Про мирні переговори, рух України до ЄС і НАТО, двосторонні відносини з Польщею, українських біженців, історичні питання, торгові суперечки та, звичайно, про польські вибори – читайте в інтерв'ю РБК-Україна із тимчасовим повіреним у справах Польщі в Україні Пйьотром Лукасєвічем.
Головне:
- Як в Польщі оцінюють ризик російського нападу на НАТО?
- Чи вплинуть польські вибори на стосунки України і Польщі?
- Чи можна уникнути блокад польсько-українського кордону?
- Чи варто чекати якихось змін українським біженцям?
Одразу після початку повномасштабного російського вторгнення Польща зарекомендувала себе найкращим другом України серед усіх сусідніх держав. Її керівництво, на відміну від багатьох на Заході, не схиляло українців до капітуляції та вірило, що агресорів можна бути зупинити. Саме в Польщу пішов основний потік українських біженців, багато хто з них лишається там і досі.
Втім, коли російсько-українська війна стала вже більш звичною для всіх справою, почали з’являтися окремі проблеми. Ставлення до українців у Польщі вже далеко не таке прихильне, як на початку великої війни. Знову почала згадуватись вічна тема – польсько-українське протистояння 40-х років минулого століття.
Очевидним фактором загострення стало є те, що Польща за цей період пройшла через кілька напружених, вкрай конкурентних виборів. Перший тур президентської кампанії завершився вчора, 18 травня, за два тижні остаточно визначиться, хто стане президентом ключової країни-сусідки України.
“Я не блукаю коридорами посольства, думаючи про вибори та їх результати”, – каже тимчасовий повірений у справах Польщі в Україні Пйотр Лукасєвіч на пряме питання про те, чи зміниться щось для України після цих виборів. За його словами, між країнами зараз встановилися чудові дипломатичні відносини. Більше того, наголошує Лукасєвіч, захист України від російської агресії є національним інтересом самої Польщі, і це не залежить від виборчих перипетій.
– Багато усього відбувається в різних переговорних процесах цими днями. Тож, з огляду на всі останні події, на вашу думку, чи стало завершення війни в Україні ближчим, чи рухаємося ми до нього, чи, радше, ходимо по колу?
– Я вважаю, що зараз у цьому процесі є багато складових. Тому справді важко оцінити, чи мир наближається на цю мить. Що ми знаємо напевно, так це те, що Україна вийде переможцем з цієї війни. Це моя загальна позиція, моє загальне спостереження і моя загальна – дуже сильна – віра в те, що Україна переможе і здобуде перемогу в цій війні.
І мир буде досягнутий з боку України з позиції сили, як самої України, а також з позиції сильного альянсу, який підтримує Україну, і який включає Європейський союз, європейських союзників України, включаючи Польщу та Сполучені Штати, і загалом, загалом, коаліцію демократичних країн, яка включає багато країн навіть за межами Європи.
Численні союзники України віддані та прагнуть підтримувати Україну до переможного завершення цієї війни.
– Загалом, чи вважаєте ви, що Європа справді готова вжити будь-яких жорстких заходів проти Росії з огляду на нещодавню зустріч “коаліції рішучих” у Києві, в якій також взяв участь ваш прем’єр-міністр Туск? І в ширшому сенсі, як можна змусити Росію припинити цю війну?
– Як я вже казав, зараз у так званому мирному процесі є багато складових. Одне в цьому досить хаотичному середовищі можна сказати точно: Польща разом з іншими європейськими союзниками прагне чинити максимальний тиск на Росію, включаючи санкції, включаючи вторинні санкції, включаючи санкції, які дійсно зашкодять економіці Росії та її здатності вести це жорстоке та несправедливе, агресивне вторгнення.
Ми є частиною цього, ми віддані через нашу дружбу з Україною, і перш за все через наші національні безпекові інтереси. Це дуже залежить від того, як Україна вийде з цієї війни. Отже, наша позиція — це дружба, добросусідські відносини з Україною, з одного боку. А другий стовп — це наші національні інтереси, наші національні безпекові інтереси, які дуже залежать від результату цієї війни.
