10 червня Київрада 73 голосами відправила у відставку першого заступника голови Київської міської державної адміністрації (КМДА) Миколу Поворозника. 27 із них віддала фракція «Європейська солідарність» (основний союзник партії мера УДАР), решту — депутати від «Слуги народу», «Батьківщини», «Голосу», «Єдності», «Платформи за життя та мир» (колишньої ОПЗЖ), а також кілька позафракційних депутатів.
Поворозник у столичній адміністрації є ключовою постаттю, навколо якої об’єднано одну з найвпливовіших груп із найближчого оточення Віталія Кличка. Тому фракція ЄС, яка раніше ніколи не голосувала спільно зі «слугами народу», не тільки допомогла Банковій вивести Поворозника та його людей із гри, а й фактично обрушила коаліцію ЄС із УДАРом Кличка, яка впродовж багатьох років діяла в Київраді.
Від доленосної зустрічі Петра Порошенка, Віталія Кличка й Дмитра Фірташа 2014 року у Відні (де внаслідок домовленостей Кличко поступився Порошенкові президентством і за підтримки ЄС зайняв крісло мера столиці) до демонстративного джебу фракції «Європейська солідарність» у Київраді минуло 11 років. Голосування ЄС разом із головними політичними опонентами може стати першим кроком до глобальних домовленостей між Банковою та Порошенком, які становлять серйозні ризики для Кличка — аж до його усунення з посади мера та голови КМДА.
І це вже не просто «бла-бла-бла»-діяльність парламентської ТСК по Києву, коли заради президента, завжди роздратованого Кличком, депутати полоскали столичне «спіднє». І навіть не чергова «лякалка» влади ухвалити новий закон про столицю й розвести повноваження мера та голови адміністрації. Тут на тлі скандального розслідування НАБУ корупції в Києві розклад для можливого обміну є цілком прикладним: у Порошенка — найбільша фракція в Київраді (30 депутатів), у Зеленського — кілька кримінальних справ проти Петра Олексійовича.
Чинному господарю Банкової залишається тільки зважити рейтинг Порошенка як опонента на майбутніх президентських виборах (Зеленський — 31%, Порошенко — 7%) та мільйон голосів киян, які легше буде оптимізувати в разі усунення Кличка з посади мера та голови КМДА. Лідерові ж ЄС, із огляду на фактаж кримінальних справ щодо вугілля й «труби», зважувати практично нема чого. Київ, безперечно, вартий меси — як, утім, і передбачав Петро Порошенко 2013 року, коли сам збирався балотуватися в мери столиці.
Отже, давайте розбиратися.
Як так вийшло, що Київрада, яка зазвичай голосує безперебійно, стала загрозою для Кличка? Які сценарії для столиці готує Банкова й чому їх реалізація нині стає можливою як ніколи? І якою, врешті-решт, є стратегія виживання самого Кличка? Адже мер Києва після операції НАБУ «Чисте місто» та розкриття банди Комарницького опинився в дуже скрутній ситуації: він або має частку в цьому, або перебуває в невіданні. І те, й інше — прямий удар по його політичному майбутньому.
«Чисте місто» в брудних руках
Щоб відчувати основу, від якої ми відштовхуватимемось у своїх прогнозах, буквально пунктиром опишемо внутрішній розклад сил у команді Кличка. Як ми вже зазначали, Микола Поворозник — постать, що об’єднує велику та впливову групу в оточенні Кличка. Її члени разом з іншими запрошеними в день жалоби за загиблими 24 квітня в Києві святкували день народження першого заступника. Ви ж пам’ятайте цей скандал, що вилився в медіа?
Ключові особи в групі Поворозника: заступники голови КМДА В’ячеслав Непоп (багато хто слухав плівки його епічної розмови з Комарницьким), Валентин Мондриївський і Марина Хонда, а також начальник управління аналітичного забезпечення міського голови Олексій Комаров. Під цим крилом — департамент економіки та інвестицій (Наталія Мельник), департамент фінансів (Володимир Репік), департамент внутрішнього фінансового контролю та аудиту (Оксана Колтик) і ще багато дрібноти.
