Референдум про мир – чому таке формулювання юридично фіктивне та небезпечне
Експерт пояснив чому проблема не тільки у формулюванні, а взагалі в логіці влади щодо питання укладення миру спертися на волю народу.
На фоні переговорів щодо припинення війни в Україні неодноразово звучали припущення про проведення загальнонаціонального референдуму чи то з територіальних питань, чи то з приводу «мирного плану» США. У публічному просторі дедалі частіше ж починають використовувати формулу «референдум про мир». Що мається на увазі під цим формулюванням і чому це проблема, у статті «Референдум про мир»: чи може влада спертися на волю народу» розповів експерт Центру політико-правових реформ та ексзаступник голови ЦВК Андрій Магера.
«Із юридичного погляду вона (формула «референдум про мир» – ред.) є радше політичною метафорою, ніж визначеним правовим інструментом. Конституція України не знає такого предмета референдуму. Під цим формулюванням можуть матися на увазі різні речі: схвалення міжнародного договору, погодження його окремих умов, загальнополітична консультація з громадянами або плебісцит. Жоден із цих варіантів у такому вигляді не передбачений чинною конституційною моделлю», – пише автор.
Особливо принциповим за словами Магери, є питання міжнародних договорів. Адже Конституція чітко розмежовує повноваження у цій сфері. Зокрема, президент України укладає міжнародні договори, а парламент – дає згоду на їх обов’язковість чи денонсує вже чинні документи. Референдум у цій процедурі не передбачені.
«Ба більше, відповідно до статті 9 Конституції частиною національного законодавства є лише ті чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надає парламент. Винесення таких питань на референдум означало б обхід установленої Конституцією процедури», – додав Магера.
За його словами, навіть в теорії укладання міжнародних договорів, які суперечать Конституції, можливі лише після внесення змін до останньої. Тоді як Конституція сама по собі має жорсткі запобіжники. Так, її не можна змінювати, якщо пропозиції обмежують права і свободи людини, ліквідують незалежність держави чи порушують її територіальну цілісність. Також заборонено змінювати Конституцію, поки в Україні діє воєнний чи надзвичайний стан.
«Отже, навіть гіпотетично неможливо легалізувати через референдум рішення, які виходять за межі конституційних приписів щодо суверенітету й територіальної цілісності. Саме тому «референдум про мир» у юридичному сенсі є фікцією — він не має допустимого предмета», – вказано у статті.
Магера додає, що іноді припускається, нібито референдум може мати консультативний характер, якщо не матиме конституційної основи. Однак як наголошує автор, українська правова модель не допускає подібного.
Конституцією України консультативні референдуми не передбачені. Тоді як Конституційний суд вже не раз наголошував, що результати народного волевиявлення у формах безпосередньої демократії є обов’язковими для виконання.
«Водночас обов’язковість результату не усуває ключової проблеми: якщо предмет референдуму є неконституційним, його рішення не може бути реалізоване в правовому полі. У такій ситуації держава опиняється в інституційній пастці — результат волевиявлення формально існує, але механізму його виконання не передбачено», – додав автор.
Магера розповів, що у світі чітко розмежовують референдум та плебісцит. Перший – це зазвичай інструмент нормативних рішень, зокрема конституцій чи законів. Другий – це засіб політичної легітимації курсу, вже визначеного владою.
Тоді як Конституція України не оперує поняттям плебісциту. Саме тому підміна референдуму плебісцитарною логікою небезпечна. За словами автора, такі дії створюють ілюзію народовладдя, але насправді розмивають межі відповідальності між народом і державними інституціями.
Магера наголошує, що окрему увагу потрібно приділити контексту воєнного стану. Адже один із основних принципів його проведення – це принцип вільної участі, який стосується не лише самого голосування, а й вільного формування його політичної волі.
«В умовах війни забезпечити цей принцип неможливо. Обмежений доступ до інформації, нерівні умови агітації, безпекові чинники й нерівність участі роблять проведення повноцінного референдуму несумісним із демократичними стандартами. Формальна можливість змінювати закон про всеукраїнський референдум навіть під час воєнного стану не означає автоматично легітимності такого рішення», – підсумував Магера.
Раніше голова Центральної виборчої комісії Олег Діденко вважає, що проведення референдуму після завершення воєнного стану може зіткнутися з проблемою легітимності у разі низької явки — на рівні 10–20%. За його словами, чинне законодавство встановлює поріг явки: референдум вважається таким, що відбувся, за участі 50% (+1 голос) виборців. Водночас він визнав, що парламент може змінити цей поріг.