Судді Великої Палати Верховного Суду Михайло Мазур та Олександр Кривенда оприлюднили окрему думку у справі про втрату громадянства олігархом Ігорем Коломойським.
Так, вони не погоджуються з рішенням більшості колег щодо відмови в задоволенні позову Ігоря Коломойського про скасування указу Президента України про втрату ним українського громадянства. Окрема думка, датована 11 вересня 2025 року, підкреслює проблеми зворотної дії закону та передбачуваності правових норм.
В чому полягає окрема думка суддів
Велика Палата Верховного Суду 11 вересня 2025 року залишила в силі рішення Касаційного адміністративного суду від 2 квітня 2025 року, відмовивши Коломойському в позові проти Президента України. Позивач оскаржував Указ № 502/2022 від 18 липня 2022 року, яким його визнали таким, що втратив українське громадянство через наявність громадянства Ізраїлю. Більшість суддів обґрунтувала це тим, що Коломойський добровільно набув іноземне громадянство, мав час відмовитися від нього і що докази (зокрема, лист СБУ з інформацією від ізраїльських органів) є достатніми.
Однак судді Мазур і Кривенда у своїй окремій думці стверджують, що набуття Коломойським громадянства Ізраїлю відбулося у 1995 році, коли українське законодавство не передбачало втрати громадянства як наслідок.
“Станом на 1995 рік Закон України “Про громадянство України” 1991 року не містив такої підстави для втрати громадянства”, – зазначають вони, посилаючись на ст. 21 того закону, яка обмежувалася іншими підставами, як-от вступ на службу в іноземні органи влади чи подання фальшивих документів.
Окрема думка підкреслює, що лише з 1997 року (нова редакція закону) і 2001 року (новий закон) “добровільне набуття громадянства іншої держави” стало підставою для втрати українського громадянства. Судді аргументують, що “набуття громадянства” – це конкретний юридичний факт у часі, а не триваючий стан, тому застосування закону до подій 1995 року є зворотною дією, забороненою ст. 58 Конституції України.
“Закони не мають зворотної дії в часі, крім випадків пом’якшення відповідальності”, – цитують вони Конституцію.
Крім того, судді звертають увагу на нещодавно ухвалений Закон про множинне громадянство (№ 4502-IX від 18 червня 2025 року, набере чинності 16 січня 2026 року), який, на їхню думку, свідчить про те, що принцип єдиного громадянства в Конституції не забороняє множинне громадянство, а лише виключає окреме громадянство для регіонів.
“Наявність громадянства іншої держави не порушує Конституцію, а оцінюється лише за законом про громадянство”, – пишуть вони.
Один з ключових аргументів
Ще одним ключовим аргументом є відсутність у законах 1997 і 2001 років перехідних положень, які б встановлювали строки для виходу з іноземного громадянства для тих, хто вже мав його.
“Якщо законодавець мав на увазі застосування до минулих випадків, він мав би чітко визначити строки чи обов’язок”, – зазначають судді.
Вони також вказують, що держава протягом 25 років не застосовувала цю норму до Коломойського, попри публічність інформації про його подвійне громадянство, що робить рішення непередбачуваним і потенційно порушує ст. 8 Європейської конвенції з прав людини.
“Ця обставина радше свідчить про те, що держава тривалий час не вважала можливим застосувати такий наслідок”, – підкреслюють Мазур і Кривенда.