До арешту НАБУ та звільнення з посади заступника голови КМДА в орбіті Поворозника був і Петро Оленич (фігурант справи Комарницького). І тут важливо зауважити, що Комарницький і Поворозник ніколи не були великими друзями й, за інформацією наших джерел, заробляли, використовуючи різні інструменти. Якщо Комарницький більше оперував Київрадою (розписував вигідний для всіх фракцій і колишнього секретаря Володимира Бондаренка пасьянс, а також тримав на прикормі деяких заступників і голів департаментів КМДА), то «поворозниківські» стабільно годувалися завдяки старим добрим місцевим схемам. Як варіант — завищення очікуваної вартості та необхідних обсягів робіт. У схемі — «Київекспертиза», внутрішній аудит, дуже близький до Непопа та Поворозника, їхні ж підрядники. Це стандартний різновид системної корупції в Києві.
У цій групі особливе місце посідає начальник управління аналітичного забезпечення міського голови Олексій Комаров. Він у курсі графіка Кличка й фактично формує пріоритетність виконання завдань — що й коли подати на підпис. Комаров майже весь час із мером. Як і прес-секретарка Оксана Зинов’єва. Вони, по суті, наповнюють для Кличка порядок денний, у якому навряд чи залишається місце для контролю й стратегічних завдань. Вони ж формують його думку з кадрових питань. Так, приміром, тримається в кріслі глава внутрішнього аудиту КМДА Оксана Колтик — ас у схемі «підвищення очікуваної вартості», яка давно скомпрометувала себе. До того ж Кличко не покинув звичок «селебріті», коли головне — ментальний комфорт і впевненість, що команда працює. І тут перед оточенням стоїть завдання правильно сформувати загальну атмосферу «зірки». Звісно, на свою, а не якоїсь там громади, користь. (У такій парадигмі править і Зеленський.)
Саме з цієї причини в перманентно підвішеному стані перебуває так звана група друзів Кличка: співголова фракції УДАР у Київраді Дмитро Білоцерковець, заступниця голови КМДА Ганна Старостенко та інші. Їх давно воліють у зону ментального комфорту мера не допускати. Але сам Кличко не кидає своїх друзів і повертає їм доступ до тіла. Хоча очевидно, що «друзі» ніяк не могли перебити вплив глобальної групи Поворозника. Та й, по суті, прийшовши в команду працювати на ідею, часто виступають інструментом великої багаторівневої системи розграбування Києва.
Є ще й третя «група» в особі Артура Палатного. Голова виконкому партії УДАР веде власну гру, намагаючись впливати на всі групи з оточення мера, зокрема й бек-офіс Комарницького (з плівок НАБУ стало зрозуміло, що Комарницький ходив звітувати до «сусіда» по офісу). Наскільки глибоко Палатний втаємничував друга дитинства Віталія Кличка у свою бурхливу комерційну діяльність — питання відкрите. І на нього шукають відповіді не тільки детективи НАБУ, а й сам Кличко. Та про це трохи нижче.
Як стверджують наші джерела з оточення мера, операція НАБУ «Чисте місто» стала для Кличка шоком. Вперше за свою мерську кар’єру, переживши сотні наїздів силовиків, Кличко публічно не назвав розслідування НАБУ політичним замовленням. І, за нашою інформацією, навіть їздив до директора НАБУ Семена Кривоноса з проханням допомогти відібрати нові кадри до КМДА. Кличко шукає варіанти дистанціювання від виявленої корупції. Його публічна підтримка проєкту рішення Київради про антикорупційний порядок (ідеться про адмінчергу для проєктів рішень і повернення непроголосованих у кінець цієї черги з новою процедурою підготовки до сесії), який готують Вікторія Пташник і Дмитро Білоцерковець, свідчить саме про це.
