але як популіст відзначається також антиукраїнською риторикою. Приміром, у червні цього року він виступив проти підтримки українських біженців.
“Замість того, щоб підтримувати чеських жінок, щоб вони народжували дітей тут, у себе вдома, вони хочуть мотивувати іноземних жінок залишатися і народжувати. Але ми чітко заявляємо, що біженці повинні повернутися додому, коли війна закінчиться”, – заявив політик.
Далі – більше. 17 липня Бабіш заявив, що у разі перемоги на виборах його уряд скасує ініціативу щодо закупівлі боєприпасів для України. На його думку, вона дає перевагу лише торговцям зброєю, які отримують високі прибутки без належної прозорості.
За словами Євгена Магди, така риторика Бабіша мало чим відрізняється від того, що кажуть популісти в інших країнах Центрально-Східної Європи, спекулюючи на темі українських біженців. Крім того, є об’єктивні наслідки у сфері економіки, які спричинила російсько-українська війна.
“Ще у 2022 році виросло комірне, виросли відсотки по кредитах через війну. Тобто, в принципі, російська війна все-таки має в Центрально-Східній Європі економічний вимір, це треба розуміти. Бабіш – політик досвідчений, і я думаю, він цей шанс намагатиметься не упустити”, – сказав Євген Магда.
Згідно з опитуванням Ipsos, проведеним на межі липня та серпня, партія ANO Бабіша займає перше місце з 34,9% підтримки. Чинна урядова коаліція Spolu, до якої входять переважно центристські партії ODS, TOP 09 та KDU-ČSL має 21,9% підтримки виборців. При цьому до парламенту може пройти право радикальна партія SPD (“Свобода і пряма демократія”) – 13%.
Ключове питання – з ким ANO формуватиме коаліцію, і тут ще більше поганих новин.
“І з тих, з ким Бабіш може блокуватися, очевидно, що першими найбільш прийнятними для нього виявляються SPD, тобто крайні праві. Очевидно, що такий сценарій був би найгірший для всіх”, – сказав РБК-Україна Сергій Герасимчук.
SPD критично ставиться до Євросоюзу і до певної міри є українофобською, зазначив експерт. Її лідер – чеський бізнесмен японського походження Томіо Окамура – обіцяє повну перевірку всіх віз українців у Чехії у разі входження його політичної сили до складу коаліції. Також він пропонує залишити лише тих українців, які доведуть, що працюють на посадах, де не можна найняти чеського громадянина.
Хоча сам Бабіш є відомим євроскептиком, практика його попереднього прем’єрства показала, що він може бути доволі гнучким у поглядах. За словами Герасимчука, в такій коаліції необхідно було б враховувати всі голоси, а відповідно, і радикальну позицію SPD.
Водночас діючу коаліцію все ще не варто списувати з рахунків. На додачу до правлячих партій, є кілька нових політичних сил, які можуть зайти у парламент і приєднатися до коаліції – “Чеська піратська партія”, а також рух “Stačilo!” (Досить!).
“Тоді ми будемо мати необхідну кількість голосів і з боку нинішніх провладних партій для того, щоб формувати таку коаліцію. Інша справа, що на відміну від коаліції Бабіша-Окамури, вона буде ще більш клаптиковою. Чим більша кількість політичних сил у коаліції, тим, очевидно, складніше сформувати спільні знаменники, за якими ці політичні сили могли б рухатись”, – підкреслив Герасимчук..
На практиці все це означає проблеми із ухваленням ключових рішень та затягування часу, коли новий уряд буде недієздатним.
На грані – Болгарія, Нідерланди, Франція
На додачу до Чехії та Угорщини є ще декілька країн, у яких ситуація відносно стабільна, але в будь-яку мить може вийти з-під контролю.
Болгарія перебуває у стані політичної кризи вже тривалий час. За 4 роки в країні відбулося 7 дострокових виборів. Хоча б якась стабільність настала у січні цього року. Коаліцію сформували три політичні сили з дуже різними поглядами – ГЕРБ-СДС (Громадяни за європейський розвиток Болгарії – Союз демократичних сил), БСП-ОЛ (Болгарська соціалістична партія – Об’єднані ліві). та ІТН (“Є такий народ”).
ГЕРБ-СДС – правоцентристська з акцентом на економічний розвиток і євроінтеграцію, БСП-ОЛ – лівоцентристська з соціалістичними традиціями, ІТН – популістська, заснована шоуменом і співаком Славі Трифоновим.
Опозицію також представляє низка дуже різних за своїми поглядами політсил. Насамперед це ПЗ-ДБ (Продовжуємо зміни – Демократична Болгарія) та проросійська партія “Відродження”.