– Тож ви точно не бачите Україну як так звану “буферну зону”, як сказав один з провідних кандидатів у президенти, чи не так?
– “Буферна зона” – це російський термін, який я, очевидно, відкидаю, і я не збираюся використовувати кремлівський наратив про “буферні зони”, “сферу впливу” тощо. Отже, Європейський Союз – це не “буферна зона”. І знову ж таки, ми підтримуємо, ми віддані, ми повністю стоїмо за спиною України, коли йдеться про вступ, інтеграцію до розширеного Європейського союзу.
– І НАТО?
– І НАТО, так, про це я скажу трохи пізніше.
Зараз ми говоримо про процес, активний процес інтеграції. Немає “буферних зон” в Європейському союзі як кінцевій меті вступного процесу. Україна стає нормальною державою-членом з усіма привілеями та зобов’язаннями Європейського союзу. ЄС є не лише родиною економічних інтересів, економічних суб’єктів, але й суб’єктів, які пов’язані, які поділяють однакові цінності, які поділяють більш-менш однакову демократичну систему, і Україна буде рівноправним членом цього великого історичного альянсу, який ми називаємо Європейським союзом.
Йдеться радше про те, що ми хочемо зберегти на якнайвищому рівні – майбутню позицію України як якомога ближчої до НАТО в найближчому майбутньому. Наша мета – щоб Україна також стала членом другого стовпа західної цивілізації, яким є Європейський союз плюс НАТО. І ми також прагнемо підтримувати Україну на цьому шляху.
– Чи вважаєте ви, що реально гарантувати, що російська агресія проти України не повториться в довгостроковій перспективі, якщо нинішній режим Путіна залишається при владі в найближчому майбутньому?
– Очевидно, ми розраховуємо, по-перше, на драматичні чи недраматичні зміни в Росії, які зупинять це жорстоке та несправедливе вторгнення. А по-друге, те, що станеться в Росії, залежить від самих росіян і від того, як вони самі захочуть зменшити свою роль у світі в майбутньому.
Я твердо вірю, що Росія врешті-решт вийде з цього конфлікту, з цього історичного періоду ослабленою, а не зміцнілою. І це не лише мета, це моє бажання, це все, про що йдеться в цій війні: щоб така країна, як Росія, не могла загрожувати своїм сусідам, не могла зберігати свою позицію так агресивно, як це було.
Протягом 35 років Росія веде постійні війни — проти своїх сусідів, проти власного народу. Згадаймо Чечню та інші регіони. Так не може продовжуватися. Я не збираюся спекулювати щодо майбутніх війн. Наразі у нас є одна, яку потрібно виграти. І майбутнє дуже залежить від результату цього, від того, наскільки погано це вторгнення закінчиться для Росії.
– Я хочу запитати вас про військову допомогу Україні від вашої країни. Які категорії озброєння ми можемо очікувати в найближчому майбутньому?
– Як вам відомо, і багато наших українських друзів та колег чудово знають, Польща першою допомогла в найдраматичніші перші дні повномасштабного вторгнення. Ми фактично були першими, хто допоміг, і першими, хто відповів усіма доступними можливостями, і це допомогло Україні виграти перші славні битви під Києвом, пізніше під Харковом та під Херсоном. Тож ми зробили це можливим завдяки нашій допомозі.
Сьогодні польські можливості змінюються, і змінюється характер нашої допомоги. Тож ми говоримо вже не про танки, а про боєприпаси, про підготовку українських сил. Грубо кажучи, це майже 30 000 солдатів, які пройшли підготовку на території Польщі. Я вважаю, що це одна з найбільших цифр серед союзників.
Тож це матеріальна допомога, це боєприпаси, всі види допомоги. Просто згадаю відому історію Starlink. Роутери Starlink, половина з яких, наскільки я знаю, так ефективно використовуються Збройними силами України, фактично спонсоруються Польщею — контракт укладено з нашого боку. Тож варто пам’ятати, що ми допомагаємо — можливо, не важким озброєнням, але тими критично важливими спроможностями, яких Україна так потребує.
Отже, військова допомога продовжується. Ми вже доставили, я гадаю, 46-й пакет вартістю близько 200 мільйонів євро. Наразі ми готуємо ще один пакет, 47-й, більш-менш такої ж вартості.