Кличко не може не розуміти, що кейс Комарницького є нищівним ударом по його політичній репутації. Байдуже, хук це чи аперкот, якщо в усіх на думці одне запитання: чи знав мер про те, що відбувається в нього під носом? Якщо так (а правду наразі знає лише сам Кличко), тоді вся КМДА є бек-офісом злодіїв, якщо ж ні — йдеться про кричущу некомпетентність і недбалість мера. Та найголовнішим є те, що обидва варіанти відповіді — на руку Банковій, яка вирішила стартувати, щоб забрати в Кличка столицю під вибори.
Варіанти розміну
Хоч би скільки тужилися маленькі фракції Київради, без 30 багнетів ЄС фракція УДАР не вирішить жодного ключового для міста питання. Слід розуміти, що в період функціонування бек-офісу Комарницького голосування шкурно-земельних питань відбувалося за іншим алгоритмом: голоси скуповували одразу в усіх фракціях, а більшість і частки формували з огляду на домовленості з депутатами та головами фракцій. Тут ЄС завжди отримувала частку, яку визначав тіньовий куратор фракції Сергій Березенко.
Цікава деталь: у ЄС є кілька депутатів, які орієнтуються на опозиційно налаштовану Вікторію Пташник, і серед них — та-дам! — номінальна голова фракції Марина Порошенко. Так-так, прізвища дружини Петра Порошенка ви не знайдете в жодному шкурному голосуванні, всю чорну роботу із заробляння на політичний хліб насущний виконує Березенко, який набув досвіду ще за часів Черновецького.
Отже, фракція «Європейська солідарність» ніколи не голосувала синхронно зі «слугами». Своєї позиції — не голосуємо, якщо голосують «слуги» — підопічні Порошенка не змінили навіть під час голосування за відставку колишнього секретаря Київради Володимира Бондаренка, який відзначився в бек-офісі Комарницького. За нашою інформацією, депутати ЄС довідалися про круту зміну курсу за 30 хвилин до засідання 10 червня. Всі депутати-військовослужбовці одержали повідомлення про обов’язкову присутність і голосування за відставку Поворозника. Явка була високою як ніколи. Жодних пояснень депутати при цьому не одержали.
Цікаво, що ЄС підіграла «слугам» навіть у невинному (але тільки на перший погляд) голосуванні за перерву, якої вимагав Кличко для нібито консультацій щодо кандидатури нового секретаря Зої Ярош. Аби піти й до зали вже не повернутися, тим самим «спаливши» Ярош, але зберігши Поворозника в кріслі. Однак слово взяв голова регламентної комісії Леонід Ємець (член фракції ЄС) і заявив, що всі депутати мають право висловитися щодо наповнення порядку денного. Пас майстерно передали «слугам», і Поворозник злетів із посади.
Що одержала ЄС за «злив» Поворозника? Крім офіційної піар-заяви партії про небажання сприяти корупції в столиці, звісно. За інформацією наших джерел у Київраді, йдеться про кілька домовленостей. По-перше, про вирішення питання з колишнім заступником голови КМДА Володимиром Прокопівим, аж до можливості виїхати з країни. (Прокопів є фігурантом кримінальної справи про переправляння призовників через держкордон і перебуває під домашнім арештом.) По-друге, про повернення в Київ усіх депутатів-військовослужбовців ЄС, яких різко перекинули на «передок». По-третє, про допомогу в справі члена фракції ЄС у Київраді Ігоря Хацевича (він проходить у справі про ухилянтів у Київраді, яку веде ДБР, і може одержати 10 років). По-четверте, про Петра Порошенка й дві його кримінальні справи. Звісно, такі справи не можуть просто зникнути, але розслідувати їх СБУ й ДБР можуть по-різному. (За нашою інформацією, ДБР готує справу про «трубу» до передачі в НАБУ. Але ж може й не підготувати.)
Та якщо угоду зі «слугами» укладено на рівні Порошенка, то для її виконання депутатам від ЄС у Київраді ще доведеться добре попрацювати.
