Ослаблене нерішучістю, сумнівами та протиріччями, НАТО провело у Гаазі черговий саміт.
Відбулася зустріч по-швидкому: на все про все було відведено одну сесію й кілька годин. І все задля того, щоб не втомлювати та не дратувати Дональда Трампа. Однак за цим рішенням стоїть не тільки спроба врахувати специфічні риси характеру глави Білого дому й підіграти йому. Як і за багатьма рішеннями саміту — стратегія Європи, мета якої утримати США від відмови виконувати свої союзницькі зобов’язання в рамках НАТО й тим самим убезпечити від колапсу європейську архітектуру безпеки.
Тому хоча російсько-українська війна — ключова загроза для безпеки Європи, на відміну від останніх трьох самітів, цього разу Україна та її підтримка в протидії російській агресії опинилися на периферії саміту. (Утім, генсек Альянсу Марк Рютте переконував, що наша країна «буде великою темою».) У центрі ж уваги перебували Іран і плани щодо збільшення оборонних витрат Альянсу: Трамп вимагає, аби члени НАТО збільшили військові витрати до 5% ВВП.
Попри опір деяких своїх членів, Альянс пішов на зростання оборонних витрат до 5% ВВП до 2035 року. Виділення коштів відбуватиметься за формулою 3,5%+1,5%, де 3,5% піде на хард-дефенс (збройні сили), а 1,5% — на софт-дефенс (розвідка, кібербезпека, пенсії, інфраструктура, оборонна промисловість). Ці зобов’язання було зафіксовано в декларації Гаазького саміту, яку задля Трампа зменшили до однієї сторінки.
Утім, ця вимога торкнеться не всіх членів НАТО: Іспанія фактично домоглася винятку, зберігаючи оборонні витрати на рівні 2%. Це викликало в Трампа роздратування. При цьому він вважає, що самі США не повинні витрачати 5% ВВП, стільки, скільки всі інші: «Ми так довго підтримували НАТО. У багатьох випадках, я вважаю, ми платили майже 100% витрат, тому я не думаю, що ми повинні, але я вважаю, що країни НАТО повинні, безумовно».
Що важливо для майбутнього Альянсу, то це публічне підтвердження Трампом прихильності п’ятій статті Вашингтонського договору: «Ми з ними до кінця». Цілком можливо, через день глава Білого дому знову засумнівається в необхідності захищати європейських союзників Америки. Але нині у Старому світі полегшено зітхнули, коли в підсумковому документі саміту було зафіксовано «тверду прихильність колективній обороні, закріпленій у статті 5».
При цьому в декларації європейські члени Альянсу пішли на угоду з американцями в оцінці Росії. З одного боку, у підсумковому документі прописано, що НАТО розглядає РФ як «довгострокову загрозу євроатлантичній безпеці». З іншого — вперше з 2022 року в декларації саміту не засуджується напад Росії на Україну, хоча союзники й «підтверджують незмінні суверенні зобов’язання надавати підтримку Україні, чия безпека сприяє безпеці Альянсу».
Враховуючи специфіку особистості Трампа та його ставлення до Володимира Зеленського й України, Київ цього разу не тиснув на партнерів, домагаючись фіксації в підсумковому документі НАТО перспективи членства в клубі. Це було б контрпродуктивно та зробило б розрив між Україною та США ще більшим. Формально Банкову влаштував підхід, озвучений генсеком організації Марком Рютте: рішення попередніх самітів про незворотний шлях України до НАТО все так само актуальні.
Однак не варто тішитися ілюзіями.
Прагнучи не викликати роздратування Трампа, НАТО робить поступки, які грають на руку Путіну. З одного боку, ця дипломатична формула покликана заспокоїти Київ. З іншого — фактично фіксує визнання, що Україна не стане членом НАТО не тільки за часів президентства Трампа, а й у найближчі десятиліття. Кремль отримав сигнал: Захід не впевнений у собі. Отже, може відступити ще та задля угоди з Росією відмовити Україні в членстві в НАТО.
Загалом подібний підхід Альянсу — тактичний виграш Путіна, стратегічною метою якого є отримання права вето на прийом в НАТО України та Грузії.
Що ж до цілей України в Гаазі, то вони були досить приземленими та раціональними.
