Убивство Хаменеї – який вплив це мало на Путіна.

Удари США по Ірану підвищили параною російського президента та його амбіції досягти успіху в Україні.

Коли востаннє Сполучені Штати та Ізраїль завдали авіаударів по Ірану, журналіст запитав російського лідера Владіміра Путіна, як він відреагує, якщо верховний лідер Ірану загине внаслідок атаки.

“Я навіть не хочу це обговорювати”, — відповів президент Росії.

Менш ніж через дев’ять місяців після загибелі аятоли Алі Хаменеї внаслідок цілеспрямованого удару, організованого Ізраїлем за підтримки США, Путін не мав іншого вибору, окрім як відреагувати, зазначає Єва Хартог, журналістка та авторка статей у Politico Europe.

Це вбивство зачепило два найглибші інстинкти Путіна: вкорінену параною щодо власного політичного довголіття та прагнення залишитися при владі, яке він пов’язує з перемогою над Україною — за будь-яку ціну.

Обидва мотиви проявилися в короткій заяві на сайті Кремля, де Путін засудив вбивство Хаменеї як “вбивство… скоєне з цинічним порушенням усіх норм людської моралі та міжнародного права”.

Ця реакція була більш жорсткою, ніж після захоплення раніше цього року іншого колишнього союзника Росії — Ніколаса Мадуро з Венесуели. Водночас Путін, що показово, не назвав країни, які стоять за цим злочином.

Бункерне мислення

У російських колах смерть Хаменеї викликала порівняння з падінням іншого диктатора.

Кадри, зняті на мобільний телефон, на яких лівійського лідера Муаммара Каддафі забивають до смерті після інтервенції під проводом НАТО у 2011 році, за словами добре поінформованого російського журналіста Міхаіла Зигаря, викликали у Путіна стан люті.

У травні 2012 року, незабаром після повалення Каддафі, Путін повернувся на посаду президента після деякого часу на посаді прем’єр-міністра. Він узявся за цю посаду з очевидною метою розірвати зв’язки із Заходом і викорінити внутрішнє інакомислення, яке він звинувачував у прагненні співпрацювати з ворогами Росії для досягнення зміни режиму.

“Саме смерть Каддафі стала поворотним моментом у російській політиці — як зовнішній, так і внутрішній”, — зазначає Олександр Баунов, старший науковий співробітник Центру Карнегі Росія Євразія, що базується в Берліні.

За словами Баунова, Путін, колишній агент КДБ, вважав те, що США та Європа дозволили так жорстоко повалити світового лідера, “вершиною зради”. З роками Путін дедалі більше занурювався в ізоляцію.

Під час пандемії Covid іноземні високопосадовці та російські чиновники були зобов’язані триматися на відстані кількох метрів від російського президента. Взаємодія з громадськістю була, і залишається, ретельно спланованою.

“Вони нас уб’ють”

Недавні події лише поглибили параною Путіна. Повалення двох російських союзників — Мадуро та Хаменеї — одне за одним спонукало деяких прокремлівських коментаторів порушити неформальне правило, яке діяло з моменту повернення президента США Дональда Трампа до Білого дому: уникати відкритої критики США чи їхнього президента.

Очолюючи цю атаку, колишній президент Росії Дмітрій Мєдвєдєв написав, що напад США на Іран розкрив “справжнє обличчя” Трампа.

Російський телеведучий і пропагандист Владімір Соловйов звинуватив США в тому, що вони поводяться “як хижак”, використовуючи дипломатію, щоб “спонукати свою жертву ослабити пильність, перш ніж вп’яти їй зуби в горло”.

“Чи розуміємо ми, що розмова про Іран — це також розмова про Росію?” — запитав він своїх глядачів.

Алєксандр Дугін, ультранаціоналістичний мислитель, який виступає за війну, попереджав, що Вашингтон може планувати зробити те саме з Росією.

“Одного за одним наших союзників систематично ліквідують. Зрозуміло, хто наступний, і зрозуміло, що насправді означають переговори з таким ворогом”, — написав він, маючи на увазі триваючі мирні переговори з Україною, що проводяться за посередництва США.

Наступного дня після того, як Путін засудив вбивство Хаменеї, його речник Дмітрій Пєсков висловив “глибоке розчарування” тим, що переговори США з Іраном зазнали невдачі, а також висловив “глибоку вдячність” за зусилля США щодо встановлення миру з Україною.

Але, додав він, “перш за все, ми довіряємо лише собі та захищаємо власні інтереси”. Послання було чітким: Путін не дозволить своїм почуттям щодо Ірану стати на заваді його цілям в Україні.

Для Москви іранська криза має різні позитивні сторони, серед яких перспектива зростання цін на нафту, розбіжності між Європою та США щодо того, як боротися з наслідками, а також відволікання Вашингтона від війни в Україні.

“Дії Трампа також допомагають підкреслити його внутрішній та міжнародний наратив про небезпеки західної гегемонії. Більше того, Путін має стримуючий фактор, якого не мали ні Каддафі, ні Хаменеї: найбільший у світі ядерний арсенал”, — вважає журналістка.

Але ядерна зброя не забезпечує захисту від загроз ізсередини. Якщо падіння союзних авторитарних лідерів і загострює страхи Путіна, то вони, ймовірно, більше пов’язані не з ракетами НАТО, а з палацовими інтригами.

Як зазначив Сем Грін, професор російської політики в Королівському коледжі Лондона, російський президент добре усвідомлює, що диктатори, які зосереджують у своїх руках стільки влади і так довго, як Путін, зазвичай залишають посаду одним із двох способів.

“Або під арештом, або в труні”, — додав він.

Раніше міністр закордонних справ України Андрій Сибіга заявив, що трохи більше ніж за рік російський лідер Владімір Путін втратив “трьох своїх найближчих друзів”: експравителя Сирії Башара Асада, затриманого венесуельського диктатора Ніколаса Мадуро та ліквідованого верховного лідера Ірану Алі Хаменеї. Сибіга підкреслив, що очільник Кремля не надав допомоги жодному зі своїх “друзів”.