Роль України в безпеці світу – чому нас не можна обійти у новому світі
Автор Назарій Шаповал Студент магістратури НаУКМА
Колись війни спалахували окремими точками десь на світовій периферії. Їх можна було локалізувати, утримати, ізолювати. Сьогодні вони розтікаються, накладаються одна на одну, посилюючи загальний хаос і невизначеність у глобальній системі. Те, що ще вчора вважалось архітектурою безпеки, дедалі більше нагадує фасад без фундаменту — ефектну, але умовну конструкцію, яка вже не витримує випробування реальністю. Світ поступово перестає вірити у сталість домовленостей, непорушність кордонів і нерозривність альянсів. На перше місце виходить здатність адаптуватися краще, діяти швидше, ніж інші.
У цьому новому середовищі, де війна повертається як дієвий інструмент, а слабкість стає вироком, більше немає місця для глобального шерифа, за яким можна сховатися. Донедавна в політичній уяві багатьох українців Сполучені Штати залишалися тією непохитною опорою, що попри все тримає світовий баланс. Та сьогодні Америка змінюється. Дональд Трамп — не випадок, не технічна помилка в американській демократичній машині. Він — радше прояв, симптом. Перетин тенденцій, які визрівали давно: скепсису до інституцій, втрати стратегічного терпіння, прагматизації зовнішньої політики та знецінення ідеологічних принципів. За гаслом America First стоїть не стільки політична емоція, скільки глибоке зрушення в уявленні про те, що варте витрат, а що ні. Солідарність і відповідальність поступаються короткочасній вигоді.
Україні довелося бути однією з перших, хто відчув цей вітер змін. Спочатку 2014-го, а згодом 2022 року прощання з ілюзіями далося дорогою ціною. Втім, попри розчарування, страждання та біль цей досвід дає нам шанс раніше за інших виявити формулу виживання: у світі, де ніхто не надає гарантій, їх треба створювати самотужки. Не просити, не чекати — діяти. Виживає не той, кого захищають, а той, чия присутність є незамінною, чия роль є надто функціональною, щоб її ігнорувати.
Для України це означає необхідність трансформації не лише в оборонному вимірі, а й в уявленні про саму себе. Ми не маємо права залишатися виключно країною-жертвою чи «останнім бастіоном». Ці образи правдиві, але вони не пояснюють, чому нас варто включити до завтрашніх домовленостей, чому ми потрібні не з жалю, а з реальної потреби. Справжня стратегія виживання полягає в тому, щоби стати державою, яка не просто вимагає політичної участі, а формує її передумови силою, досвідом і діями. Країною, яку неможливо оминути, тому що її матеріальний, технологічний, інтелектуальний внесок надто вагомий. Це і є гарантія — не в чужих обіцянках, а у власній дії.
Половина американців вважають, що політика Трампа погіршує економіку США — опитування
Нам варто припинити очікувати пробудження «старої доброї Америки», яка беззастережно підтримує «своїх». Відтепер довіра будується не на риториці, а на розрахунках користі. В цьому новому американському підході не варто шукати привід для образи. Радше виклик і шанс. Адже Америка, яка перестає бути безпековим гарантом у звичному розумінні, потребує нових форматів співпраці. І якщо Україна зуміє стати частиною цієї нової конфігурації — не як прохач, а як частина рішення, — то отримає довгострокову співзалежність, якої не скасують зміни в Білому домі.
Українці вже давно є не просто реципієнтами підтримки — ми стали носієм компетенцій і творцем інновацій. Від контрбатарейної війни — до Армії дронів, від цифрової мобілізації — до адаптивної логістики. Україна не просто воює, а виробляє прикладні знання про війну XXI століття, яка ще чекає на багатьох у майбутньому. Це неоціненний капітал, що його необхідно використати максимально ефективно: як важіль для розширення стратегічної ролі України, як аргумент у переговорах, як квиток на одне з ключових місць у новій архітектурі безпеки.
Український потенціал має цілком прикладні обриси. Ми здатні брати участь у тренувальних місіях, формуванні експедиційних контингентів, зміцненні безпеки інфраструктурних об’єктів у вразливих регіонах, де США не можуть собі дозволити бути присутніми фізично. Наші підрозділи, що мислять у категоріях живої війни, гнучкі та ефективні, навчені діяти автономно. В нас є знання про боротьбу з ПВК, які перетікають із зони війни в тіньові конфлікти на інших континентах. Ми можемо запропонувати унікальне партнерство в розробленні, виробництві та випробуванні новітніх військових технологій. Дронові екосистеми, РЕБ, штучний інтелект, кіберзахист — лише частина того, що створюється в нас сьогодні й неодмінно стане основою майбутніх війн.
Домовитися зі Сполученими Штатами — це не про вимоги гарантій. Це про демонстрацію того, що наша присутність знижує ризики, оптимізує витрати, додає контролю. Це не риторика «врятуйте демократію», а проста, зрозуміла логіка вигоди: дайте нам більше можливостей — і отримаєте більший ефект.
Усе сказане зводиться до питання ідентичності. Річ не лише в тім, «що робити», а й «ким бути». Для України це питання більше не може залишатися відкритим. Ми не маємо розкоші чекати, коли нас впишуть у чужу архітектуру. Ми або самі запропонуємо себе як нову силу, партнера, чинник стабільності, або знову залишимося жертвою чужих планів і рішень. Вибір, перед яким стоїмо, — це вибір між двома моделями існування. Перша — добре знайома: жити в обороні, просити, доводити, чекати. Друга — ризикованіша, менш передбачувана, але така, що дає перспективу змін. Не як країна-жертва з правом на співчуття, що поступово зменшується, а як країна, що винаходить і пропонує рішення.
Щоби скористатися шансом, нам треба зміцніти внутрішньо: подорослішати, відчути себе громадянами, навчитися голосувати відповідально, а не виключно емоційно, й діяти спільно, бо лише моральна та професійна влада зможе нас об’єднати для досягнення високої мети та концентровано й оперативно масштабуватиме винаходи тисяч інноваторів; без цього в глобальному світі наші здобутки посилюватимуть інших, тих, хто здатний ними швидко скористатися й реалізувати свій шанс…
Можливо, майбутній порядок не матиме чітких контурів, не буде скріплений формальними угодами. Це радше буде мозаїка ситуативних коаліцій і партнерств. Але такому світові потрібні ті, хто готовий демонструвати лідерство. Бути такою країною — означає перестати чекати підтверджень своєї значущості й почати діяти так, ніби її вже доведено. Бо в реальності, де гарантії зникають, виживають ті, хто стає гарантією для інших.