На тлі дискусій у західних медіа про можливі сценарії “миру в обмін на українські території”, влада має перейти від політичних заяв до реального стягнення заморожених активів РФ. Тим паче, як каже він, юридичний механізм для отримання сотень мільярдів доларів уже існує, хоч досі і не задіяний на повну потужність.
Він звернув увагу на те, що італійське видання Corriere della Sera днями повідомило про можливі переговорні документи, один із яких нібито передбачає відмову України від Донбасу в обмін на фінансову допомогу Заходу.
“Такий сценарій неприйнятний. І це прямо випливає з позиції президента. Він публічно заявив, що всі заморожені російські активи мають бути спрямовані на відновлення України, а не на легалізацію окупації чи “компенсацію” за поступки агресору. Жодної відмови від Донбасу – ані юридично, ані політично”, – пише Цибулько.
За його словами, якщо Україна дійсно робить ставку на російські активи як на ключовий ресурс для відбудови й посилення переговорної позиції, то варто запустити реальний механізм їх стягнення – через судові рішення та примусову конфіскацію в юрисдикціях ЄС.
У своєму дописі Цибулько прямо посилається на те, що цей механізм уже був детально описаний політичним експертом Віталієм Куликом, і саме він може стати практичним шляхом отримання заморожених активів РФ.
Як пояснював раніше Кулик в своєму Facebook, у фінансовій юрисдикції Євросоюзу зараз перебуває близько 210 млрд доларів заморожених активів РФ, а загальний обсяг може сягати 300 млрд доларів.
Ці ресурси, за його логікою, могли б піти на оборону, бюджетну стійкість та відновлення країни. Однак країни ЄС, за його оцінкою, бояться розподілу ризиків і відповідальності, тому питання передачі активів Україні гальмується.
Сам механізм, який описує Кулик, базується на судовому прецеденті, що вже існує в Україні. Йдеться про рішення Печерського районного суду Києва від 21 травня 2024 року, яким був створений прецедент стягнення з Росії та Центрального банку РФ 12,19 млрд доларів у межах приватного позову.
Ключова особливість цього кейсу – предмет спору не воєнні збитки, а фінансовий злочин і цивільно-правовий делікт, що, за аргументацією, дозволяє обійти державний імунітет РФ.
За цією логікою судове рішення визначає боржника, суму і формує юридичний титул, який може бути визнаний та виконаний у країнах, де перебувають російські активи.
Окремий акцент у цій логіці – вимога, яку озвучували окремі європейські уряди, насамперед Бельгія: для будь-яких дій із замороженими активами потрібен юридичний титул, тобто рішення суду.
Саме тому, за позицією Кулика, питання не зводиться до політичних заяв або “пакетів підтримки”, а до практичного запуску судового маршруту через механізми взаємного визнання рішень у ЄС.
“Проблема не в тому, що механізму немає. Проблема в тому, що влада його не задіює на повну… Гроші мають прийти разом із територіями. І за рахунок агресора”, – зазначив Цибулько.
Разом з тим політолог переконаний, що ініціатива щодо судової конфіскації заморожених російських активів у країнах ЄС має просуватися на рівні президента та прем’єр-міністра.
На думку Цибулька, позиція влади у цьому питанні може бути сформульована “не у форматі побажань, а у форматі вимоги”.
Адже, впевнений експерт, конфіскація російських активів це важливе рішення, яке здатне завдати країні-агресору вагомий економічний удар і забезпечити Україні стратегічну перемогу.