– Виробництво вже триває, і співпраця у виробництві вже триває, і її характер досить таємничий, тому я не збираюся говорити про деталі, але в публічній сфері добре відомо, що українці та поляки залучені. Існує чимало польських виробників, продукція яких доступна й ефективно використовується Збройними силами України — вона літає над українською територією, допомагає у розвідці та в обороні від російських військ.
Ми знаходимося в процесі розвитку ширшого виробництва. Одним із досягнень польського головування в Європейському Союзі стало прискорення ухвалення так званої програми Rearm Europe, а також програми SAVE, які частково спрямовані на те, щоб створити умови для зближення оборонно-промислового комплексу України з європейським. Це вимагає трансформації з української сторони, це вимагає трансформації з європейської сторони, а також вимагає трансформації з польської сторони, і я вважаю, що ми досить скоро побачимо результати цієї дедалі тіснішої співпраці.
– Як оцінюється ризик російської агресії проти країн НАТО, зокрема Польщі, в наші дні, якщо говорити про кілька майбутніх років? Чи готуєтеся ви до цього і як?
– Короткий меседж Кремлю: навіть не намагайтеся! НАТО — це стабільний, потужний, розсудливий і дуже відданий союз. Жоден сантиметр території НАТО не стане об’єктом військового вторгнення. І ми активно захищаємося від невійськових, так званих гібридних вторгнень, як ми бачимо, наприклад, на східному кордоні Польщі з Білоруссю, де ми постійно перебуваємо під тиском, створюваним зловмисними діями Білорусі та Росії.
Звичайно, ми спостерігаємо за всілякими божевільними гравцями на світовій арені. Не те, щоб ми пророкували світле майбутнє, але ми готові. Як ви знаєте, ми насправді є лідером, коли йдеться про відсоток ВВП, що виділяється на військове виробництво, військові закупівлі, розбудову військового сектору в Польщі. А також варто зазначити, що Польща не лише витрачає 4,7%, майже 5%, але і є лідером у витратах на нове обладнання, тож ми не лише оновлюємо та відновлюємо раніше придбане озброєння, але й справді модернізуємо нашу армію. Єдиним справжнім другом Польщі є польські Збройні сили.
А по-друге, Польща віддана захисту території НАТО, наших найближчих та віддаленіших союзників і держав-членів. Тож не варто спекулювати. Те, що ми можемо сказати з певною впевненістю, що військове майбутнє Європи, майбутнє європейської військової справи дуже залежить від результату цієї війни.
Ослаблена, переможена Росія означає, що перспектива такого дурного рішення – ще однієї війни, яка повністю знищить Росію – дуже залежить від результату цієї війни. І знову ж таки, я майже впевнений, що ця війна завершиться поразкою Росії, а не її зміцненням. І, можливо, це відповідь на ваше запитання.
– Сполучені Штати вирішили вивести свої війська з Ясьонки поблизу Жешува, і в ЗМІ багато спекуляцій щодо загального скорочення військової присутності США в регіоні, зокрема у Східній Європі. Тож у мене є два питання з цього приводу. По-перше, чи шкодить цей крок США логістиці поставок до України, оскільки Жешув-Ясьонка є ключовим вузлом? І по-друге, у ширшому сенсі, чи викликають такі повідомлення у вас якісь занепокоєння?
– Ви вжили слово “виведення”, дозвольте мені вас виправити. Це просто переміщення американських військ всередині Польщі. Ясьонка – не єдиний американський об’єкт у Польщі, яким керують американці. У Польщі існує забагато таких місць, більших чи менших, де розміщені американські війська, і наші американські партнери дуже потребують і бажають, щоб вони залишалися в Польщі.
Тож це насправді не було виведенням військ, це було просто своєрідним переміщенням, переміщенням сил між різними об’єктами в Польщі.
