Правда як умова виживання – що важливо зробити у 2026 році
Автор Інна Ведернікова Редактор відділу внутрішньої політики reNews
Ми давно хочемо миру, але розуміємо, що Путін цього не бажає. Звідси цвяхи різної довжини й гостроти, які він забиває в переговори. Від Аляски до Валдаю. Таких ще буде багато.
І наскільки нам буде боляче — рватиме шкіру до м’яса чи лише дряпатиме — залежить виключно від внутрішніх очікувань. Окремої людини. І всієї країни.
Безоглядна віра в мир розслабляє. Тотальна недовіра радикалізує.
Баланс у тому, щоб вірити в мир, але бути готовими до продовження війни. І владі, і суспільству.
Це можливо лише за умови чесного діалогу між владою і народом. І за умови чесної політики влади щодо народу.
Що означає бути готовим до війни? На рівні влади мова передусім про професійність.
Якщо піти ще глибше, то в основі — наступна відповідь, уже суспільства, на головне запитання: чи готовий я зі зброєю в руках захищати країну?
До речі, саме це запитання потрібно ставити перед будь-яким питанням щодо територій, винесеним на референдум (про його конституційність чи неконституційність варто говорити окремо).
І тут одразу постає тема мобілізації, ТЦК, дозволів на виїзд за кордон для молоді…
Про якість і своєчасність цих процесів написано й сказано чимало — і народом, і владою. Усі заплуталися у взаємних звинуваченнях, страхах, нерішучості, а часто й лицемірстві.
Насправді суспільний договір на цьому етапі виглядає абсолютно чітко й зрозуміло.
У разі, якщо Росія вириває свої цвяхи та йде на договір, у нас є два варіанти: підписувати або не підписувати.
І неважливо, хто прийматиме це рішення — президент, парламент чи народ на референдумі. Важливо, що всі при цьому знають:
Не підписувати — означає реальну війну з корупцією в усіх гілках влади, впровадження нових професійних підходів до управління державою та армією, до економіки, до мобілізації, до призову молоді з 18 років тощо. Президент має чесно визнати вже допущені помилки й показати своєму народові, що він їх виправляє.
Підписувати — означає чесно визнати, що ми не в змозі воювати далі. Це означає не змінювати системи влади. Це означає не чистити її від людей Єрмака/Міндіча. Це означає ставити на чолі офісу президента аватара Єрмака. Що, власне, наразі і відбувається.
Така сама історія і з народом. Почитайте останню соціологію: понад 70% проти передачі територій, відмови від вступу до НАТО, скорочення чисельності ЗСУ.
І водночас — 200 тисяч СЗЧ. Мільйони тих, хто виїхав і ховається.
Безумовно, у позиції та відчуттях народу багато залежить від того, як поводиться влада. Але ж і у владі — люди, яких обирав той самий народ.
Тож ми сіамські близнюки, які один без одного не виживуть. Бо в нас одна кровоносна система. І одне серце.
Без називання речей своїми іменами, без вивертання цього нутра назовні все інше — лише фоновий шум. Який не має нічого спільного з тим, що відбувається на фронті. Де кожен день продовжують помирати наші люди.
Бо війна — це біле й чорне. Для кожного, хто залишився на цій землі. «Трошки» не рахується.
Ми або воюємо, або підписуємо мир.
Якщо воюємо, то по-справжньому мобілізуються і влада, і народ.
Якщо йдемо до підписання миру, то що раніше, то краще. Бо це — життя тисяч наших людей.
Через якийсь час без договору Путін може захопити Донецьку область — і в умовах миру вже стоятиме зовсім інша українська область. Хоча виснажені фронтовики борються за кожен будинок і квартал наших сіл і міст.
Ось про що президенту сьогодні треба говорити з народом. От із яким меседжем звертатися, коли проб’є година Нового 2026 року.
Тож слово року минулого та майбутнього, як і раніше, ПРАВДА.