Формально фракція «Слуга народу» досі перевищує всі інші за чисельністю депутатів і має права коаліції, але на практиці вже майже чотири роки вони не можуть ухвалити жодного рішення без підтримки інших фракцій. Тому аналітики та експерти неодноразово під час дії воєнного стану піднімали питання доцільності створення парламентської коаліції національної єдності.Адже саме коаліція може забезпечити відповідальність за ухвалення рішень та визначити тих, хто несе політичну відповідальність за дії уряду та Верховної Ради, зазначає у статті «Синдром ліквідації. Немає парламенту — немає демократії» експерт Центру політико-правових реформ Андрій Магера.
«Коаліцію національної єдності можна розглядати як з правового, так і з політичного ракурсу. Серед юристів немає одностайної думки щодо можливості утворення парламентської коаліції на основі результатів останніх виборів з правового аспекту. Адже в частині 10 статті 83 Конституції України стосовно депутатської фракції, до складу якої входить більшість від конституційного складу Верховної Ради України, використано категоричне формулювання «МАЄ права коаліції», а не більш гнучку конструкцію — «МОЖЕ МАТИ права коаліції», – зазначає автор.
За словами Магери, з політичної точки зору «слугам» нічого не заважає підписати угоду з іншими партіями та розділити з ними відповідальність за державу під час війни. Це також дозволить узгодити підходи до формування професійного Кабінету міністрів України та підконтрольного і підзвітного парламенту. Тоді всі кадрові пропозиції формально можуть вноситись СН, реалізуючи на практиці положення політичної угоди.
Магера підкреслює, що уряд національної єдності може стати каталізатором повноцінної мобілізації державних ресурсів під час війни. Ба більше, саме такий уряд може забезпечити своєчасне ухвалення необхідних законодавчих актів на шляху подальшої інтеграції України до Європейського Союзу.
«Таким чином, питання коаліції виходить далеко за межі юридичної дискусії та набуває ключового політичного значення. Саме коаліція є механізмом, який забезпечує відповідальність за ухвалення рішень і визначає, хто несе політичну відповідальність за дії уряду та парламенту. Відсутність чітко оформленої та політично відповідальної коаліції означає розмивання цієї відповідальності і лише закріплює стан, у якому парламент формально існує, але не функціонує як повноцінний центр ухвалення рішень», – пояснює експерт.
Однак політична реальність, за словами Магери, свідчить про інше. Публічно влада заявляє про відкритість до співпраці, проте на практиці готовності до формування повноцінної парламентської коаліції не спостерігається. Сам президент відкрито заявляв, що ситуація у Верховній Раді не зміниться, а фракції голосуватимуть, враховуючи власні інтереси. Автор пояснив, що фактично це означає відмову «слуг» від коаліційної моделі як інструменту політичної відповідальності.
Також сама Верховна Рада, додає Магера, не демонструє здатності запропонувати альтернативу. Адже практики неформального впливу на депутатів, які наразі розслідуються НАБУ та САП, лише підривають довіру до можливості чесного формування більшості.
«У результаті виникає системне протиріччя: коаліція залишається єдиним інструментом, здатним забезпечити політичну відповідальність і повернути парламенту суб’єктність, але водночас саме цей інструмент дискредитований практиками його застосування. Це створює відчуття інституційного глухого кута, в якому проблема суб’єктності парламенту не має швидкого рішення в межах чинної політичної конфігурації. Однак навіть за таких умов відмова від коаліційної логіки або її підміна популістськими заявами про «альтернативні» способи вирішення проблеми, зокрема через ідеї щодо усунення народних депутатів від виконання їхніх конституційних повноважень, лише поглиблює кризу», – зазначив Магера.
Він пояснив, що на практиці це все створює ситуації, коли Верховна Рада усувається від реалізації своїх прямих конституційних повноважень, а ключові кадрові та управлінські рішення ухвалюються в обхід передбачених процедур.
Як повідомляли минулого тижня ЗМІ з посиланням на депутатів «Слуги народу», у фракції монобільшості незадоволені діяльністю та комунікацією прем’єр-міністерки Юлії Свириденко, тому вони відкрито відмовляються підтримувати урядові законопроєкти, хоча від ухвалення деяких із них залежить майбутнє країни.
Водночас депутат з фракції «Голос» Ярослав Железняк висловлював сумнів, що депутати зберуться на цей пленарний тиждень. У вівторок, 24 березня, засідання не відбулося. Однак наступного дня парламентарі все ж зібралися і навіть ухвалили низку рішень. Щоправда, всі законопроєкти чи постанови, ухвалені того дня, були депутатськими чи президентськими ініціативами, а не урядовими.