Автор Сергій Корсунський Надзвичайний і Повноважний Посол України Як безкарність веде до занепаду
У середині 1970-х років у штаті Нью-Джерсі вирішили посилити боротьбу зі злочинністю. Було оголошено про запуск програми «Безпечні та чисті райони», спрямованої на покращення якості життя громад у 28 містах. У межах цієї програми штат надав кошти, щоби допомогти містам вивести поліціянтів із патрульних машин на піше патрулювання. Губернатор та інші посадовці штату з ентузіазмом говорили про використання пішого патруля як ефективного засобу боротьби зі злочинністю, проте багато керівників поліції поставилися до цього скептично. На їхню думку, «пішохідність» знижувала мобільність поліції, ускладнюючи реагування на виклики громадян. Самі поліціянти також не любили пішого патрулювання, бо це була важка робота, що змушувала їх перебувати надворі в холодні й дощові ночі та зменшувала їхні шанси здійснити «вдале затримання».
За п’ять років після початку програми було опубліковано оцінку проєкту. Спираючись на аналіз ретельно контрольованого експерименту, проведеного в Ньюарку, було зроблено висновок, який майже нікого не здивував: піше патрулювання не знизило рівня злочинності. Проте мешканці районів, де воно здійснювалося, здавалися впевненішими у власній безпеці, частіше вважали, що рівень злочинності знизився, вдавалися до меншої кількості заходів самозахисту. Ці висновки можна розглядати як доказ того, що скептики мали рацію — піше патрулювання не впливає на рівень злочинності; воно лише створює у громадян ілюзію безпеки. Нічого ця історія не нагадує?
З урахуванням отриманих даних 1982 року американські соціологи Джеймс Вілсон і Джордж Келлінг висунули ідею, що отримала назву «теорія розбитих вікон». Згідно з нею, навіть незначні порушення порядку, видимі ознаки безладу та занедбаності — як-от розбите вікно, що довго залишається без ремонту, — подають сигнал про те, що тут «можна все». Це, своєю чергою, провокує зростання злочинності та беззаконня. Тим самим вчені намагалися підкреслити важливість підтримання порядку в громадських місцях для запобігання виникненню більших проблем. Навіть незначні форми безладу, якщо їх не контролювати, можуть перерости у серйозніші негаразди. Метафора «розбитого вікна» каже, що якщо розбите вікно в будівлі залишається без уваги, воно сигналізує всім, що за нею не доглядають, і це може призвести до подальших порушень громадського порядку.
Сьогоднішній світ дивним чином нагадує погано організовану громаду, де кількість розбитих вікон лише множиться, і їх ніхто не ремонтує. Ба більше, постійно б’ють нові. В цій громаді серед переважної більшості непоганих людей живуть сертифіковані злочинці, яких усі знають, але нічого не можуть із ними вдіяти. Патруль із недостатньо мотивованих поліціянтів то їздить по маршруту на автомобілі, то ходить пішки, але результат той самий — розбиті вікна множаться. Поліціянти не хочуть ризикувати життям, використовувати летальну зброю й приборкувати злочинців. Ті про це знають і стають дедалі нахабнішими. Міжнародний злочинець Путін подорожує світом, і його ніхто не наважується затримати. Нині з ним ведуть переговори й тиснуть йому руку. Вже ніхто не пригадує, що він не може вважатися легітимним очільником Росії, оскільки проводив вибори на окупованих українських територіях. Ордер Міжнародного кримінального суду щодо арешту Путіна не діє. Хто ж боятиметься цього суду?
«Розбитим вікном» міжнародних відносин є будь-яке порушення членом спільноти норм законодавства, укладених угод або встановлених міжнародним правом принципів, на яке інші держави не реагують або реагують у спосіб, який не дає результату. Анексія територій, збройна агресія, кіберзлочинність, втручання у внутрішні справи інших країн, систематичне ігнорування міжнародного та гуманітарного права — все це стало нормою з початку війни Росії проти України вже 11 років тому. Тоді людство провело експеримент із млявим реагуванням. Наслідком стала брутальна агресія 2022 року із сотнями тисяч загиблих. Ми всупереч нашій волі стали свідками очевидного висновку: коли одне «розбите вікно» залишається без відповіді — тобто порушення міжнародних норм не зустрічає спротиву чи покарання — воно сприймається як сигнал: правила більше не діють. Виникає ефект доміно, коли дедалі більше акторів починають діяти агресивно, вважаючи, що ризик мінімальний. Це і ХАМАС, і хусити, і Північна Корея — найяскравіші приклади. Лише на перший погляд зростання насильства в різних регіонах світу не пов’язане між собою: сучасні геополітичні злочинці вчаться один в одного, як краще порушувати закон.
Відновлення розбитого вікна — це не просто заміна скла, а демонстрація того, що за порядком стежать. У міжнародних відносинах послідовність і наполегливість у застосуванні правил могла б відновити довіру між державами, хоча досвід останніх місяців, тарифна війна й так звані переговори про припинення вогню роблять майже анекдотичними розмови про відновлення довіри. Навпаки, недовіра тільки шириться, стає тотальною. Складається враження, що світові лідери усвідомлюють: навіть дрібні порушення можуть мати глобальні наслідки, проте сподіваються, що «вставляти розбиті вікна» мають не вони, а хтось інший. Але чи знають вони, що в Україні й досі не побудовано жодного заводу з виробництва скла?