Мирні переговори щодо України – Кремль, а не Україна, є головною перешкодою для миру

Тактика президента України спрямована на збереження підтримки Заходу.

28 грудня в Мар-а-Лаго всі посміхалися, коли президент України Володимир Зеленський і президент США Дональд Трамп зустрілися з пресою і говорили про можливу мирну угоду між Росією та Україною. Трамп сказав, що гарантії безпеки, необхідні для закінчення війни, були “на 95 відсотків готові”. Зеленський, здавалося, погодився, принаймні публічно.

Це була помилкова надія. Трамп відчайдушно прагне угоди й, можливо, переконав себе, що Путін зрештою погодиться на неї. Але немає жодних шансів, що російський президент погодиться на щось більше, ніж перемир’я під виглядом мирної угоди. Насправді Путін навряд чи погодиться навіть на це, зазначає Чарльз Ліпсон, почесний професор політичних наук в Чиказькому університеті.

Частина непоступливості Путіна має ідеологічне підґрунтя. Він завжди вважав Україну частиною Росії, а не незалежною суверенною державою: уся її територія колись входила до СРСР, і нині її захоплення є складовою його прагнення створити “велику Росію”, а також слугує буфером для захисту від західних сил.

“Водночас Путін, схоже, не вважає, що програє. Хоча просування його армії на фронті мінімальне, у війні на виснаження він, очевидно, переконаний, що зможе пережити українців, у яких бракує особового складу, а також західних союзників Києва — насамперед адміністрацію Трампа, терпіння якої швидко вичерпується”, — додає професор.

Найсуттєвіше полягає в тому, що Путін побоюється за своє перебування при владі і навіть за власне життя, якщо погодиться на угоду з незначними здобутками після величезних втрат російських військ і ресурсів. Інакше кажучи, умови, які Путін вважає мінімально прийнятними, для України неприйнятні, адже вона вже заплатила колосальну ціну за захист своєї території та не готова поступатися землями, критично важливими для власної оборони.

Територія, про яку йдеться, є особливо важливою: це низка укріплених міст на західному краю Донбасу. Вони слугують військовим бар’єром проти чергового російського вторгнення. Питання лишається відкритим: навіщо Путіну ці фортифікації, якщо не для майбутніх наступів?

Зеленський добре усвідомлює це, і його громадяни також не залишаються в невіданні. Вони правильно розуміють, що будь-яка угода Путіна з Трампом не буде справжнім і тривалим компромісом — для Кремля це лише тимчасова пауза у війні.

Причини для скепсису України цілком вагомі: Путін порушив усі угоди, укладені ним або його попередниками.

Якщо Зеленський усвідомлює всі ці проблеми, чому ж він посміхається на публіці? Чому він киває головою, коли президент Трамп говорить про майбутню угоду?

По-перше, Зеленський виніс болючий урок ще у лютому в Овальному кабінеті. Публічний конфлікт із Трампом — або навіть різка приватна суперечка — стали б серйозною тактичною помилкою. Значно розумніше поводитися чемно.

По-друге, розумно “грати чемно”, бо Зеленський хоче, щоб у разі провалу можливої угоди Трамп поклав провину на Путіна, як очікує Україна. Трамп має бачити, що саме Путін, а не Зеленський, стоїть на шляху миру.

“Чому таке перекладання провини важливе для України? Бо країна значно менша за свого військового супротивника, вже зазнала величезних втрат і не може вести війну без реальної, постійної підтримки США та їхніх партнерів у НАТО. Це означає американське супутникове спостереження та дані для наведення, потік військової техніки, виготовленої в США та оплаченої європейцями, додаткові економічні санкції проти Росії та обмеження її економічних ресурсів, включно з китайськими компаніями, що купують російську нафту”, — пояснює автор.

А якщо Кремль погодиться на угоду, це передбачатиме залучення західних військ і американську авіаційну підтримку для України.

Путін ніколи не погодиться на такі зобов’язання з боку Заходу — і Зеленський це прекрасно розуміє. Стратегічна некомпетентність російського президента вже призвела до того, що НАТО опинилося прямо біля кордонів Росії в Скандинавії. Він точно не бажає поглиблювати своє приниження, погоджуючись на західні війська в Україні, навіть якщо вони не матимуть гарантії статті 5 НАТО (атака на одного члена вважається атакою на всіх).

Саме тому росіяни шукатимуть будь-яку можливість перекласти провину за зрив мирних переговорів на Україну, останнім прикладом чого стало створення шуму навколо нібито українського удару дрона по одній із резиденцій Путіна.

Кремль не потребує, щоб Вашингтон став на бік Росії. Він буде задоволений, якщо Трамп дійде висновку, що обидві сторони воліють воювати, а не йти на компроміс. Це дасть президенту США привід дистанціюватися від нескінченної війни і заспокоїти ізоляціоністське крило своєї партії.

“Тому Зеленський повинен бути абсолютно впевнений, що Трамп і його адміністрація покладуть провину за провал укладення компромісної угоди на Путіна. Зеленський може публічно посміхатися, але саме про це він, без сумніву, думає в приватному колі”, — підсумував Ліпсон.

Раніше в газеті писали, що Трамп не може бути настільки наївним. Путін насправді не зацікавлений в мирі.