Ілюстративне фото: чому Україна ризикує втратити історичний шанс на відновлення (Getty Images)
Запропонованих десятків мільярдів євро може не вистачити для післявоєнного відновлення. Головний виклик полягає не в обсягах допомоги, а в тому, чи зможе Україна запропонувати власну модель економічної модернізації, залучити приватний капітал і уникнути нової боргової залежності.
Своє бачення відновлення України після війни голова комітету з питань фінансів і банківської діяльності ФРУ Богдан Данилишин виклав у колонці для РБК-Україна.
Головне:
- Європейських коштів не вистачить. Потреби в відновленні – 196,5 млрд євро за 10 років, тоді як у бюджеті ЄС на 2028-2034 роки передбачено 88,9 млрд.
- Кредити можуть стати борговою пасткою. При боргу понад 100% ВВП ключовими мають бути гранти, а не позики.
- Без інвестицій відновлення неможливе. Бізнес не прийде без верховенства права, захисту власності та стабільних правил.
- Відновлення повинно означати модернізацію. Йдеться не про ремонт, а про новий економічний курс розвитку.
- Потрібен власний план розвитку. Україні необхідно не просто відновлення, а новий економічний курс відновлення та розвитку.
- Повномасштабне відновлення поки що не на часі. Під час війни пріоритет – критична інфраструктура, енергетика, оборона та базові функції держави.
Європейський Союз вже сьогодні формує фінансову рамку підтримки України на 2028-2034 роки. У цьому аспекті заслуговує на увагу документ-брифінг, підготовлений для бюджетного комітету Європарламенту.
Головний висновок з брифінгу досить жорсткий: запропоновані обсяги підтримки не відповідають реальним потребам України, а переважання кредитів над грантами може створити для країни нову боргову пастку.
Відновлення України не може розглядатися як звичайна програма післякризового відновлення. Поки триває війна – масштаби руйнувань будуть зростати, а значна частина економіки працюватиме в умовах постійної військової невизначеності.
Саме тому робиться акцент на тому, що поки триває активна війна, повномасштабне відновлення економічно недоцільне. На цьому етапі пріоритетом повинні бути ремонт енергетики, транспортної, соціальної інфраструктури, підтримка обороноздатності та базових функцій держави.
Читайте також: Європа надає все більше коштів на оборону України: яке озброєння в центрі уваги
Можна вважати, що це принципово важливий висновок. Україна не повинна розпорошувати ресурси на великі будівельні проекти там, де існує високий ризик повторного знищення.
Військова економіка повинна формуватися за принципами іншої логіки, в основі якої лежить виживання, резервування потужностей, децентралізація енергетики, підтримка критичних сервісів. Велике відновлення повинно починатися тоді, коли з’явиться хоча б мінімальна безпека.
Водночас навіть після завершення активної фази війни Україні ще кілька років знадобиться зовнішня бюджетна підтримка. Потребуватимуться величезні витрати на ветеранів, внутрішньо переміщених осіб, повернення біженців, розмінування територій, соціальний захист, відновлення базових послуг і підтримка регіонів.
Тому міжнародна допомога не може бути спрямована лише на будівництво доріг, мостів чи житла. Зрозуміло, що частина коштів неминуче піде на підтримку державного бюджету.
Ключова цифра брифінгу – 196,5 млрд євро публічного фінансування, необхідного на десять років післявоєнного відновлення. Це приблизно 19,7 млрд євро щорічно.
Причому підкреслюється, що це мінімальна оцінка, побудована на припущенні, що значну частину відновлення профінансує приватний сектор, у що я слабо вірю.
Якщо приватні інвестиції не надійдуть у потрібному обсязі, потреба в публічних коштах буде значно більшою.
Саме тут виникає головна проблема. У проекті багаторічної фінансової рамки ЄС на 2028-2034 роки для України передбачено 88,9 млрд євро у цінах 2025 року, або максимум 13,5 млрд євро на рік. Це менше, ніж навіть консервативно оцінена щорічна потреба в публічному фінансуванні відновлення.
І це без урахування того, що війна може тривати довше, руйнування можуть зростати, а підтримка США та інших донорів може бути меншою, ніж раніше.
Тобто Європа політично декларує готовність підтримувати Україну “стільки, скільки потрібно”, але бюджетна арифметика поки не відповідає масштабам історичного виклику.
Україна повинна чесно говорити з партнерами: відновлення не може фінансуватися за залишковим принципом.
Зрозуміло, якщо Європейський Союз бачить Україну частиною майбутньої європейської архітектури безпеки та економіки, то фінансування України повинно бути не актом благодійності, а стратегічною інвестицією в безпеку Європи.
Окремий ризик – структура допомоги. Відомо, що через високий рівень державного боргу України офіційна допомога на відновлення повинна переважно надаватися у формі грантів, а не кредитів.
Це має бути принциповим моментом, на який потрібно постійно звертати увагу країн ЄС.
За оцінками, державний борг України вже перевищує 100% ВВП. У таких умовах кредитна модель підтримки може не стільки прискорити відновлення, скільки законсервувати боргову залежність країни.
