Попри новорічні свята, пресслужба російського МЗС за один день випустила пʼять матеріалів по Венесуелі. Тон пресрелізів коливався від занепокоєння до обурення, але глава відомства Сєргєй Лавров та його співробітники висловили не більше ніж слова підтримки венесуельському народу та уряду, а також заявили про різке засудження дій США. Про це пише московський кореспондент швейцарської газети Neue Zürcher Zeitung Маркус Акерет.
Як вказує автор, особливо росіян обурило затримання венесуельського диктатора Ніколаса Мадуро. Вони вважали це нападом на суверенітет країни, а військове втручання – порушенням міжнародного права. Для Москви Мадуро є законним президентом і має бути негайно звільнений.
“Численні заяви навряд чи могли відвернути увагу від того факту, що Росія була не в силах зупинити усунення свого протеже. Президент Владімір Путін не зробив жодних коментарів”, — йдеться у матеріалі.
Невдача Росії
Акерет нагадує про основних союзників Кремля в Латинській Америці: Венесуела та Куба. Москва роками фінансово підтримувала режим Уго Чавеса, а потім й його наступника Мадуро. У Венесуелу постачали військову техніку, а обидва лідери Венесуели регулярно літали у Москву.
Минулого року Мадуро відвідав урочистості з нагоди 80-ї річниці перемоги Радянського Союзу у Другій світовій. Тоді він і Путін підписали нову угоду про стратегічне партнерство, яка набула чинності восени, але ніколи не передбачала взаємної військової підтримки. В середині грудня, коли посилилась загроза з боку США, правителі Росії та Венесуели провели телефонну розмову. Та вже тоді було зрозуміло: Москва обмежиться словами підбадьорення.
“Кремль, безумовно, волів би іншого результату. Як і на початку літа, коли США бомбардували Іран, і роком раніше під час повалення сирійського диктатора Башара Асада, російське керівництво виявилося нездатним захистити своїх союзників від американського втручання”, — пише автор.
Для Кремля це подвійна стратегічна невдача. Росія ризикує втратити вплив у ключових регіонах світу, а в очах багатьох, включаючи потенційних партнерів, вона виявляється нездатною дотриматися слова та забезпечити захист. Фото захопленого Мадуро, ймовірно, викликало жах та занепокоєння в Кремлі. Автор нагадує, що раніше на Путіна вже справляло сильне враження зображення інших повалених диктаторів: Муаммара Каддафі та Саддама Хусейна.
Залицяння до Трампа
Демонстрація сили Америки та безсилля Росії відбуваються в той час, коли Трамп і Путін хочуть зблизитись, а Москва вважає, що Вашингтон знову ставиться до неї як до рівної. Бажання уникнути антагонізму Дональда Трампа було відчутним протягом місяців, зокрема у вирішенні питання щодо Венесуели.
Сам Путін мислить сферами впливу. Венесуела явно не підпадає під цю категорію. Росія, навіть за найбільшого бажання, не могла відповісти на нарощування американського впливу в Карибському басейні. Однак безпринципний підхід Трампа дає зрозуміти навіть його російським прихильникам: думка, що США за Трампа не будуть діяти як гегемон, була ілюзією.
Баланс між інтересами РФ та спробами завоювати прихильність Трампа й визначає поведінку Путіна у питанні України. Увесь 2025 рік той тягнув час, зривав намагання американського президента завершити війну, але при цьому вдавався не втрачати його уваги. Але, судячи з усього, саме небажання Путіна погодитись на мирну угоду на основі пропозицій США, України та Європи, і стало вирішальним чинником.
Автор також вказує, що на Трампа не справили враження слова Путіна про те, що президент Володимир Зеленський нібито наказав атакувати резиденцію очільника Кремля. Очікувалось, що такі заяви посилять тиск на Київ. Але Трамп захоплюється лише силою, а обіцяна російська помста за “атаку” досі не надійшла. Також сам факт “атаки” американці ставлять під сумнів.
Паралелі з війною в Україні
Лояльні до Кремля спостерігачі були вражені американською операцією у Венесуелі. Деякі навіть запитували, чому Росія не зробила так само у Києві. Російські прихильники війни давно закликають до більшої жорстокості щодо Зеленського та українського керівництва. Проте Акерет нагадує: росіяни вже намагались зробити подібну операцію, висадивши десант у Гостомелі на початку 2022 року. Тоді спроба зазнала невдачі.
“Успішний американський удар у Каракасі також викрив недоліки росіян. Зеленський похвалив операцію з іншої причини: захоплення Мадуро можна було б застосувати й до інших диктаторів, припустив він — і він, безумовно, мав на увазі Путіна”, — йдеться у матеріалі.
Раніше журналістка Єва Хартог у своїй статті для Politico писала, що блискавичний арешт Мадуро став особистим приниженням Путіна.