Влада України все частіше обговорює можливість вступу до Європейського Союзу вже у 2027 році. Президент Володимир Зеленський наприкінці лютого закликав ЄС визначити конкретну дату, а раніше на Мюнхенській безпековій конференції зазначав, що Україна готова завершити переговори за всіма кластерами до кінця 2026 року.
Проте, в Брюсселі вже дали зрозуміти, що прив’язувати вступ України до конкретного року є передчасним: процес розширення залежить від реалізації реформ і рішень держав-членів. Іншими словами, політичні заяви про швидке членство не можуть замінити реального прогресу у сфері верховенства права.
Лідери ЄС та країн-членів неодноразово підкреслювали, що очікують від України виконання всіх умов та дотримання встановлених процедур для приєднання до блоку.
Україні вже неодноразово йшли на зустріч, скорочуючи час очікування та необхідні бюрократичні процедури, але пропустити реформи у сфері верховенства права наші партнери не можуть.
Нещодавно комісарка ЄС із питань розширення Марта Кос вкотре наголосила на важливості: боротьба з корупцією та створення демократичних інституцій є основою євроінтеграції, і повноправне членство в ЄС не може відбутися на шкоду цим реформам. У своєму нещодавньому інтерв’ю вона підкреслила, що повноправне членство можливе лише за умови проведення масштабних реформ, а боротьба з корупцією є основою відновлення довіри. Це є умовою для того, щоб стати країною Євросоюзу.
Однак, здається, українські високопосадовці вирішили діяти за власними правилами. Незважаючи на нещодавні заяви президента Зеленського про те, що «ми створюємо велику антикорупційну інфраструктуру», ми не спостерігаємо істотного бажання щось змінювати з боку уряду. Те, що відбувається з реформою верховенства права в Україні, насправді можна охарактеризувати як «італійський страйк»: робити стільки, щоб не визнали саботажем, але недостатньо для реального прогресу. На жаль, це виглядає як свідома стратегія.
Ще у грудні 2025 року було ухвалено так званий план фронтлоадингу (план Качки—Кос) — прискорене виконання вимог для вступу до ЄС «наперед», незважаючи на тимчасове блокування переговорів з боку Угорщини. План містить 10 пунктів, більшість із яких стосується антикорупції, продовження судової реформи та належного врядування. Минуло два місяці, проте українська влада на чолі із Зеленським так і не втілила якісних зрушень за жодним із цих пунктів. Жоден законопроєкт не було внесено до парламенту, хоча більшість положень плану вимагає саме змін у законодавстві.
Наприклад, розглянемо перший пункт плану, що стосується змін до Кримінального процесуального кодексу. Від нас вимагають скасувати відомі «правки Лозового», які роками заважають антикорупційним розслідуванням, врегулювати строки давності, протидіяти процесуальним затягуванням, розширити підслідність НАБУ та повноваження керівника САП щодо екстрадиції й розслідувань стосовно народних депутатів. Здавалося б, це можна реалізувати одним технічним законопроєктом. Підготовча робота вже давно виконана, адже відповідні напрацювання є як в експертному середовищі, так і в самих державних органах. Але законопроєкту офіційно досі немає ані у відкритому обговоренні, ані у Верховній Раді.
Або візьмімо пункт п’ятий, що стосується реформи Державного бюро розслідувань. Президент особисто доручив подати до парламенту законопроєкт про реформу ДБР до кінця січня. Кінець січня минув, а законопроєкту так і не подали.
Стало відомо, що українські урядовці відчайдушно переговорюють з Єврокомісією щодо зменшення ролі міжнародних експертів у конкурсній комісії з відбору директора ДБР. Саме тих експертів, які мінімізують політичний вплив на відбір керівника. ЄС і країни-члени чітко й недвозначно пояснили: без вирішального голосу міжнародних експертів реформа не вважатиметься реформою. Виглядає так, що на цьому бажання реформувати ДБР з боку українського уряду зайшло в глухий кут.
Ситуація з призначенням суддів Конституційного суду є аналогічною. Здавалося б, це найпростіша вимога, оскільки не потребує внесення змін до законодавства. Ще 19 лютого 2025 року Дорадча група експертів передала Верховній Раді та президенту перелік кандидатів на призначення, які пройшли перевірку на доброчесність. У червні та жовтні 2025 року президент призначив двох суддів КСУ, третя вакансія з його квоти досі залишається незаповненою. Верховна Рада ж відхилила всіх кандидатів і навіть намагалася внести зміни до закону про Конституційний суд, аби підважити конкурс, але цю спробу, на щастя, заблокувала Венеційська комісія. Наразі ні президент, ні Верховна Рада не поспішають заповнювати свої вакансії та оголошувати нові конкурси.
Аналогічно можна пройтися по кожному з решти пунктів плану — результат буде той самий.
Обіцянки українцям та європейським партнерам роздані, але реальної політичної волі їх виконувати немає. Є підозра, що влада сподівається повторити схему з МВФ: відкласти болючі реформи, прикриваючись енергетичною кризою після масових обстрілів. Цю стратегію відпрацьовано за весь час повномасштабного вторгнення, але партнерам дедалі важче пояснити, як пов’язані відключення світла та відсутність реформи Офісу генерального прокурора чи правоохоронних органів. Такого зв’язку просто не існує.
Грудень 2026 року, коли ми обіцяємо виконати всі вимоги для вступу до ЄС, наближається, і час звітувати настане швидко. Вступ до ЄС потрібен передусім Україні та українцям, а наші європейські партнери зробили свій крок, перекинувши м’яч на наше поле.
Тепер питання не до Брюсселя — питання до президента Зеленського: чи є в нього політична воля та бажання привести країну до ЄС по-справжньому, чи всі ці красиві заяви про дати й готовність до вступу 2027 року були черговою красивою фразою для іноземних медіа.