Повномасштабна війна кардинально трансформувала українську армію. Разом із сотнями тисяч мобілізованих до неї приєдналися тисячі цивільних фахівців, які принесли нові навички, управлінські підходи та новий погляд на зміни.
Як поєднати традиції військової служби з культурою людей, які ще кілька років тому працювали в цивільному секторі – у колонці доктора військових наук Олега Семененка для РБК-Україна.
Головне:
- Нові люди – нові можливості. Війна привела в армію тисячі цивільних фахівців, які принесли нові навички, управлінські підходи та нестандартне мислення.
- Військову культуру не можна замінити. Професійний військовий досвід, традиції служби та інституційна пам’ять залишаються критично важливими для боєздатності армії.
- В Україні бракує адаптації цивільних. На відміну від багатьох країн НАТО, в українській системі досі фактично відсутній механізм наставництва, який би допомагав цивільним інтегруватися у військову культуру.
- У пошуках балансу. Армія стала сильнішою завдяки цивільним. Ключовий виклик полягає не в протиставленні військових і цивільних, а в створенні механізмів, які дозволять об’єднати сильні сторони обох серед.
Повномасштабна війна змінила все – включаючи структуру та дух Збройних Сил України. Тисячі цивільних фахівців влилися в ряди армії. І це – правильне та необхідне рішення.
Проте будь-яка масштабна трансформація приносить не лише досягнення, але й виклики. Сьогодні настав час говорити про них відверто – без звинувачень, але чесно.
Армія зазнала величезних втрат у перші роки повномасштабної війни, як у бойових підрозділах, так і серед командування, а також у вищих військових навчальних закладах і наукових установах. Це створило простір, який об’єктивно заповнили цивільні мобілізовані фахівці.
Накопичення цієї нової енергії змінює правила гри. Деякі з цих правил дійсно варто змінити. Але деякі – ні. Де ця межа? Про це – далі.
Що цивільні дали армії: три реальних досягнення
По-перше – це вільний формат мислення та нові ідеї.
Цивільний фахівець не обмежений роками субординаційного мислення з курсантської лави. Він звик ставити незручні питання, шукати нестандартні рішення, дивитися на проблему без ієрархічних фільтрів. Це – реальна цінність.
Армія, яка навчилася чути такі голоси, стає більш гнучкою та адаптивною. Особливо – в умовах сучасної гібридної та технологічної війни.
По-друге – це потужні фахівці, які прийшли служити, а не заробляти.
В армії сьогодні служать IT-фахівці, юристи, журналісти, інженери, логісти, аналітики, тобто люди, які в цивільному житті отримували великі гроші за свої професійні здібності. Тепер вони віддають свої знання та навички Збройним Силам. Це – безцінний ресурс.
Армія отримала компетенції, на формування яких за звичайних умов пішли б роки та десятки мільярдів гривень.
По-третє – це нова культура комунікації та управлінські підходи.
Цивільні принесли в армію сучасну культуру спілкування, горизонтальне взаємодію, проектний підхід та нові інструменти діловодства. Ці елементи можуть суттєво підвищити ефективність армії там, де вона традиційно була вразливою.
Головне, щоб реформи були зваженими, обґрунтованими та узгодженими з тими, хто розуміє військову специфіку зсередини.
Де криється ризик: три вузлові точки напруження
По-перше – це офіцерське звання: шлях чи ярлик?
Традиційно офіцерське звання – це результат тривалого шляху: бойовий досвід, командування підрозділом, роки служби. Цей шлях формує характер і здатність приймати рішення під тиском.
Якщо звання перетворюється лише на адміністративний атрибут посади, тоді система ослаблюється. Це не звинувачення конкретним людям. Це системний виклик, що потребує системної відповіді.
По-друге – це втрата інституційної пам’яті та мови служби.
Досвідчений офіцер несе не лише посаду – він несе розуміння того, як це насправді працює: оперативну інтуїцію, неформальні мережі, накопичений контекст. Коли армія починає говорити мовою стартапів, а не наказів – це не лише естетична проблема.
Мова у військовій сфері – це точність управління. Армія без інституційної пам’яті не здатна відтворювати власні уроки.
По-третє – це відсутність системи адаптації.
В більшості країн НАТО цивільні керівники в оборонній сфері проходять системне наставництво від досвідчених офіцерів – не брифінги, а справжнє введення в культуру служби.
В Україні цей механізм системно відсутній. Наслідок – це не лише термінологічні помилки в звітах, але й ризики для єдності командування.
Баланс: де його шукати?
Армія не є бізнес-моделлю. Але й застигла в минулому структура не перемагає. Виклик сьогоднішнього дня – знайти баланс між двома культурами. Це означає:
- зберегти фундаментальне в армії – традиції, субординацію, досвід передачі знань, систему підготовки офіцерів;
- восприйняти та посилити нові ідеї та компетенції, які принесли цивільні фахівці;
- не ламати військове під прогресивний цивільний погляд, а органічно вбудовувати нове;
- ввести системне наставництво для цивільних у системі оборони, щоб вони розуміли культуру, яку змінюють;
- чітко розмежувати: цивільний апарат визначає політику та контролює ресурси, а командування реалізує оперативні завдання.
Висновок: військові раді цивільним – і для цього є підстави, але також потрібно, щоб цивільні розуміли та поважали військових і їхній життєвий шлях служіння Україні…
Армія не стала слабшою від того, що в її рядах з’явилися тисячі освічених, досвідчених, мотивованих цивільних фахівців. Навпаки – вона збагачена. Новими ідеями. Новою енергією. Новими компетенціями. Це – реальне досягнення трансформації.
Але разом з тим армія – це не стартап і не бізнес-проект. Це – інститут, побудований на довірі, ієрархії та традиції служіння Україні. Ці основи не є пережитками. Вони – умова боєздатності.
Тому завдання сьогодні – не вибирати між старим і новим. А навчитися будувати армію, де обидві культури не конкурують, а підсилюють одна одну. Де досвід і новаторство – союзники. Де баланс – не компроміс, а синергія.
Армія, яка знає, хто вона є – воює краще.
Армія, в якій дві культури знайшли спільну мову – перемагає.
“Ефективність вашого командування буде визначатися перш за все вашим характером і репутацією – не стільки хоробрістю, яка є само собою зрозумілою, скільки тією репутацією, яку ви вже здобули: репутацією справедливості, патріотичного духу, незламної рішучості виконати будь-яке військове завдання.”
Генерал Джордж К. Маршалл – начальник Генерального штабу армії США в роки Другої світової війни, лауреат Нобелівської премії миру.