Масові заходи в Україні – лист Свириденко збурив громадськість – новини України

Автор Олександр Сергієнко Кандидат фізико-математичних наук, юрист, директор аналітико-дослідницького центру “Інститут міста”.

Що найперше згадалося після прочитання «листа» на бланку прем’єр-міністра України про необхідність узгодження масових заходів у Києві з Генеральним штабом ЗСУ? Моя участь у мітингу на підтримку Литви, яка проголосила незалежність 11 березня 1990 року. Мітинг організував Народний рух України (тоді він іще називався «за перебудову»). Тільки-но обраний депутатом Київради, я сказав із трибуни про підтримку литовців, але не всією Київрадою, а лише тією її частиною, яка утворила Демократичний блок (фактично рухівською). Решта утворювала Комблок (комуністичний, хоч як це дико сьогодні звучить) і проголошення незалежності Литви, звісно, геть не підтримувала.

Отже, все це виглядає як недолуга канцелярська підробка, як кажуть секретарки — «заліпуха». Але те, що в тому чи іншому вигляді «лист» існує, не підлягає сумніву: начальник КМВА Тимур Ткаченко вже встиг видати відповідне розпорядження та прокоментувати його зміст.

У розпорядженні КМВА наголошується:

  • усі заявники, які звертаються щодо погодження проведення масових заходів у Києві, мають попередньо отримати дозвіл у Генштабі;
  • організатори, чиї звернення вже перебувають на опрацюванні, також зобов’язані пройти цю процедуру та повідомити про результат КМВА;
  • інформацію про нові правила необхідно довести до відома всіх виконавців і відповідальних структур.

Отже, «лист» існує, і це не жарти: організатори й учасники масових заходів (урочистих чи ні — то вже інша справа) можуть загриміти під статтю 185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій». Покарання — невеликий штраф, який не злякає навіть студента, але осад у громадській свідомості — вкрай неприємний, фактично йдеться про заборону проведення масових заходів без дозволу влади. Чи відповідає це законодавству та Конституції України?

Чи можна проводити мітинги під час війни?

«Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування», — визначає Конституція України у статті 39. І далі: «Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку…»

Офіційне тлумачення положення цієї статті є в рішенні Конституційного суду №4-рп/2001 від 19 квітня 2001 року. Воно полягає в тому, що влада не має права дозволяти чи забороняти проведення масових заходів, вона має право тільки забезпечити умови їх проведення. Заборонити чи обмежити може лише суд. У рішенні КСУ прямо сказано: «вимога отримати попередній дозвіл на проведення окремих мирних релігійних зібрань у публічних місцях суперечить положенням частини першої статті 39 Конституції України, які як норми прямої дії встановлюють необхідність лише завчасно сповістити органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування про проведення мирного зібрання, яке може мати як релігійний, так і нерелігійний характер» (виділено мною. – О.С.). Це — в мирний час, а що у воєнний?

Пункт 8 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», на яку посилається «лист» Свириденко, встановлює, що військове командування разом із військовими адміністраціями можуть запроваджувати та здійснювати в рамках тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина такі заходи правового режиму воєнного стану: «забороняти проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій, інших масових заходів». Отже, й тут не йдеться про попереднє погодження чи якісь дозволи. Те, що керівники деяких ОВА (вистрибуючи зі штанів, фігурально кажучи) наперед заборонили у себе в областях проведення масових заходів, свідчить лише про їхнє правове невігластво, а також бажання «закрутити гайки» активістам і сподобатися Банковій. Відомо, що це Київська, Полтавська, Сумська, Хмельницька ОВА (може, ще якісь, не знаю).

Та особливо резонансно звучить вимога попередньо погоджувати проведення, приміром, концертів чи спортивних змагань у Києві з… Генеральним штабом ЗСУ! Ніби під час війни йому нема чого робити, крім як перевіряти організаторів заходів на… лояльність чи причетність до ФСБ Росії. А чому б і ні? Адже жодних критеріїв чи процедур щодо надання «попереднього погодження» не встановлено, тому генштабісти можуть перевіряти все, що заманеться.

Ну що ж, законослухняність начальника КМВА Тимура Ткаченка всім відома. Чого варте лише потурання головам райадміністрацій, які встановили незаконні тарифи на утримання багатоквартирних будинків, але Ткаченко їх не скасував. Навіть не зважив на приписи Державної регуляторної служби. Тепер у парі з ним виступає і пані прем’єр-міністр Юлія Свириденко, якій саме час почитати Конституцію й окремі закони України.

Чи є раціональні підстави для залучення військових?

На перший погляд — є: забезпечення військової охорони масового заходу, хоча б посилення протиповітряної оборони під час його проведення. Це вам скаже будь-який адепт президентської команди. Однак цей погляд є абсолютно дилетантським — жодних засобів ППО не вистачить, аби прикривати концерти якого-небудь, за всієї поваги, Монатіка в Палаці спорту. ППО і так працюють на межі чи навіть за межею своїх можливостей разом з іншими Силами оборони.

Так само слабким є аргумент щодо недопущення концертно-розважальних шоу в траурні дні. З одного боку, їх неможливо передбачити наперед, а з іншого — Національна поліція і так вчасно реагує на їх недоречне проведення, як це сталося нещодавно на Софіївській Борщагівці під Києвом.

Тому єдиний висновок, що виходить на поверхню всієї цієї каламутної історії, такий: «лист» Свириденко це незграбне намагання влади залякати потенційних учасників наступного «Картонного Майдану». Тільки, гадаю, не на тих напали.

Джерело

АвтоЗСУКиївська областьРосіяХмельницька область