Конкурс пісні, задуманий як інструмент для просування європейської гармонії та культурного обміну, перетворюється на арену боротьби за права людини. Бойкот стає основною темою новин і розділяє суспільство. Артисти з розкішними зачісками заявляють, що мистецтво повинно залишатися поза політикою, пише The Guardian.
Здавалося б, це всього лише Євробачення. Але у 1969 році суперечка виникла через рішення Австрії бойкотувати конкурс в Іспанії, оскільки країна була під диктатурою. Через пів століття бойкот повторили п’ять країн, які цього тижня відмовилися від участі у конкурсі у Відні через присутність Ізраїлю.
Як співали ABBA у 1974 році після перемоги з Waterloo: «Книга історії на полиці / Завжди повторюється знову».
Проте масштаби та інтенсивність цьогорічного протесту, здається, стали відхиленням від попередніх суперечок і тривожним сигналом напередодні суботнього фіналу.
«Люди люблять висміювати Євробачення, стверджуючи, що воно незначне, кітчеве, “кемпове”, але ця реакція доводить протилежне», — вважає Вільям Лі Адамс, автор і коментатор, який веде незалежний сайт та YouTube-канал про Євробачення.
«Це найбільший бойкот в історії Євробачення, і він серйозно шкодить іміджу конкурсу. Євробачення повинно об’єднувати країни, і якщо держави більше не бажають брати участь — це підриває всю концепцію цього проєкту».
Найпопулярніша у світі неспортивна культурна подія святкує своє 70-річчя в австрійській столиці без Іспанії, Нідерландів, Ірландії, Словенії та Ісландії, які відмовилися від участі через присутність Ізраїлю на фоні продовження атак у Газі.
«Перед обличчям незаконної війни та геноциду мовчання — не варіант», — заявив у п’ятницю прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес. «Ми не будемо присутні у Відні, але робимо це з переконанням, що перебуваємо на правильному боці історії».
Замість трансляції балад із арени Wiener Stadthalle державний мовник Іспанії TVE показав альтернативне музичне шоу, словенський RTV транслював документальні фільми про Газу, а ірландський RTÉ показав епізод ситкому Father Ted 1996 року, в якому католицькі священники виконують пісню My Lovely Horse на європейському конкурсі та отримують nul points — нуль балів.
Ірландський сайт Extra.ie охарактеризував це як «геніальний тролінг» під заголовком My Lovely Boycott.
У самому Відні мало хто знаходить це смішним.
Офіційне гасло Євробачення — «Об’єднані музикою», але поліція посилила заходи безпеки через напружену атмосферу. Ізраїль та його прихильники стверджують, що бойкот викликаний антисемітизмом, тоді як прихильники протесту звинувачують конкурс у спробі «відбілити мистецтвом» злочини проти палестинців.
Під час півфіналу виступ ізраїльського учасника Ноам Беттан супроводжувався вигуками: «Зупиніть геноцид!».
Додаткової напруги додають і докази того, що уряд Беньяміна Нетаньягу маніпулював правилами глядацького голосування у 2024 та 2025 роках. Це лише посилить увагу до результатів цьогорічного фіналу.
Як конкурс, задуманий як символ миру та гармонії, перетворився із шоу блискіток і диско на геополітичну битву?
На подію, де існують одразу два конкурси
- виступи артистів на сцені в радісному хаосі кітчу;
- та паралельна битва урядів і активістів у власній арені взаємних звинувачень та політичних ігор.
«Роком, коли все остаточно вибухнуло, став 2024-й», — розповідає Кріс Вест, автор книги Eurovision: A History of Modern Europe Through the World’s Greatest Song Contest.
«Саме тоді ситуація повністю вийшла з-під контролю, а EBU втратила контроль над процесом. І досі його не повернула».
Європейська мовна спілка (EBU) — це об’єднання 113 суспільних мовників із 56 країн, яке організовує Євробачення.
Прихильники відзначають її заслуги у створенні глобального шоу, яке торік дивилися 166 мільйонів людей.
Критики ж називають організацію безхребетною та нездатною впоратися з пропагандою й політизацією конкурсу.
Давно, у 1956 році, EBU провела перший конкурс у Лугано у Швейцарії лише за участю семи країн — стриманий вечір із букетами квітів та вечірніми сукнями, який мало нагадував яскраві й гіперемоційні шоу наступних десятиліть.
Поштовхом до створення конкурсу були частково технологічні причини — тестування обладнання для міжнародних прямих телетрансляцій — а частково ідеалістичне бажання не допустити повторення Другої світової війни, пояснює Вест.
«Євробачення народилося з цього відчуття “ніколи знову”».
Його швейцарський засновник Марсель Безансон був другом Жана Моне — одного з творців майбутнього ЄС.
«Усе це було частиною ідеї: “давайте об’єднаємо Європу”», — сказав Вест.
