Російський лідер Владімір Путін стрімко втрачає союзників. Ніколаса Мадуро, колись надійного друга, у кайданках ведуть до суду на Мангеттені. Башар аль-Асад із Сирії, який раніше забезпечував російському флоту доступ до теплого порту, змушений перебувати в ізоляції в Москві. Згідно з розвідданими, незабаром до нього може приєднатися аятола Алі Хаменеї, верховний лідер Ірану.
Путін не зміг врятувати Мадуро від приниження з боку президента США Дональда Трампа і не завадив силам США та Ізраїлю завдати потужного удару по ядерній програмі Ірану, зазначає Роджер Бойс, іноземний кореспондент в The Telegraph.
Росію вигнали з Південного Кавказу; його давній чеченський союзник Рамзан Кадиров тяжко хворий; у Центральній Азії зростають напруження з Казахстаном. А на українському фронті прикра розбіжність між обіцянками, даними Путіним російським громадянам, і реальними територіальними здобутками з 2022 року не кращим чином відбивається на його військовому керівництві.
Напад Трампа на Каракас — і його швидка обіцянка модернізувати нафтову інфраструктуру країни — зрештою приведе до збільшення обсягів нафти на перенасиченому ринку, знизить ціни й поставить Путіна під серйозний тиск.
Ціна на нафту марки Urals вже впала нижче 50 доларів за барель. Російська і венесуельська нафта зараз продається трохи менше ніж за 40 доларів за барель. Це створює значні втрати для російського бюджету через падіння доходів від експорту.
“Атака США на Венесуелу також висвітлила проблему країн, які покладаються на російські засоби протиповітряної оборони. У війні Ізраїлю проти Ірану він регулярно знищував ракети С-300, поставлені Росією. Минулого року Мадуро хвалився, що Венесуела має у своєму розпорядженні п’ять тисяч зенітних ракет “Ігла-С””, — додає Бойс.
Хвастощі Мадуро мали сигналізувати, що він може витримати будь-яку атаку США і змусити адміністрацію Трампа двічі подумати, перш ніж розпочати Третю світову війну. Насправді ж поєднання оперативної розвідки, електронної війни та високоточної зброї показало, наскільки російська військово-промислова галузь відстає від США.
Не дивно, що Путін у цій кризі фактично зник із поля зору; його слабкість підриває ідею колективної безпеки під російським керівництвом, яка мала б стати гвардією антизахідних автократів у всьому світі.
Питання в тому, чи повторить він долю лідерів, які раніше покладалися на нього. Технічно він може обіймати посаду ще один шестирічний термін після нинішнього — до 2036 року.
Для втомленого і розгубленого населення Росії будь-який мир здається прийнятним; перемога над Україною багато в чому залежить від того, як її “презентує” команда Путіна. У разі неповної угоди з високим ризиком нових воєн Путін може відчути, що має “спокійні” десять років.
Він, можливо, сподівається, що після нього владу перейме прихильник путінізму — захисник російських цінностей. Але чи виживе путінізм, якщо сам Путін продовжує робити ті самі помилки й ігнорує поради ззовні?
Як зазначав польський письменник Густав Герлінг-Грудзінський, вигнання для лідерів — це не просто переміщення, воно створює моральну ізоляцію. Воно відриває колишніх керівників від ментальної системи, яка раніше перетворювала їхні злочини на “необхідності”. Притулок стає обмеженням. Вигнання обіцяє безпечний вихід, але, як виявляє Асад у Москві, охоронці під дверима спальні не дарують справжнього спокою.
“Якщо, про що нерідко говорять за лаштунками, Мадуро буде засуджений у США, а потім обміняний на російських ув’язнених, йому теж доведеться нелегко пережити втрату влади. Звісно, Путіну доведеться знайти країну, яка погодиться надати йому притулок і відмовиться видавати його міжнародному трибуналу за воєнні злочини. При цьому пристрасний “мисливець на ведмедів” наприкінці своєї кривавої кар’єри може опинитися сам у ролі здобичі”, — підсумував Бойс.
Раніше у газеті The Telegraph писали, що поваливши Мадуро, Трамп завдав удару Путіну. Венесуела знаходиться далеко від Росії, але відгомін подій у Каракасі лунає навколо Кремля.