“В Болгарії ситуація десь 50 на 50, тому що там дуже сильний поділ суспільства на проросійські і проатлантичні сили”, – зазначив Магда.
До липня цього року їх тримало разом прагнення ввести Болгарію у єврозону, тобто перейти з національної валюти на євро. Та коли цієї мети вдалося досягти, будь-яка сварка між партіями може призвести до розпаду коаліції.
“Тепер між партіями коаліції можливі серйозні розбіжності, які можуть занурити Болгарію у новий період нестабільності, який потім обернеться появою популістичних партій”, – зазначив Герасимчук.
У Нідерландах протягом останнього року правила строката і через це неповоротка коаліція. Мейнстрімні Народна партія за свободу та демократію”, “Новий суспільний договір” та “Фермерсько-громадський рух” були змушені об’єднатися з праворадикальною “Партією свободи” на чолі з одіозним Гертом Вілдерсом. Серед іншого, він пропонував референдум про вихід з ЄС та різке обмеження міграції. Водночас у Нідерландах зберігається консенсус відносно допомоги Україні і Вілдерс також його дотримується.
Протягом року коаліція з одного боку намагалася залучити радикалів до реальної політики, а з іншого боку, саботувала роботу міністерки з питань надання притулку та міграції Марйолайн Фабер, призначеної за квотою Вілдерса. Власне, це стало причиною розпаду коаліції. Зрештою, у червні цього року Партія свободи вийшла з об’єднання. Вже 29 жовтня в Нідерландах пройдуть дострокові парламентські вибори. А буквально днями з уряду, через розбіжності у політиці щодо Ізраїлю, вийшла й партія “Новий суспільний договір”.
Згідно з опитуванням Ipsos від 25-28 липня, Партія свободи залишається найбільш популярною з 17% голосів. GL/PvdA (Зелені ліві/Партія праці) та CDA (Християнсько-демократичний заклик) отримують по 15%, VVD (Народна партія за свободу) – 13%.
Все це означає, що у Нідерландах знову варто чекати складних і довготривалих переговорів, а це прямо позначиться на дієвості уряду.
Непростою є і внутрішньополітична ситуація у Франції. Хоча вся зовнішня і безпекова політика перебуває у віданні президента – Емманюеля Макрона, він зіштовхується з усе більшими проблемами у парламенті. У червні минулого року Макрон оголосив дострокові парламентські вибори, аби стримати зростання ультраправої партії “Національне об’єднання”. Це почасти вдалося – ультраправі посіли лише третє місце. Президентська коаліція також не перемогла, посівши друге місце. А перемогу здобув лівий блок “Новий народний фронт”.
Всі три найпотужніші політсили не отримали більшості. На практиці все це виливається у постійні проблеми з урядом. Також роль парламенту є визначальною коли йдеться про бюджет та виділення допомоги Україні.
У Франції президент має повноваження призначати главу уряду. При цьому Національні збори будь-якої миті можуть винести уряду вотум недовіри. Так сталося із кабміном Мішеля Барньє, призначеним у вересні минулого року. Він протримався до грудня.
Наступний прем’єр-міністр – Франсуа Байру – був призначений у грудні і досі залишається на посаді. Втім, загроза для нього існує постійно. Зокрема, наступною перевіркою на стійкість для уряду стане голосування за бюджет на 2026 рік.
***
Угорщина Віктора Орбана, Чехія з потенційним поверненням Андрея Бабіша, Болгарія в хронічній нестабільності та Нідерланди з впливом Герта Вілдерса – усе це показує, як популістські сили, хай і з різними ідеологіями, знаходять відгук серед виборців, граючи на економічних труднощах, страхах через мігрантів та невдоволенні істеблішментом.
Для України це означає не лише пряму загрозу у вигляді антиукраїнської риторики чи блокування євроінтеграційних процесів, а й опосередкований ризик. Схильність до самоізоляції і фокус популістів на внутрішніх проблемах відволікають увагу від російської агресії. Орбан, Бабіш чи Вілдерс, попри різні підходи, часто стають інструментами підриву європейської солідарності, що грає на руку Кремлю.
Водночас є й проблиски надії. Опозиційні рухи, такі як “Тиса” Петера Мадяра в Угорщині чи проєвропейські сили в Чехії, показують, що популістський тренд не є незворотним. Проте Україні варто готуватися до складнішого діалогу з європейськими партнерами. Українській дипломатії так чи інакше доведеться шукати нові підходи, щоб переконувати навіть тих політиків, які через прагматичний фокус на національних інтересах можуть ігнорувати ширший контекст війни з Росією.
У цьому сенсі ключовим завданням для Києва залишається не лише збереження підтримки від традиційних союзників, а й активна робота з новими політичними реаліями в Європі, де популізм, здається, ще довго визначатиме порядок денний.