Рішення саміту НАТО минулого року полягало в тому, щоб замінити провідну, двосторонню роль США у наданні логістичної підтримки Україні — і передати цю функцію самому НАТО. І зараз ми бачимо, як інші держави-члени беруть на себе відповідальність, включаючи поляків, німців та інших, канадців, беруть на себе вирішальну роль в командуванні та захисту аеропорту Ясьонка, і цей хаб добре захищений. Це територія НАТО, це не якась відокремлена база, відокремлена територія Польщі. Це територія НАТО, це місія НАТО, відповідальність НАТО за захист цього логістичного центру, який працює повноцінно, без затримок, без проблем.
– У мене є кілька запитань щодо шляху України до Європейського Союзу. Перше: чи вважаєте ви, що політичну перешкоду, тобто одну країну, яка завжди проти всього, можна буде усунути або обійти найближчим часом, щоб переговори продовжилися за планом, щоб були відкриті переговорні кластери тощо?
– Природа цих перешкод, які зараз переважно надходять від Угорщини, але в минулому також надходили від інших країн-членів Європейського Союзу, – це природа Європейського союзу, що деякі важливі, досить часто суперечливі рішення можуть бути прийняті майже в останній момент. Це природа ЄС. Це ґрунтується не на тиску на держави-члени, а радше на компромісах, обговореннях і переговорах. І це вимагає великої роботи від дипломатів, аби прокласти шляхи або створити ‘сходи для спуску’ для країн, які спочатку рішуче щось відкидають, а згодом не примушуються, а саме переконуються — наприклад, у питанні запровадження санкцій.
Це саме та історія 16-го пакету санкцій, який був прийнятий у січні майже в останній момент. Знадобилося багато зусиль, зокрема польських дипломатів, щоб переконати інші держави-члени прийняти його. Ми все ще оптимістично налаштовані щодо того, що відкриття першого кластера переговорів, тобто “Основи”, буде зроблено до кінця нашого головування, до кінця червня.
Усі держави-члени, які навіть зараз відкидають цю можливість, повинні усвідомлювати, що це лише відкриття кластера, а не самі переговори. Якщо хтось зараз це відкидає, наша відповідь: продемонструйте нам свої дипломатичні навички пізніше. Це лише технічне рішення – відкрити переговори, відкрити кластери. Тоді ви зможете, якщо ви такий вправний дипломат і переговірник, довести це.
– Але на пізнішому етапі.
– Так. Моє послання тим, хто блокує процес вступу України: не послаблюйте Європу, Європейський союз своєю впертістю. Ось як це працює в Європейському союзі, і саме цього ми намагаємося досягти під час нашого головування. І знову ж таки, я сподіваюся, що в останню хвилину відбудеться якась зміна позицій, і історія продовжиться успішно. Бо насправді європейська інтеграція, розширення ЄС – це історія успіху. Ми, Польща, є найяскравішим прикладом цієї історії успіху.
– Чи вважаєте ви, що на цьому українському шляху до ЄС різні торговельні чи економічні конфлікти між Україною та Польщею неминучі? Я маю на увазі конфлікти, які вже призводили до різних протестів, блокад кордону. Буквально кілька днів тому польський суд заборонив ще одну спробу такої блокади.
– Будь ласка, пам’ятайте, що ми вже це пережили. Особливо як Польща. 20 років тому деякі держави-члени стверджували, що польські фермери прийдуть і знищать їхнє сільське господарство.
20 років потому польське сільське господарство – це сільське господарство Європейського союзу зі стандартами, квотами, з усіма перевагами членства в системі. Це також буде історія українського сільського господарства. Це інший тип сільського господарства. Україна – це житниця світу, не лише для Європи. Вона не буде житницею Європейського союзу, бо в нас вже є хліб.
Але, наскільки мені відомо, цілі чи бажання українського сільського господарства лежать в іншому, а не у створенні великої конкуренції всередині ЄС. Тож це справді цікава історія про те, як емоції можуть зіпсувати процес, але, виходячи з нашої історії в Європейському союзі, це знову буде історія успіху. Потрібна трансформація українського сільського господарства, адаптація стандартів та способів ведення бізнесу всередині Євросоюзу.
Звичайно, це також, можливо, питання трансформації європейської сільськогосподарської системи, щоб мати змогу адаптуватися до цього, але все зводиться до конкуренції, не до внутрішньої конкуренції, а радше до конкурентоспроможності як гравця на світовому ринку.
