Микола Вересень в інтерв’ю РБК-Україна висловився про падіння Російської Федерації, Китай та українське суспільство.
Поки суспільство сподівається на швидкі дива в боротьбі з корупцією, глобальна війна вже доводить перевагу західного капіталізму над російською системою, яка стрімко наближається до етноекономічного краху.
Про те, чому показові арешти не здатні подолати корупцію, як децентралізоване виробництво перемагає російську “Елабугу”, в чому основна помилка в оцінці Китаю та чому Україні слід будувати державу одразу на рівні ХХІІ століття – в ексклюзивному інтерв’ю РБК-Україна розповів журналіст Микола Вересень.
Читайте також: Помилки США та приниження Кремля. Чому Трамп і Путін виїхали з Китаю майже ні з чим
Основне:
- Ілюзія швидких рішень: Корупцію не можна вимкнути “чарівним вимикачем”. Проблема не в конкретних прізвищах, таких як Міндич, а в суспільній толерантності до хабарництва.
- Інституції замість осіб: Слабкість держави полягає в розмитих межах повноважень, а не в самих чиновниках (наприклад, Ермак).
- Міф про могутність Китаю: Пекін не здатний на рівноправні альянси, значно відстає від Заходу технологічно, а його військова міць перебільшена.
- Перемога капіталізму: Гнучкий капіталізм з децентралізованим виробництвом перемагає неповоротливу російську модель “крепостництва”.
- Етноекономічний колапс РФ: Росія вже проїхала зупинку “Агонія”. РФ вже почала руйнуватися зсередини, що врешті-решт неминуче призведе до її розпаду та “війни всіх проти всіх”.
- Валюта свободи: Україна платить кров’ю за кожен день опору, але саме це виснажує ворога, скидає гирі російського впливу та купує нам вільне майбутнє.
Це скорочена версія інтерв’ю. Повну версію дивіться на нашому YouTube-каналі.
Корупція, суди та відповідальність влади
– За майже 40 років вашої роботи в журналістиці ретельний пошук інформації змінився на світ швидких YouTube-реакцій.
Часто доводиться коментувати речі, позбавлені сенсу, наприклад ту ж “зраду” навколо Міндича. Як ви почуваєтеся в такому світі і чи розумієте, куди він рухається?
– Світ нікуди не рухається. Нічого кардинально не змінюється, хіба що з часом. Вимагати реакції “вже і негайно” – це наша звичка, в значній мірі підхоплена від росіян. А якщо подивитися ширше: були в Сполучених Штатах дурні президенти, були й розумні. Бувало всяке.
За останні дні по суті нічого не змінилося. Зовні здається: “Трамп поїхав до Китаю, Путін поїхав до Китаю…”. І що? Трамп поїхав – і ні до чого не домовився. Путін поїхав – і теж ні про що не домовився. Все залишається, як є.
Я вже не дуже молодий і бачив багато різних обставин, тому зараз не сильно критикую. Пам’ятаю свою злість на політиків у 90-х, коли мої очікування не виправдовувалися. А тепер я бачу: поки суспільство не дозріє, поки воно не почне тиснути на владу – жодна влада нічого не буде робити.
Чомусь ми вважаємо, що винен у всьому умовний Міндич, а ми ні при чому. Зараз СБУ трясе північ України, позавчора Захід, перед цим лікарів, тепер міліцію. Срака-мотига по всій країні! Але ми бачимо лише окремі фігури і не помічаємо, що цим просякнуте все суспільство.
Але воно розвивається, просто не буває так, щоб все змінилося з учорашнього дня на сьогодні. Я пам’ятаю суспільство 1990 року – воно було в мільйони разів гірше.
– Ви акцентували в своїх відео, міркуючи про Ермака чи Міндича, що треба чекати результатів суду, не варто влаштовувати суд Лінча. Все це вам пахне більшовизмом, яким ми всі заражені. Але з іншого боку, ми ж розуміємо, що суди не працюють.
– Який варіант пропонуєте? Ви що, думаєте, я з Марса прилетів і не знаю, які у нас суди? Але я запитую: що тоді робити?
Я не проти розслідувань, я проти “міндичів” як явища. Всі люди, які їх викривають, приносять користь. Але я не бачив, щоб суспільство зібралося разом подумати над цим системно: чи є спосіб зменшити корупцію як інститут, що існує в Україні?
Антикорупційні органи – лише виконавці. Підозрюю, що готового рецепта взагалі не існує. Він захований всередині самого суспільства.
