Війна в Україні – чому Німеччина і Шольц повільно надають допомогу
Про те, чому Європа більше не може покладатись на США у питанні власної безпеки та допомоги Україні – читайте в колонці Фрідріха Мерца, лідера головної опозиційної сили Німеччини, Християнського-демократичного союзу.
Коротка поїздка до Німеччини замість запланованого державного візиту. Зустріч у чотиристоронньому форматі у відомстві канцлера замість конференції в Рамштайні для координації допомоги Україні за участю близько 50 країн, включаючи багатьох глав держав і урядів. Ураган Мілтон у Флориді завадив президенту США Джо Байдену дотриматися свого запланованого маршруту, що збило з курсу всю європейську політичну сцену.
По іншому не можна описати події останніх 14 днів. Ще гірше те, що сталося – або, точніше, не сталося – в Німеччині, підкреслює жалюгідний стан європейської зовнішньої та безпекової політики в критичний момент.
Чому конференцію в Рамштайні довелося скасувати? Чи лише тому, що американський президент не міг бути присутнім? Чи не були європейці достатньо сильними, щоб провести конференцію без участі американського президента або, за необхідності, за присутності держсекретаря або міністра оборони США?
Нещодавно укладений оборонний пакт між Німеччиною та Сполученим Королівством показує, що там, де є бажання, дії не змусять на себе чекати. Але Європа потребує більшого, ніж такі вузькоспрямовані двосторонні угоди, якими б позитивними вони не були.
Причина цього очевидна: Україна відчайдушно чекає на допомогу. Третя зима війни, розпочатої російським президентом Володимиром Путіним у лютому 2022 року, не за горами, і ситуація в країні погіршується з кожним тижнем. Те, що Україна отримає “всю необхідну допомогу, і отримуватиме її стільки, скільки потрібно” – стало буденним рефреном, який чути в більшості європейських столиць, особливо від німецького уряду, вже два з половиною роки. Але це твердження неправильне, як би часто його не повторювали.
Історія допомоги Україні – це історія постійних вагань і зволікань, відтягування та тактики. Коли більше нічого не допомагає, доводиться звертатися до американського президента, щоб розблокувати політичний глухий кут.
Але Байден більшу частину цього року провів у передвиборчій гонці, перед тим, як оголосив про свій вихід. Тепер він у прощальному турі. Нового президента обиратимуть 5 листопада, і якщо ним стане Дональд Трамп, європейцям ніде буде сховатися. Скасована конференція в Рамштайні могла б стати ідеальною можливістю для Європи нарешті взяти на себе лідерство.
Канцлер Німеччини Олаф Шольц мав показати, що означає Zeitenwende (“поворотний момент”), який він оголосив після вторгнення Росії, для Європи в цілому. Разом із Францією та Великою Британією він мав би зробити чіткі заяви Путіну, на кшталт: “Якщо ви не припините свою війну терору проти мирного населення України протягом 24 годин, то обмеження на дальнобійність зброї, яку постачають Україні, будуть зняті”.
Якщо цього було б недостатньо, можна було б додати, що Німеччина поставить Україні крилаті ракети Taurus для знищення шляхів постачання російської армії. Франція та Велика Британія вже постачають крилаті ракети з дальністю, необхідною для ураження ліній постачання російської армії, і, схоже, готові продовжувати це робити.
Страх і відчайдушна надія зобразити себе “канцлером миру” незадовго до наступних федеральних виборів у Німеччині стали домінуючими мотивами Шольца. Але як сказав французький філософ XVI століття Мішель де Монтень: “Страх – мати всіх жорстокостей”. Президент Франції Еммануель Макрон, без сумніву, читав Монтеня і розуміє це попередження.
Замість рішучих дій у Рамштайні Шольц приємно попив каву з Байденом незадовго до того, як президенту США було присуджено нагороду спеціального класу – Орден за заслуги. Але ця церемонія стала моментом об’єднання Великої Британії, Франції, Німеччини та США лише в ностальгії, а не у визначенні рішучих дій і цілей, яких потребує Європа сьогодні.
Справді, ця церемонія нагадала понад усе, як поводився уряд Німеччини в роки перед падінням Берлінської стіни та возз’єднанням, до подолання поділу Європи, до війни в Україні. Стара Європа часів холодної війни шукала розраду в минулому та впевненість в одноосібному лідерстві США, яке визначало ту епоху. Європейці, які приймають власні рішення, тоді були рідкісним винятком. Наприклад, чому ніхто навіть не подумав запросити польського прем’єр-міністра Дональда Туска на зустріч у Берліні?
Політ Байдена назад до Вашингтона після скасованої конференції в Рамштайні та зустрічі у відомстві канцлера в Берліні в майбутньому можуть мати майже символічне значення: прощання з Європою останнього атлантистського президента США на тривалий час. А європейці, без лідерства та найменшого уявлення про те, що чекає попереду, махають йому на прощання, мрійливо згадуючи минулі часи.
Copyright: Project Syndicate, 2024.
www.project-syndicate.org
Джерело