Це насправді один з головних моментів нашого головування, що ми не конкуруємо між собою, а конкуруємо як блок з іншими гравцями на ринку.
Ви згадали так звану блокаду, бо це насправді був приклад того, як верховенство права та ухвалення правових рішень можуть вирішувати проблеми.
І рішення, звичайно, полягало в тому, щоб зняти цю блокаду. Це право народу демонструвати свої політичні, економічні та соціальні інтереси. І, звичайно, польський уряд захищає інтереси нашого бізнесу, нашого сільськогосподарського сектору, це очевидно. Але знову ж таки, це робиться як частина системи, а не проти неї.
– Будь ласка, судіть нас за діями, а не за оголошеннями та прогнозами на майбутнє. Польська система соціальних виплат постійно трансформується. У нас є власне внутрішнє обговорення того, що робити з так званою програмою “800+”, це відома програма підтримки сімей з дітьми. Тож ми ведемо це обговорення самостійно, і трансформація буде цілком природною для наших власних інтересів.
Українські біженці, громадяни України є частиною цієї системи, і вони будуть підпадати під зміни, які застосовуються до всіх, хто є частиною програми.
Є деякі невеликі корективи, я можу навести вам точний приклад того, що змінилося за останні два роки, коли йдеться про соціальні виплати. Отже, ми говоримо про невеликі виплати, такі як 40 злотих на місяць для сімей, які прийняли біженців. Потрібно було лише зміцнити систему, зробити її більш прозорою та такою, що відповідає нормам. Тобто це не так уже й багато — від людей вимагається лише, щоб вони відправляли своїх дітей до школи як основну умову для отримання цієї виплати. І саме навколо цього зараз точиться дискусія.
І знову ж таки, вона продовжуватиметься, дискусія продовжуватиметься, система змінюватиметься, але вона змінюватиметься відповідно до загальних вимог. Йдеться радше про зміну загальної структури, а не про окремі соціальні групи в Польщі, тому що, звичайно, варто зазначити, що ми приймаємо понад мільйон українських біженців, які є нашими мешканцями, нашими гостями, нашими друзями, нашими колегами, частиною нашого бізнес-середовища. Вони сплачують податки, і вони зазнають усіх необхідних змін.
– Яким ви бачите майбутнє всіх цих біженців після війни, після закінчення бойових дій? Чи хотіли б ви, щоб ці люди повернулися додому, чи залишилися в Польщі та залишилися частиною вашої економіки?
– Я підтримую позицію українського уряду, що не ми повинні змушувати людей обирати свій спосіб життя: чи вони хочуть залишитися, чи вони хочуть повернутися, якщо їм є куди повернутися. Це дуже важливо. В Україні вже існує феномен внутрішньо переміщених осіб. Це 7 чи 8 мільйонів людей. Це величезна частина українського суспільства, яка переїхала зі Сходу на Захід, з Півдня на Північ. Різні міграції, внутрішні міграції, очевидно, через безпекову ситуацію та жорстокі напади Росії на мирних жителів.
Ми не ті, хто вирішує – змушувати людей виїжджати чи залишатися. Це буде їхній вибір. Ми можемо, хіба що, провести якісь соціологічні дослідження, але знову ж таки – для цих людей немає жодної загрози чи несправедливості, яка могла б їх спіткати.
– На вашу думку, чому ставлення до українців, українських біженців у Польщі погіршилося за ці 3 з гаком роки, і кого в цьому слід звинувачувати? Самих українців, чи, можливо, деяких польських політиків, які використовують українське питання у своїх цілях?
– Не хочу виглядати так, ніби я намагаюся уникнути питання, але я за те, щоб вести дипломатію не на основі опитувань громадської думки, а на основі національних інтересів Польщі. І знову ж таки, настрої змінюються, і завдання лідерів – показати людям переваги та виклики українців у Польщі. З огляду на дуже хороший період в українсько-польських відносинах зараз, я сподіваюся й очікую, що ці так звані напруження, так зване зміщення громадської думки будуть змінюватися відповідно до цього позитивного етапу в наших дипломатичних стосунках.
– Чи вважаєте ви, що щось у цьому плані може змінитися після виборів і в ширшому сенсі: чи щось зміниться для України як країни після ваших виборів?
