Чому Туреччина анонсує зустріч Володимира Зеленського та Володимира Путіна, чи прибуде на такий саміт ще й Дональд Трамп і які шанси на те, що він взагалі відбудеться – читайте в матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота.
Головне:
- Чому Туреччина почала просувати тему зустрічі Зеленського з Путіним на своїй території?
- Як наміри зібрати лідерів пов’язані з ультиматумом Трампа?
- Чому Туреччина є найкращим переговорним майданчиком для Путіна?
- Що може змусити Путіна приїхати на переговори?
“Ми вважаємо, що ця війна має закінчитися. Як переговорний стіл був накритий у Стамбулі, так і стіл миру знову буде накритий у Туреччині – і ця кровопролитна війна буде завершена”, – заявив у понеділок, 28 липня, президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган.
Заяви та дії турецького лідера останнім часом свідчать про серйозну налаштованість вивести переговори щодо російсько-української війни на новий рівень. Для цього він планує влаштувати зустріч лідерів воюючих держав, Володимира Зеленського та Володимира Путіна, за свого посередництва. Участь у перемовинах президента США Дональда Трампа також можлива, проте ні формат, ні самі зустрічі поки що не ніким не підтверджені.
Як заявив голова МЗС Туреччини Хакан Фідан, його країна отримала “принципову згоду” від усіх сторін на проведення саміту, але дата залежить від результатів роботи переговорних груп Росії та України.
За даними CNN Turk, Туреччина має намір скористатися особистими контактами Ердогана з усіма лідерами. З цією метою президент Туреччини провів телефонні розмови і з Трампом, і з Путіним.
Вікно можливостей
Для такої зустрічі і справді з’явилися певні перспективи, проте залишається дуже багато чинників, які можуть вплинути на розвиток ситуації.
“Туреччина постійно перебуває в режимі stand-by (очікування, – ред.) і включається, коли бачить можливість для діалогу. Сьогодні, на тлі змін геополітичної ситуації та активної ролі Сполучених Штатів, у турецького керівництва є відчуття, що “вікно можливостей’ відкрилося”, – зазначила в коментарі РБК-Україна старший аналітик Центру досліджень сучасної Туреччини Євгенія Габер.
В середині липня президент США Дональд Трамп, здається, нарешті усвідомив, що Путін давно водить його за ніс. На зустрічі з Генсеком НАТО Марком Рютте американський лідер заявив, що “дуже незадоволений” господарем Кремля і дав 50 днів, аби Путін пішов на припинення вогню. Проте вже 28 липня Трамп переглянув строки свого ультиматуму, скоротивши його до “10-12 днів”. А 29 липня уточнив, що відлік 10 днів починається з цієї дати.
Активізація Ердогана та новий ультиматум Трампа не випадково збіглися у часі. На практиці це означає співпрацю США та Туреччини – і в перспективі Європи – аби таки посадити Путіна за стіл переговорів.
“Туреччина влаштовує Трампа. У нього хороші відносини з Ердоганом і зараз вони тільки покращилися… Сам Ердоган не наїжджає на Трампа. У нього немає з ним конфліктів, він цілком за те, щоб домовлятися”, – сказав Youtube-каналу РБК-Україна політолог, експерт-міжнародник Максим Несвітайлов.
Чи буде зустріч з Путіним
Позиція України чітка – президент Зеленський давно виступає за очну зустріч із Путіним, а також хотіла б долучити до саміту представників Європи – чого не можна сказати про російського диктатора.
У Кремлі досить туманно прокоментували і заяви Трампа про 10-12 днів, і телефонні розмови з Ердоганом. 29 липня прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков заявив, що Москва “взяла до відома” позицію Трампа, однак не змінює курсу на ведення війни проти України. За його словами, “спеціальна військова операція” триває. Водночас Пєсков заявив про нібито збереження прихильності до мирного процесу.
Як раніше писало РБК-Україна, в Росії налаштовані принаймні до осені продовжувати бойові дії. На думку російського керівництва, для цього ще є військові та економічні резерви. Це головна, але не єдина проблема, яка виникає у переговорах.
“Росіяни логіку проведення підготовки до саміту лідерів бачать по-іншому”, – сказав РБК-Україна посол України в Туреччині Наріман Джелял.
За його словами, президент Зеленський запропонував зустріч лідерів, на якій буде окреслена певна рамка, і вже в цій рамці продовжують працювати переговорні групи.
“Росіяни кажуть навпаки: спочатку треба, щоб наші експертні групи попрацювали, щось узгодили і так далі. І якщо буде якась перспектива подібного узгодження, тоді можна, на їхню думку, говорити про перемир’я взагалі і про можливу зустріч президентів. Ми пропонуємо припинити вбивства на час розмови, вони хочуть вбивати, поки не будуть узгоджені позиції до зустрічі президентів”, – підкреслив виданню Джелял.
Змінити російську позицію може давно анонсований Трампом тиск на Росію в поєднанні зі стабільним постачанням зброї для України. Обидва ці пункти залежать від позиції США.
Щодо постачань зброї прогрес вже є, хоч і на нових умовах. 24 липня Державний департамент США схвалив рішення про продаж Україні зенітно-ракетних комплексів HAWK Phase III та бойових машин піхоти Bradley. Кошти за зброю мають надійти від європейських країн.
Метод тиску на Росію очевидний – вторинні санкції, що озвучив на зустрічі з Рютте і сам Трамп. “Ми введемо мита та інші заходи. Це може вплинути на них, а може й ні, але це можливо”, – сказав американський президент 29 липня. Втім він США хоче зберегти за собою максимальну гнучкість у їх застосуванні, тож відповідний законопроект, який вже давно лежить без розгляду в Сенаті і далі поставлено на паузу.