Політика спочатку майже не втручалася.
«Франція вела жорстоку колоніальну війну в Алжирі, але ніхто особливо про це не згадував».
Ситуація почала змінюватися після включення Іспанії та Португалії.
У 1964 році данський активіст вибіг на сцену в Копенгагені з плакатом: «Бойкот Франко та Салазара».
Після перемоги Іспанії у 1968 році — ходили чутки, що режим Франко допоміг із фальсифікаціями голосування, щоб пісня Massiel La, La, La випередила Congratulations Кліффа Річарда. Наступного року Австрія бойкотувала конкурс в Мадриді.
У 1970-х ABBA, Dana та Brotherhood of Man здобули пам’ятні перемоги, але це десятиліття також запам’яталося взаємними бойкотами Греції та Туреччини, а також тим, що військові заколотники в Португалії використали пісню-учасницю конкурсу 1974 року «E Depois Do Adeus» у виконанні Паулу де Карвалью як сигнал до початку державного перевороту.
Арабські члени EBU відмовилися брати участь у «Євробаченні» або транслювати його. Йорданія зробила виняток у 1978 році, проте перервала трансляцію під час виступу Ізраїлю і показала зображення квітів.
Коли Ізраїль очолив голосування, Йорданія знову перервала трансляцію і заявила, що перемогла Бельгія, хоча насправді перемогу здобув Ізраїль.
Ізраїльська телерадіокомпанія відхрестилася від свого ж учасника і пісні 2000 року «Sameach» у виконанні гурту Ping Pong після того, як музиканти помахали ізраїльським і сирійським прапорами.
Кривавий розпад Югославії призвів до одного з найдраматичніших виступів конкурсу: Мухамед Фазлагіч ризикнув життям, щоб втекти з обложеного Сараєво і представити Боснію та Герцеговину в Ірландії.
«У кульмінації пісні він повернувся спиною до залу та розкинув руки. Пізніше він сказав мені, що цим показував: “Європа повернулася до нас спиною під час цієї війни, і тепер я зроблю це у відповідь”», — згадував Адамс.
ЛГБТК+ виконавці привнесли у конкурс власну форму активізму.
«Євробачення було безпечним простором для геїв і раніше, але наприкінці 1990-х це стало абсолютно відкритим. Це інший тип політики, але це все одно політика».
Нові незалежні держави після розпаду СРСР також використовували конкурс як платформу для формування національної ідентичності.
«Євробачення стало способом, завдяки якому країни могли відчути себе європейськими ще до вступу в НАТО чи ЄС».
Початок участі Росії в конкурсі, а також розв’язані нею війни проти Грузії та України, перетворили сцену на майданчик для прихованих політичних баталій — виконавці використовували завуальовані тексти й символіку, щоб обійти заборону на відкриту політичну агітацію.
Організатори заблокували грузинську пісню We Don’t Wanna Put In у 2009 році — коли конкурс проходив у Москві — через те, що її назву визнали натяком на Владіміра Путіна.
Вєрка Сердючка у 2007 році викликала фурор рядком «lasha tumbai», який багато хто чув як: «Russia goodbye».
Україна перемогла у 2016 році з баладою 1944 про депортацію кримських татар Сталіним Джамали.
«Україна використовує Євробачення як частину своєї воєнної боротьби. Вона ставиться до своїх артистів як до дипломатичних послів, які нагадують світу, що Україна існує», — зазначив Адамс.
Росія ж намагалася пом’якшити власний імідж за допомогою «пісень миру» та усміхнених виконавців, поки її не відсторонили від конкурсу у 2022 році.
Генеральний директор Євробачення Мартін Грін заявив, що заборона була пов’язана не стільки з повномасштабним вторгненням в Україну, скільки з відсутністю незалежності російського державного мовника від Кремля.
На запитання цього тижня, чи може Росія повернутися на конкурс під час війни, він відповів: «Теоретично — так».
Для Адамса Євробачення просто відображає національні суперництва у поляризованому світі.
«Ми голосуємо не за Джесіку чи Девіда — ми голосуємо за Іспанію чи Італію. Ми обираємо прапор. Співаки стають політичними символами, хочуть вони цього чи ні».
Втім він не вважає це чимось обов’язково негативним.
«Де ще маленька Молдова може перемогти Велику Британію? У цьому і є сила конкурсу».
У Веста є навіть теорія, що мізерні успіхи Британії та саркастичні коментарі покійного ведучого BBC Террі Воган підживлювали євроскептичні настрої.
«Воган був абсолютною катастрофою для відносин Британії з Європою. Це сприяло настрою “ми не любимо Європу, а вони ненавидять нас”».
І все ж, попри всі бойкоти, скандали, суперечки та взаємні звинувачення, Вест переконаний, що люди досі щиро люблять шоу, яке все ще залишається майданчиком культурного обміну.
«Це маленька частина того, що означає бути європейцем».