Сьогодні свобода оцінюється не за деклараціями, а за здатністю чинити опір у світі, де хижаки знову безжально розподіляють континенти. На цьогорічному Книжковому Арсеналі філософ Славой Жижек проаналізував глобальну політику через призму психоаналізу, пояснивши, чому пацифізм став формою зради та як доля європейської цивілізації вирішується в українській столиці.
reNews відвідало лекцію, яку модерувала Олеся Островська-Люта, і пропонує читачам виклад основних думок мислителя.
Ілюзія нейтралітету та обман європейських лівих
Славой Жижек — один із небагатьох західних лівих інтелектуалів, які не піддаються ілюзіям щодо російського імперіалізму. Його найбільше турбує позиція багатьох європейських колег, які ховаються за маскою пацифізму. Філософ підкреслює, що коли Путін чи Трамп уникають терміна «війна», називаючи свої дії спробами «запобігти великому конфлікту», саме ця неправда веде світ до глобальної катастрофи.
«Чому більшість європейських лівих займає нейтральну позицію щодо війни Росії в Україні, а деякі з них навіть мовчазно підтримують Росію? — запитує Жижек і одразу відповідає цитатою Сартра: — Коли влада вважає за потрібне говорити правду — це тому, що вона не може знайти кращої брехні».
Проросійські аналітики стверджують, що українці нібито обирають війну замість миру, підкорюючись НАТО. Але Жижек рішуче заперечує: вибір України не полягає між спокійним життям і війною. Якщо Україна обере такий «мир» і здасться, як Чехословаччина 1939 року, її чекає продовження війни у формі катівень, масових страт і зникнення як нації. «Якщо ви чините опір, то можете програти. Але якщо ви навіть не намагалися чинити опір, то вже програли», — підкреслює мислитель.
Кава без вершків і міф про російську духовність
Щоб пояснити ідеологічний конфлікт, Жижек звернувся до жарту з фільму Ернста Любіча «Ніночка». Відвідувач замовляє каву без вершків, але офіціант відповідає, що вершків немає — є лише молоко. Фізично це та сама чорна кава, проте символічно — два різні напої, адже їхню сутність визначає саме відсутній інгредієнт.
Ця аналогія точно ілюструє боротьбу за сутність України. Цивілізований світ сприймає Україну як державу без євразійського минулого, тоді як Росія намагається бачити її як територію без європейського походження.
Путін постійно протиставляє «традиційні цінності» західному лібералізму. Жижек згадує путінського ідеолога Харічєва, який вивів концепт Homo Putinus — людини, для якої просте життя важить менше, ніж інтереси держави. Іронія полягає в тому, що саме українці своїм спротивом продемонстрували готовність пожертвувати базовим існуванням заради вищих ідеалів свободи, повністю зруйнувавши російський монопольний міф про власну жертовність.
Ленін як ворог і ядерний шантаж
Окремий вузол, який розплутує Жижек, — чому Путіна деякі зліва досі сприймають майже як «свого». Філософ нагадує: у промовах лютого 2022 року, які передували повномасштабному вторгненню, головним ворогом названо саме Леніна — Україна, за Путіним, має перестати бути «Україною Володимира Ілліча Леніна», а сама революція є для нього «великою трагедією Росії».
Паралельно Кремль фінансує ультраправих у Європі. Ця здатність одночасно розігрувати консервативну й нібито антиколоніальну карту — те, що паралізує західних лівих: для частини «третього світу» російська війна підноситься як повстання проти євроцентричного колоніалізму.
Жижек звертає увагу й на те, хто першим заговорив про ядерну зброю: не Захід «провокує» Москву — навпаки, саме Росія оновила ядерну доктрину, згідно з якою застосування ядерної зброї, зокрема першими, легітимізується, якщо РФ воює з державою, яку підтримують ядерні країни.
А за кілька днів до лекції, 25 травня 2026 року, Путін підписав закон, що розширює його повноваження відправляти армію за кордон — нібито для захисту громадян РФ, яким загрожує арешт або переслідування іноземними судами. Фактично це готова рамка для інтервенції в будь-якій точці, де Москва вважатиме за потрібне.
Спадщина 1968 року та диктатура безсоромності
Аналізуючи деградацію західної політики, Жижек звернувся до спадщини студентських протестів 1968 року. За його словами, спроба знищити всі авторитети тоді породила нову еру політичної безсоромності. Сучасний конфлікт розгортається між цією тотальною безсоромністю влади та вимогою людської гідності.
Сьогодні політики-популісти відкрито порушують правила й не відчувають провини. Цитуючи німецького філософа Петера Слотердайка, Жижек зазначає: «Вони дуже добре знають, що роблять, а проте продовжують це робити, причому безсоромно». Як приклад мислитель навів Дональда Трампа — авторитарного лідера, якому насправді бракує справжнього авторитету, тому він вдається до брутального шантажу малих держав. Вимоги американських консерваторів отримати доступ до українських надр в обмін на зброю Жижек назвав безпрецедентним вимаганням і вищою мірою непристойності.
Парадокс пацифізму та революція дронів
Відповідаючи на запитання щодо використання зброї в контексті лівої пацифістської традиції, Жижек наголосив на ключовому парадоксі епохи: іноді єдиний спосіб запобігти повномасштабній війні — це бути до неї повністю готовим. Поступки агресору лише провокують подальший напад.
Філософ високо оцінив українську революцію безпілотників. Він вважає це явище дієвим інструментом, що дає змогу українцям стояти на своєму та зменшувати критичну залежність від зовнішньої допомоги. Ця низова, децентралізована здатність до оборони змінює правила гри й руйнує традиційну монополію великих наддержав на застосування сили.
Доля Європи вирішується в Києві
Світ увійшов у фазу, коли три великі геополітичні хижаки намагаються переділити сфери впливу. Петер Слотердайк припустив, що Європа може перетворитися на велику Швейцарію — нейтрального спостерігача за різаниною у сусідів. Жижек категорично відкидає цю думку: Європа сама є мішенню, і вона не може бути спостерігачем власного знищення.
«Підтримка України Європою — це не звичайне співчуття до жертв. Це підтримка, що народжується з усвідомлення того, що там вирішується не тільки ваша, а й наша власна доля», — заявив Жижек.
Спираючись на Вальтера Беньяміна, філософ підсумував: опір України зараз здатний спокутувати поразки минулих поколінь і змінити саму європейську історію. Якщо ж Україна впаде, об’єднана Європа помре духовно, перетворившись на туристичний атракціон.
Жижек завершує образом, перелицьованим із «Маніфесту»: сьогодні привид, що блукає світом, — це сама Європа, і всі сили старого світу й нового — від Трампа й Путіна до Ле Пен, китайських комуністів та індуських націоналістів — уклали союз, аби вигнати привид євроцентризму.
Звідси його іронічний контраргумент критикам: якщо Європа справді мертва й неактуальна, то чому ж про неї говорять так багато? Те, що її ховають, і є доказом того, що вона ще жива — і Україна тримає її живою.