Повалення режиму Мадуро – чому Путін має підстави радіти
Стримана реакція Росії на події у Венесуелі містить приховані мотиви.
Реакція Росії на американську “дипломатію” у Венесуелі виявилася напрочуд стриманою за кремлівськими мірками й мала радше формальний характер.
МЗС обмежилося стандартними формулюваннями, виступивши із заявами про “кричущі неоколоніальні загрози та зовнішню збройну агресію”. Звісно, Москва зажадала від США звільнити захопленого Ніколаса Мадуро, а заступник голови Ради безпеки РФ Дмітрій Мєдвєдєв назвав те, що відбувається, “незаконним” — утім у його словах також прозвучала нотка захоплення, зазначає Джеймі Деттмер, редактор думок в Politico Europe.
Мєдвєдєв говорив про послідовність президента США Дональда Трампа і про те, як він відверто захищає національні інтереси Америки. Важливо також, що президент Росії Владімір Путін ще не прокоментував безпосередньо викрадення свого колишнього союзника.
Кремль також не забарився підтримати колишню віцепрезидентку Делсі Родрігес як тимчасову лідерку Венесуели, зробивши це лише через два дні після того, як Мадуро відправили до в’язниці в Нью-Йорку.
Загалом, можна було очікувати набагато сильнішої реакції. Адже союз Путіна з Венесуелою сягає 2005 року, коли він підтримав боса Мадуро Уго Чавеса. У 2018 році обидві країни підписали низку угод про співпрацю; Росія продала Венесуелі військове обладнання на мільярди доларів; а відносини потеплішали завдяки провокативним спільним військовим навчанням.
То чому ж зараз така стриманість у риториці? Схоже, що все це може бути пов’язано з торгом — принаймні для Кремля.
Москва, ймовірно, не хоче загострювати відносини з Вашингтоном через Венесуелу в той момент, коли вона активно змагається з Києвом за прихильність Дональда Трампа. Краще, щоб він утратив терпіння до президента України Володимира Зеленського й “викинув із човна” його, а не Путіна.
“Крім того, Росія, ймовірно, не має жодного інтересу рекламувати досі успішне збройне втручання в Україні, яке лише підкреслило б її власну безпорадність у Латинській Америці та нездатність захистити свого колишнього союзника”, — додає редактор.
Справді, є підстави припускати, що Кремль сприйняв проведене усунення Мадуро та вражаючу демонстрацію жорсткої сили США з великим роздратуванням. Так само відреагували й російські ультранаціоналісти та радикальні мілітаристи.
“Уся Росія запитує себе, чому ми не розправляємося з ворогами подібним чином”, — написав неоімперський філософ Алєксандр Дугін, закликаючи діяти “як Трамп, робити це краще за Трампа. І швидше”.
Навіть речниця Кремля Маргарита Симоньян визнала, що є привід “позаздрити”.
З погляду Росії, це зрозуміле почуття — особливо з огляду на те, що “спеціальна військова операція” Путіна в Україні, ймовірно, була задумана як швидка операція з усунення Зеленського та встановлення на його місце прокремлівського ставленика. Однак через чотири роки кінця не видно.
По суті, це демонстрація військової могутності Америки, яка підкреслює обмеженість військової ефективності Росії. Тож навіщо привертати до цього увагу?
Однак, на думку Бобо Ло — колишнього заступника глави австралійської місії в Москві та автора книги “Росія і новий світовий безлад”— існують й інші пояснення такої риторичної стриманості.
“Усунення Мадуро є досить незручним, але, будьмо чесними, Латинська Америка є найменш важливим регіоном для російської зовнішньої політики”, — сказав він.
Крім того, операція США має “низку непередбачених, але загалом позитивних наслідків для Кремля”.
“Вона відволікає увагу від конфлікту в Україні та зменшує тиск на Путіна, щоб він пішов на будь-які поступки. Вона легітимізує застосування сили для досягнення життєво важливих національних інтересів або сфер впливу. І вона делегітимізує ліберальне уявлення про міжнародний порядок, заснований на правилах”, — пояснив він.
Центр нових євразійських стратегій Михайла Ходорковського, давнього опонента Путіна зазначив, що для Кремля головним результатом подій у Венесуелі є “не втрата союзника, а закріплення нової логіки в зовнішній політиці США за адміністрації Трампа, яка ставить силу і національні інтереси вище за міжнародне право”.
А після усунення Мадуро помічники Трампа тільки ще більше підкреслили це. Пояснюючи, чому США потрібно заволодіти Гренландією, незалежно від того, що думають гренландці, Данія чи хтось інший, впливовий заступник глави адміністрації Білого дому Стівен Міллер сказав: “Ми живемо у світі, який керується силою, який керується міццю, який керується владою”.
“Ось це вже мова, яку Путін розуміє. Тож нехай починається торг — починаючи з Ірану”, — підсумував Деттмер.
Раніше у газеті The Telegraph писали, що поваливши Мадуро, Трамп завдав удару Путіну. Венесуела знаходиться далеко від Росії, але відгомін подій у Каракасі лунає навколо Кремля.