Читайте також: Державний борг України досяг вражаючого розміру: дані Мінфіну
Україні потрібні не борги на виживання, а гранти на відновлення суспільних благ і гарантії для приватного капіталу. Кредити можуть бути корисними для комерційних проектів, які генерують дохід.
Проте наразі відновлення соціального житла, лікарень, шкіл, електромереж, водопостачання, мостів, розмінування або підтримка ветеранів не можуть фінансуватися переважно позиками. Це не бізнес-проекти, а основа відновлення держави.
В Україні досить значні масштаби прямих руйнувань: залежно від територіального припущення, збитки для підконтрольних уряду територій оцінюються від 99,6 млрд доларів до 130,8 млрд доларів.
Найбільші втрати припадають на житло, енергетику, транспорт, освіту, промисловість і торгівлю. Сьогодні потреби на відновлення показують такі оцінки – загальна оцінка складає 457,1 млрд доларів, з яких 92,8 млрд доларів повинні бути профінансовані публічно, 257,7 млрд доларів – у змішаному форматі, а 106,5 млрд доларів очікуються від приватного сектора.
Це означає, що приватний капітал для відновлення в оцінках європейців повинен відігравати ключову роль. Але він не прийде автоматично. Приватний інвестор не інвестує в країну, де немає захисту власності, передбачуваного суду, нормальної роботи митниці та податкової, страхування військових ризиків, довгострокового кредиту та зрозумілої державної політики.
Отже, відновлення України – це не лише питання грошей, а й забезпечення інституційної якості держави. У цьому контексті особливо важливо, що тут критично оцінюється вузьке розуміння реформ.
Позитивним є усвідомлення, що сучасна умовність міжнародної допомоги занадто часто зосереджується на антикорупційних зобов’язаннях, фіскальній дисципліні та формальному наближенні до законодавства ЄС.
Це важливо, але недостатньо. Головна проблема – ненадійне верховенство права, адміністративна дискреція, вибіркове правозастосування та розрив між формальними правилами та реальною практикою.
Це дуже точна діагностика. Україна не зможе відновитися лише через донорські кошти та антикорупційні звіти. Потрібна економічна раціональність. Має формуватися держава, яка не тисне на бізнес, а створює умови для виробництва, експорту, інвестицій та зайнятості.
Потрібна податкова та митна система, яка не є джерелом свавілля. Потрібна судова система, якій довіряє інвестор, а також банки, які кредитують розвиток, а не лише купують державні цінні папери.
Відновлення повинно стати не поверненням до довоєнної економічної моделі, а переходом до нового якісного рівня. Україна не повинна просто відновити зруйновані об’єкти. Вона повинна змінити структуру економіки: від сировинної та імпортозалежної моделі – до індустріальної, технологічної, енергоефективної та експортно орієнтованої.
Можливо, тоді буде новий погляд на ринок праці, а не навмисне формування думки, що без дешевої робочої сили з Азії ми не обійдемося.
Особливе значення має енергетика. За оцінками експертів, потреби енергетичного сектору складають понад 96 млрд доларів для підконтрольних територій. Але це не повинно бути механічне відновлення старої централізованої системи.
Україна повинна будувати нову енергетичну архітектуру: децентралізовану генерацію, розподілені мережі, локальну енергетичну автономність громад, розвиток відновлювальних джерел, накопичувачів, енергоефективності та захищених критичних об’єктів.
Також транспортне відновлення не повинно зводитися до ремонту доріг, а повинно інтегрувати Україну в європейські логістичні коридори, посилити експортний потенціал, створити нову роль держави як східного економічного та транспортного фланга ЄС.
Житлове відновлення повинно бути пов’язане з робочими місцями, новою регіональною політикою та поверненням людей. Соціальна політика повинна не консервувати залежність, а допомагати людям повертатися до праці, підприємництва та нормального життя.
Сьогодні в Україні повинні усвідомити наступне: ми не маємо права входити в післявоєнне відновлення лише з переліком руйнувань і проханням про гроші.
Україні потрібна власна стратегія відновлення – з чіткими пріоритетами, фінансовою архітектурою, роллю держави, механізмами залучення приватного капіталу, гарантіями для інвесторів та програмою індустріального розвитку.
Європейський Союз повинен збільшити обсяги підтримки України, посилити грантову складову, розширити гарантійні інструменти та планувати допомогу реалістично, а не за принципом політичного мінімуму. Але Україна зі свого боку повинна довести, що здатна перетворити допомогу на розвиток.
Історичний шанс відновлення може бути втрачений, якщо воно перетвориться на набір розрізнених проектів, кредитних програм і донорських звітів.
Але він може стати точкою народження нової економіки – якщо Україна поєднає зовнішню підтримку з внутрішньою модернізацією, сильною економічною політикою, захистом бізнесу, розвитком виробництва та європейською інтеграцією не на папері, а в реальній практиці державного управління.
Україні потрібно не просто відновлення, а новий економічний курс відновлення та розвитку.
Читайте також: Скільки коштів потрібно Україні для відновлення та розвитку після війни? Підрахунки уряду