По-перше, Київ прагнув домогтися зустрічі Зеленського й Трампа. По-друге, проведення Ради Україна—НАТО (РУН) на вищому рівні та з обов’язковою участю американської сторони. По-третє, зафіксувати в підсумковому документі зобов’язання Заходу надати Україні військову допомогу в рамках узятого учасниками Альянсу зобов’язання щодо збільшення оборонних витрат до 5% ВВП. По-четверте, домогтися в заяві РУН згадування про надання нашій країні систем ППО. По-п’яте, прозондувати ґрунт про перспективи розміщення «сил стримування» в Україні.
Намагаючись досягнути максимальної кількості цілей, Банкова грала на бажанні НАТО не допустити в Гаазі скандалів і до останнього не повідомляла про поїздку Зеленського. За кілька днів до саміту президент сам казав, що ще не знає, чи поїде до Гааги. Своєю чергою новопризначена глава місії України при НАТО Альона Гетьманчук зазначала, що президент візьме участь у саміті, якщо побачить цінність його рішень для безпеки держави.
Переграти натовців не вдалося: зацікавленість Києва в участі у саміті була очевидною. Зеленський приїхав до Гааги, а засідання Ради Україна—НАТО, як і планували в Альянсі, пройшло на рівні міністрів закордонних справ. Однак Київ частково досягнув поставлених цілей.
Участь Зеленського в заходах саміту не обмежилася анонсованою раніше вечерею в короля Нідерландів Віллема-Олександра. Було проведено зустріч із генсеком НАТО та президентами Євроради і Єврокомісії. У рамках саміту було організовано зустріч із лідерами держав формату Е5 (Великої Британії, Німеччини, Італії, Польщі та Франції), а також із лідерами Данії, Ісландії, Норвегії, Фінляндії та Швеції. Пройшли й переговори з президентом Франції Емманюелем Макроном.
Головне — на полях саміту відбулася зустріч українського президента з Трампом. Вона тривала близько 50 хвилин. Деталі невідомі, адже не було навіть анонсованого раніше спільного виходу президентів до преси. Але Трамп назвав зустріч гарною, а Зеленського — «милим» і заявив, що український президент прагне, щоб війна закінчилася, а припинити її має Путін. При цьому Трамп заявив, що «подивимося», чи будуть США надавати ракети й гроші на оборону України. Своєю чергою український президент повідомив, що обговорив із главою Білого дому шляхи припинення війни в Україні.
Однак, судячи зі слів держсекретаря Марко Рубіо, адміністрація Трампа й особисто президент США вважають, що ще не час карати Росію новими санкціями: вони можуть позбавити Вашингтон можливості вести діалог із Москвою.
Для нашої країни важливою стала фіксація в декларації саміту зобов’язання країн — членів Альянсу надавати підтримку Україні та фінансувати її оборону й ОПК за рахунок військових витрат учасників НАТО. На саміті Рютте заявив, що вже за перші неповні шість місяців 2025 року країни Європи та Канада запланували виділити Україні військової допомоги на 35 млрд євро. Нагадаємо, що на Вашингтонському саміті НАТО пообіцяло виділити Україні 2025 року 40 млрд євро.
Оцінюючи перспективи НАТО, оглядачі зазначають відмінність у визначенні стратегічних загроз трансатлантичними союзниками. Для США адміністрації Трампа Європа не становить стратегічного інтересу, а Росія, на відміну від Китаю, не є стратегічною загрозою. Водночас для Європи ключовою загрозою є Росія. І в цьому сенсі кризи НАТО не було подолано в Гаазі. Примітно, що в декларації не було згадано ні Китаю, ні Ірану.
Поки НАТО балансує між бажанням не розізлити Трампа та спробами зберегти єдність, Кремль не сумнівається у своїх цілях. Росія уважно стежить за тим, як Альянс реагує на виклики. І в Гаазі вона побачила: страх перед Трампом важить більше, ніж рішучість зупинити агресію. У Заходу ще є шанс довести зворотне, якщо він готовий діяти, а не тільки утримувати крихкий баланс. Але що довше Захід відкладатиме жорсткі рішення, то вища ціна, яку доведеться заплатити — не тільки Україні, а й усій Європі.