“В найближчому майбутньому я не очікую такої зустрічі і конкретних результатів, але думаю, що через певний час – восени або до кінця року – всі нинішні зусилля, можливо, відновлять реальні мирні переговори. Але для цього спочатку треба стабілізувати воєнну ситуацію в Україні, зупинити ворога”, – зазначив YouTube-каналу РБК-Україна політолог Володимир Фесенко.
На практиці поки триває лише діалог щодо гуманітарних питань – єдиним практичним результатом українсько-російських зустрічей є обміни полоненими. Та в нинішніх умовах і цього немало.
“Гуманітарний трек це, по-перше, можливість звільняти наших людей. По-друге, він слугує підтримці зацікавленості в стамбульському процесі, поки немає відчутного прогресу по основній темі – перемирʼя. Знаєте, це як трошки підігрівати духовку, щоб в потрібний час туди покласти те, що має запектися. Стамбульський процес в його теперішньому вигляді якраз дозволяє тримати ситуацію готовою”, – підкреслив РБК-Україна Наріман Джелял.
До слова, останнім часом також розглядається зустріч Трампа і Путіна в Китаї, на 80-ту річницю завершення Другої світової війни – 2 вересня 1945 року було підписано Акт про капітуляцію Японії.
Втім, зустріч у форматі Трамп-Путін-Сі Цзіньпін у Пекіні малоймовірна, адже тоді Трамп буде змушений вести переговори “один проти двох”, вважає Володимир Фесенко. До того, за його словами, сама атмосфера заходу не сприятиме переговорам.
Тож Туреччина залишається найкращим майданчиком для Путіна. Навіть якщо потрібно знову влаштувати імітацію переговорів, вкотре прочитавши американцям лекцію про історію від часів Рюрика.
Переваги Туреччини як посередника
Крім суто логістичної зручності, існують також інші причини, чому саме ця країна стала ключовою на переговорах, до певної міри навіть витіснивши США.
Підхід Туреччини до переговорів дуже відрізняється від підходу Сполучених Штатів, зазначила у коментарі виданню Євгенія Габер. Анкара завжди, якщо є можливість, готова надати майданчик для переговорів і виступити не стільки посередником, скільки фасилітатором.
“Це означає, що вона не пропонує власні умови миру між Росією і Україною, не чинить публічного тиску на жодну зі сторін, але постійно наголошує, що саме воюючі сторони мають вирішити, на яких умовах вони готові домовлятися”, – сказала Габер.
Існує ще один момент, важливий персонально для Путіна. У більшість країн цивілізованого світу російський диктатор не може потрапити через чинний міжнародний ордер на арешт за звинуваченням у незаконній депортації дітей з території України.
“Саме Ердоган може гарантувати безпеку для Путіна під час запропонованої зустрічі лідерів. Тому що багато країн мають виконати рішення Міжнародного кримінального суду. Звичайно, Путін з’їздив в Монголію (котра є членом МКС, – ред.), але то така собі історія. Серед країн, які могли б претендувати (на роль посередника – ред.), Туреччина, на мій погляд, підходить якнайкраще”, – сказав РБК-Україна посол Джелял.
Водночас все це означає, що Туреччина буде Росію лише вмовляти, оскільки частково залежна від російського палива, хоча останніми роками намагається диверсифікувати постачання, зазначила виданню Євгенія Габер. Майже половина внутрішнього споживання газу Туреччиною – це російський імпорт. Крім того, турецька АЕС “Аккую” будується за участі Росатому, що формує стратегічну залежність у сфері ядерної енергетики.
“Це одна з причин, чому Туреччина утримується на від тиску на Росію. У публічній площині цей підхід не зміниться, зазначила Габер, але за лаштунками, теоретично – так. Але лише за умови, якщо Росія продовжуватиме втрачати вплив в регіонах, де Туреччина традиційно має свої інтереси (Сирія, Кавказ, Центральна Азія, Чорне море), або ж якщо Захід посилюватиме санкційний тиск на Анкару, що навряд чи станеться”, – підкреслила Євгенія Габер.
***
В сухому залишку, як і раніше, ключовою залишається роль Трампа та його воля активно тиснути на Росію. Президент США чітко не сказав, якими будуть наслідки для РФ після завершення відведеного терміну.
“Через 50 днів, якщо ми не укладемо угоду, це буде дуже погано. Будуть мита, будуть інші санкції будуть спрямовані на Москву”, – заявляв він ще про свій попередній дедлайн.
Звичайно, своєрідне ставлення Трампа до дедлайнів давно відоме – його улюблений термін у “два тижні” щодо Росії, та й в ході багатьох інших переговорів, багато разів переносився. Але зараз є ознаки того, що американський лідер налаштований рішуче.
Все це не означає, що Трамп таки приїде на зустріч до Ердогана, Зеленського і Путіна, хоча така ймовірність залишається.
Трампу потрібна лише така зустріч, після якої можна буде одразу оголосити про гучний “хороший” результат. З іншого боку, він належить до тієї категорії політиків, які звикли вирішувати справи саме під час особистих зустрічей. В будь-якому разі, варто очікувати і нових спроб вплинути персонально на Трампа.
Що стосується Росії, то вона може виконати умови ультиматуму Трампа – припинення вогню – і без особистої зустрічі лідерів. Приміром, минулого разу про припинення вогню було оголошено у двох заявах – російсько-американській та українсько-американській. Але як показує практика, це не означає їх реальне виконання.
При написанні матеріалу використовувались заяви турецьких, американських, російських та українських політиків, коментарі Нарімана Джеляла, Євгенії Габер, Володимира Фесенка та Максима Несвітайлова.