Уявіть, що ми сидимо в ресторані в Таллінні або в Кракові. Я запізнююсь і кажу: “Мене зупинила поліція за перевищення швидкості, але я дав 100 євро, і все нормально”. Після цього настане гнітюча тиша. І якщо завтра я попрошу в борг, мені знайдуть спосіб відмовити.
А якщо я скажу ті ж слова в Києві, мені відповідають: “Ну, молодець”. Це і означає, що там є суспільна нетерпимість, а тут – нормальне сприйняття. Коли-небудь суспільство дозріє… Перший крок країна зробила в 2014-му, а другий – в 2022-му, але через “чарівний поштовх” від Путіна.
Фото: Микола Вересень (РБК-Україна)
– Ну, є ще 2019 рік, коли країна проголосувала не за старих політиків, не за представників бізнесу чи олігархів, а за людину, як зараз прийнято говорити, непрофесійного і взагалі не з політики. Це ж також певний перелом.
– Так-так. І я тоді займався старопердунством, бо був за Порошенка. Мене це лякало. І лише з часом я зрозумів, що це якась нова генерація. Суспільству набридло минуле. Старі політики поводилися б у умовах 22-го року обережніше, бо багато з них обіймалися з росіянами і вірили, що “росіяни ж брати”.
Тому я не дуже скаржуся. Я просто не знаю, де цей чудовий вимикач “Укр-язык / Рос-язык” або “Корупція / Чесність”. Щоб ти такий приходиш: чик – і всі перейшли. Так не буває. Чому поляки швидше пішли вперед? Тому що вони внутрішньо завжди були європейцями і розуміли, що Росія – це варвари.
– Але як ви думаєте, до речі: сам Зеленський всю цю історію з “Енергоатомом” і “Династією” знав?
– Я думаю, що він знав. Не впевнений, чи знав все до дрібниць, але знав. Просто ми всі уявляємо собі якісь крайнощі: ніби зустрічаються старі товариші, і Зеленський починає допитувати, скільки метрів дача і за які гроші куплений цегла. Такого не буває. Запитав, той відповів, забули і пішли далі.
Щодо звинувачень: іншого способу, окрім суду, не існує. А судам ми не довіряємо – це замкнуте коло, через яке проходив увесь світ. Більше того, українці досить швидко його долають.
Я пам’ятаю часи, коли до влади підступитися не можна було, а зараз люди виходять на протести з картонками. Я вітаю протести. Якби в Києві вийшло півмільйона людей – влада почала б чесати собі сраки і щось робити. А поки що масштаби корупції від точкових акцій не змінюються.
Читайте також: “Миндичгейт”, “конверти”, Євросоюз. Що зараз відбувається навколо НАБУ та САП
Довіра до інститутів під час війни та кадри
– Ми зараз у паралічі, бо йде війна, і розуміємо, що стабільність влади – це дуже важливо…
– Шукати злочинців потрібно завжди, війна чи не війна. Але де та межа, коли ще можна виходити з протестом, а коли вже ні? Не думаю, що хтось в Україні це знає. Різні “борці” завжди використовують ситуацію: коли їм вигідно, вони кажуть: “Почекайте, війна!”, а коли їм добре – їм байдуже на війну.
– Як балансувати між примусом і втратою довіри до інститутів, наприклад, у випадку з ТЦК?
– Все провокує недовіру. П’яний, який лежить під забором, також провокує недовіру до вживання алкоголю, але магазини продовжують працювати.
Просто коли п’яниця лежить на виду, журналісту не потрібно напружуватися. А щоб копнути глибше – звідки взявся цей алкоголь і законно це чи ні – тут вже треба працювати. Так само і зі скандальними випадками.
Фото: Микола Вересень (РБК-Україна)
– Ви коментували роль Ермака і говорили, що проблема в неунормованих повноваженнях глави ОП. З Будановим може статися щось подібне?
– Не думаю. У них абсолютно різний бекграунд і “дизайн”. Ермак – адвокат: він бачив порушення, виправдовував їх і бачив, як рухаються гроші.
У Буданова такого досвіду просто немає. У ньому є азарт, кураж. Якщо йому запропонують мільйон або можливість відлупцювати кацапів – він вибере друге. Це його внутрішній світ: “я собі доведу!”.
Людей, для яких гроші справді не грають визначальної ролі, не так багато в історії – це рівень Наполеона або Черчілля.
Геополітика, міфи Заходу та поразка диктатур
– А як вам версія, що скандали навколо Офісу президента – це тиск наших західних партнерів, щоб змусити нас віддати Донбас?
– Так не буває. Нельзя наши э