Головною новиною є не гучні мирні переговори, в результаті яких Україна і президент США Дональд Трамп зблизилися, коли Трамп виявив зміни в політичному ландшафті, як своєму власному, так і в контексті війни.
Головною новиною стало виділення цього місяця 105 мільярдів доларів (90 млрд євро) європейських коштів Україні на два роки, що знімає невизначеність щодо стійкості України й порушує оптимістичний графік, який склався у президента РФ Владіміра Путіна.
Фінансування є повільним, але реальним прогресом на шляху до стратегічної зрілості Європи. Це найкращий знак з часів все ще недооцінених рішень Фінляндії та Швеції приєднатися до Організації Північноатлантичного договору після спроби Росії окупувати Київ у 2022 році, зазначає Холман В. Дженкінс-молодший, член редакційної колегії газети The Wall Street Journal.
Цього тижня також були прояви слабкості з боку Путіна, зокрема публічна зустріч з його військовими командувачами, на якій він отримав перебільшені заяви про їхні успіхи на місцях та неминучий військовий крах України.
Це сталося на фоні того, як міністр закордонних справ Росії Сєргєй Лавров, поширював історію про нібито підступну атаку 91 українського дрона на не надто таємну резиденцію Путіна між Санкт-Петербургом і Москвою. Неважливо, що ця історія не підтверджена доказами чи свідками.
“Відомо, що Лавров протягом багатьох років прагнув залишити посаду, щоб насолоджуватися неймовірно заможним життям на пенсії та своєю нібито колекцією нерухомості закордоном. Але Путін не дозволяє йому піти, хоча світ уже зрозумів, що він є лише хлопчиком на побігеньках, якого більше не консультують щодо планів і рішень Путіна”, — додає автор.
Трамп виступає як нейтральний, байдужий посередник (і йому це сходить з рук), навіть тоді, коли його адміністрація постачає Україні зброю, проводить навчання та надає тактичну розвідку.
Путін це приймає. Продовження підтримки розвідки США, можливо, не афішується, але й не приховується. Зброя США все ще надходить, хоч і через Європу. Авторитет Трампа офіційно не пов’язаний із жодним конкретним результатом, окрім “миру”. Проте Трамп поводиться так, ніби нейтралізована Україна не відповідатиме його інтересам або інтересам Америки.
Насправді Трамп, як і будь-який політик, обережно просувається вперед, зважуючи свої численні суперечливі інтереси. Наразі це унеможливлює досягнення справжнього миру, оскільки виключає можливість використання “батога” для зміни розрахунків пана Путіна.
Але критики Трампа можуть відчувати наближення дня, на який вони чекали. Це стане війною Трампа. Він буде змушений вступити в ескалацію конфлікту з Путіним, в якій Трамп, безсумнівно, переможе, але це коштуватиме йому частини підтримки MAGA. Це не принесе йому нової поваги з боку демократів або республіканців, які ніколи не підтримували Трампа і вимагали від нього саме таких дій з моменту його повернення на посаду.
На думку Дженкінса-молодшого, ймовірно, Трамп бачить себе у ролі Річарда Ніксона, 37-го президента США (1969 – 1974): якщо він візьме на себе відповідальність за війну, яку успадкував, йому дістанеться шквал критики від тих, від кого він її успадкував.
Головні карти вже роздані: поки Трамп не наважиться прийняти відповідальність, війна залишатиметься в патовій ситуації, а Путін шукатиме хоч якесь правдоподібне пояснення “перемоги”, щоб почати компенсувати стратегічні втрати Росії.
“Поразка України неприпустима для НАТО та Європи. Європейський Союз наразі відклaв сумнівну ідею використати заморожені активи Росії — ідею, яка була безглуздою, бо Європа достатньо багата, щоб підтримувати Україну і водночас зберігати заморожені активи Росії. Але Європі завжди важко рішуче діяти в межах власних стратегічних інтересів”, — вважає автор.
США та Європа могли б робити більше для скорочення життєво важливих доходів Росії від енергоносіїв, але вони досягають успіхів, і це починає давати результати, чому сприяють атаки України на російські нафтопереробні заводи та флот танкерів у Чорному морі.
У цій неясній ситуації інтерес Китаю до війни є важливим і складним. Пекін побоюється прецеденту поразки й повалення Путіна, але також бачить багато переваг у повільному розпаді Росії.
Трамп залишається вирішальним гравцем. Він міг би пришвидшити врегулювання, але для цього йому доведеться взяти на себе відповідальність за події в Україні, що наразі суперечить його власним інтересам. Однак його позиція може змінитися у другому терміні, коли він наблизиться до завершення свого другого терміну та втрати впливу.
“Трамп уже поводиться як президент, який бачить у зовнішній політиці можливості для впливу, коли його внутрішня позиція слабшає. Не виключено, що він по-новому оцінить ситуацію в Україні, особливо після проміжних виборів наступного року, адже його приваблюють команди, що вже досягають успіху і мобілізують ресурси самостійно, щоб він міг втрутитися й отримати заслуги за їхні досягнення”, — підсумував автор.
Раніше в газеті The Telegraph зазначали, що Трамп не може бути настільки наївним. Путін насправді не зацікавлений в мирі.