– Я не блукаю коридорами посольства, думаючи про вибори та їх результати. Я тут для того, щоб підтримувати змістовні, партнерські та ефективні дипломатичні відносини. Я радий повідомити, що ми займаємося цією дипломатією, що на двосторонньому рівні у нас чудові дипломатичні відносини. Ми вирішуємо проблеми, а не думаємо про те, що станеться наступного місяця, двох місяців чи року. Це дуже залежить від того, що ми робимо зараз.
Минулої суботи це довів прем’єр-міністр Дональд Туск (йдеться про візит Туска до Києва на зустріч “коаліції рішучих”, – ред.). Міністр закордонних справ Радослав Сікорський довів це минулої п’ятниці (йдеться про візит до Львова разом з головами МЗС Євросоюзу, – ред.). Міністр у справах Європейського Союзу Адам Шлапка минулої середи (під час візиту до Києва, – ред.) довів, що ці відносини мають масштаб, якого не було видно роками раніше.
– Незалежно від того, який буде результат, так буде й далі?
– Я не знаю, яким буде результат. Ніхто не знає. Дуже легко впасти у спекуляції, “хто що сказав”. Надто часто забувають про поняття національного інтересу, яке стоїть вище за черговий політичний цикл чи зміну влади. Національний інтерес Польщі – підтримувати Україну, адже це означає підтримувати самих себе: нашу оборону, нашу безпеку, економічний добробут польських громадян. Тож саме про національний інтерес слід говорити частіше, замість того щоб з’ясовувати, хто що сказав і хто кого звинуватив. Особливо в нинішньому інформаційному середовищі, де так легко спотворити сказані слова.
– Ще раз дозвольте мені дуже люб’язно вас виправити. Це був не початок, а завершення першого процесу в Пужниках, який ми розпочали 8 місяців тому. Коли міністр Сікорський приїхав сюди, зустрівся з міністром Андрієм Сибігою, і вони говорили про це питання, яке насправді шкодило нашим відносинам, я не знаю, можливо, протягом 6, 8 років. Вони поділяли точку зору, запропоновану міністром Сікорським, що давайте не політизувати це, давайте не говорити про пам’ять чи про те, як її вшанувати, а радше давайте говорити про те, як дозволити сім’ям знайти останки своїх близьких родичів і як організувати щось, що є основою європейської цивілізації, право бути похованим і мати позначену могилу з ім’ям, простим хрестом, куди родичі можуть прийти і віддати шану своїм близьким.
Отже, з прийняттям цієї позиції, з усвідомленням цієї позиції з обох сторін, ми можемо говорити про те, як пройти бюрократичний процес з обох сторін, у Польщі та в Україні, як організувати експедиції, тому що це фактично археологічна експедиція з обох сторін у Польщі та в Україні. І як розпочати процес, який триватиме роками.
І ми розпочали це через спільне розуміння, через ширшу стратегічну переорієнтацію цього регіону, через вторгнення. Тож, коли я говорю про фантастичний період відносин між Україною та Польщею, частиною цього також є так звана історична дискусія.
Це бюрократичний процес, який дозволяє людям знайти останки своїх родичів та поховати їх. Ось і все. Ми маємо велику солідарність, велике співчуття з боку релігійних діячів усіх конфесій в Україні, які підтримують цей процес. У нас є комісія, яка працює над сприянням цьому процесу. Ми не торгуємося: ми даємо вам це, ви даєте нам те.
Гарною основою для цієї співпраці, обговорення завжди є одне речення, яке завжди цитується на кожній зустрічі: коли ми, поляки та українці, сперечаємося, Росія отримує вигоду. На нас нападають. Буквально кілька днів тому наш уряд дізнався, що підпали в Польщі спонсоруються російськими спецслужбами. Європа зазнає нападу з боку Росії. Велика Британія, Німеччина, Польща, країни Балтії. На нас нападають. Звичайно, Україна зазнає вторгнення, тому все, що може нас розділяти, є вигодою для Росії. І з цим усвідомленням виявляється спільний ворог, а наш польсько-український союз стає ще більш бажаним.