Загроза, яку становить Трамп для НАТО, – як європейські керівники впливають на стабільність альянсу.

Помилки європейських лідерів ставлять під загрозу стабільність НАТО.

Шарль де Голль колись зазначив: “Європа повинна бути організована так, щоб не залежати від інших”. Президент США Дональд Трамп та американські неоізоляціоністи, напевно, з цим погоджуються. Державний секретар Марко Рубіо намагався зменшити п’ятирічне невдоволення Трампа НАТО під час Мюнхенської конференції з безпеки, що відбулася минулими вихідними, проте дискомфорт Білого дому щодо НАТО та інших союзів США залишається.

Так само зберігаються вперті та помилкові реакції багатьох лідерів Європейського Союзу. Їхня позиція протягом останніх десятиліть, і особливо тепер, стала загрозою для самого серця НАТО, зазначає Джон Болтон, колишній радник президента США (2018-2019).

На думку Болтона, небезпека цього “кинджала” базується на двох основних помилках. По-перше, занадто багато європейців помилково ототожнюють Трампа як особистість з Америкою як державою, вважаючи, що його нестандартні погляди домінуватимуть невизначено довго. По-друге, незалежно від впливу Трампа на майбутніх президентів, це не стане серйозною перешкодою для спільної роботи задля протидії реальним загрозам, з якими стикається весь альянс.

Очевидно, Трампу важко побачити взаємну вигоду в союзах. Щодо НАТО він вважає, що Сполучені Штати захищають Європу, Європа за це не платить, а США нічого не отримують натомість. Якби таке сприйняття відповідало дійсності, жоден американець не підтримував би НАТО.

“Питання взаємності є ключовим. Одним із показників взаємної відповідальності є те, щоб усі союзники витрачали співставні частки свого ВВП на оборону — ідея, яка не є ані новою, ані суто трампівською. Якщо американці в чомусь одностайні, то в тому, що надто багато союзників по НАТО не несуть своєї справедливої частки тягаря”, — додає колишній радник.

Навіть збільшення оборонних витрат, однак, не задовольняє Трампа, оскільки він не сприймає думку Вінстона Черчилля про те, що “є лише одна річ гірша, ніж воювати разом із союзниками, — це воювати без них”. Водночас позиція Трампа, яка не була ані предметом широких дебатів, ані чітким рішенням виборів 2024 року, не є поширеною за межами його найближчого оточення.

Є вагомі підстави вважати, що Марко Рубіо прагнутиме висунення від Республіканської партії у 2028 році, де він та кілька інших політиків із подібними поглядами на національну безпеку активно змагатимуться з головним представником неоізоляціонізму віцепрезидентом США Джей Ді Венсом. А вже в листопаді перемогу можуть здобути демократи, які підтримують НАТО, хоча й не надто рішуче, як і з більшості питань зовнішньої політики.

На жаль, багато європейських політиків реагують на повторювані нападки Трампа на НАТО так, що фактично грають на руку тим американцям, які й без того готові залишити Європу сам на сам. Лідери ЄС гучно заявляють про необхідність “незалежності” від США або стверджують, що Трамп “назавжди” змінив альянс.

“Як і канцлер Німеччини Фрідріх Мерц у Мюнхені, вони нарікають на зникнення “міжнародного порядку, заснованого на правилах”, ніби такий порядок коли-небудь існував у чистому вигляді”, — стверджує колишній радник.

Парадоксально, але ці посадовці ЄС поводяться так само, як і Трамп — реагують ситуативно, лише на те, що бачать перед собою в конкретний момент. Апелюючи до свого внутрішнього де Голля (а можливо, й Наполеона), президент Франції Еммануель Макрон заявив у Мюнхені, що “Європа має стати геополітичною силою”.

Від де Голля до Макрона ЄС еволюціонував від суверенних національних політик безпеки до “Європейського політичного співробітництва”, далі — до “Спільної зовнішньої та безпекової політики”, а потім — до “Постійного структурованого співробітництва”. Кожен із цих кроків наближав ЄС до дублювання ключових функцій НАТО. Реалізація підходу Макрона може підвести “кинджал” як ніколи близько до того, щоб завдати НАТО непоправної шкоди.

Те, що є справді визначальним для НАТО, залишається таким незалежно від того, хто очолює альянс. Загрози з боку Китаю, Росії та їхнього союзу разом із країнами-прихильниками мають фундаментальний характер.

Так само принциповими є ризики ядерного поширення з боку таких держав, як Іран і Північна Корея, а також ширша небезпека розповсюдження ядерної, хімічної та біологічної зброї. Ісламський радикалізм також є базовим викликом.

“Якщо через реакцію на Трампа самі європейці послаблять НАТО, це стане найвищим проявом іронії — особливо для Кремля, який під час холодної війни намагався, але не зміг розколоти альянс. Ланцюгова реакція між Трампом і ЄС зрештою виконала б за Москву її роботу”, — вважає Болтон.

Як лише один приклад можна навести консультації Мерца і Макрона щодо ядерної зброї. Ідея про те, що відносно невеликий французький арсенал боєголовок, який ніколи навіть не перевірявся як засіб стримування для самої Франції, зможе слугувати гарантією безпеки для всієї Європи, виглядає малореалістичною.

І чого саме вони здатні досягти за наступні 35 місяців? Навіть якщо додати британський арсенал, що, схоже, готові розглянути британський прем’єр Кір Стармер і лейбористи, загальні показники все одно залишатимуться вкрай недостатніми.

Незважаючи на сумніви європейців у ядерній гарантії США, спроби створити власну альтернативу тільки послаблюють і Європу, і США. Сьогодні ми більше не живемо у біполярному світі: швидке зростання ядерного потенціалу Китаю створює триполярну ситуацію, де старі розрахунки стримування вже не працюють.

І для тих, хто досі апелює до “міжнародного порядку, заснованого на правилах”, сама ідея того, що європейські держави прагнутимуть стати майже-ядерними силами у певній кооперації з Францією, фактично означає підрив Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

“Було б нерозумно й історично хибно вважати Трампа чимось іншим, ніж тимчасовим явищем та відхиленням від норми. Потрібно просто витримати його термін, зменшити шкоду для НАТО і відновити альянс після його відходу”, — підсумував Болтон.

Нагадаємо, НАТО готує масштабну реформу системи протиповітряної оборони напередодні саміту в липні, інтегруючи уроки війни Росії проти України. Реформа передбачає зміну підходу Північноатлантичного альянсу — від формату повітряного патрулювання, який полягає у моніторингу суверенного повітряного простору в мирний час, до повноцінної протиповітряної оборони, зосередженої на відбитті вторгнень або атак ракет і безпілотників.