Сценарій «Секретар». За нашою інформацією, вже є домовленість про кандидатуру секретаря від «Слуги народу». Він же стане в.о. мера в разі, приміром, якщо Київрада висловить недовіру Кличкові. Для цього потрібно 80 голосів, і якщо рівнятися на 73 голоси за відставку Поворозника, то залишилося докупити тільки сім. Хоча Банкова може піти й протореною дорогою — через суд. Приміром, НАЗК або керованіший Нацпол складає адмінпротокол про корупцію Кличка (варіантів тут може бути безліч), а якийсь суд у Бердичеві ухвалює рішення відсторонити його від посади міського голови. Так у Чернігові прибрали неугодного мера Владислава Атрошенка.
Якщо Банкова візьме в роботу цей сценарій, то прізвище секретаря / в.о. мера має бути настільки авторитетним, щоби потім його можна було успішно провести через вибори в столиці й посадити в крісло мера вже офіційно. Прикро, що прізвище депутата, на якого нині серйозно націлена Банкова, пролунало на плівках НАБУ в бек-офісі Комарницького.
Сценарій «Начальник військової адміністрації». Цей далекий від закону сюжет (військову адміністрацію в Києві мали право створити лише в разі, якщо органи місцевої влади — Київрада або КМДА — не могли виконувати свої повноваження) розгортається з моменту призначення на посаду глави КМВА Тимура Ткаченка 31 грудня 2024 року. І якщо його попередники у повноваження Кличка не втручалися, то в Ткаченка від самого початку інша місія. У контексті не розмежованих на рівні законодавства повноважень між мером / головою КМДА та начальником КМВА змагання з перетягування каната влади між Кличком і Ткаченком сягнули піку: канат от-от розірветься. Щоби зняти напругу, Київрада може різко стати неспроможною (варіанти блокування кворуму за такого якісного складу й домовленостей із ЄС є). У підсумку влада в законний спосіб перейде в руки Тимура Ткаченка.
Щоправда, тут є дві, ні, навіть три перешкоди. Перша — позиція парламенту, який має ухвалити рішення про передачу повноважень місцевого самоврядування в Києві начальнику військової адміністрації. І тут ми натрапляємо на затяжний конфлікт Єрмака з головою фракції СН Давидом Арахамією, який точно не захоче збирати голоси під цю авантюру. Ну, або вимагатиме собі пряників. Для показовості моменту уточнимо, що Банкова дуже хотіла продовжити роботу ТСК по Києву, однак 190 голосів у залі позбавили її такого задоволення.
Друга перешкода — позиція депутатів Київради, які в разі перемоги військової адміністрації втратять увесь вплив на ситуацію в місті й у власній кишені et cetera.
Тож не дивно, що влада за допомогою ручних ДБР і поліції особливо ретельно займається законослухняністю депутатів. Стосовно 20 депутатів Київради вже відкрито справи за статтею про незаконний виїзд за кордон.
І, нарешті, третя проблема — персона самого Тимура Ткаченка. Але це важливіше для нас, аніж для сценаристів Банкової. Ми вже окреслювали пунктиром маршрут цього персонажа у владі та політиці. Аж тут у результаті додаткових розкопок стало зрозуміло, що всю операцію, головну роль у якій відіграє Тимур Ткаченко, розписували в кабінеті досвідченого закулісного гравця Павла Рябікіна — давнього товариша Андрія Єрмака (вони разом навчалися).
Саме Павло Рябікін привів до глави ОПУ Олексія Кулебу, Тимура Ткаченка та свого тезку за прізвищем Олексія Рябікіна — нинішнього заступника міністра розвитку громад, територій та інфраструктури Олексія Кулеби. Саме Олексію Рябікіну й доручили добити Кличка. Всі троє є вихідцями з УДАРу або столичної влади, однак заводив їх до Києва ще раніше — 2014 року — той-таки Павло Рябікін. (Він же — один із засновників партії УДАР.) У момент домовленостей Банкової з Кличком після місцевих виборів 2020 року Кулеба й Ткаченко одержали посади в столичній адміністрації за квотою Єрмака — про це офіційно повідомляв у інтерв’ю сам Кличко. Кулеба спочатку очолив департамент благоустрою, а потім став заступником Кличка. Ткаченко йшов слідами Кулеби: коли того забрали головою Київської обласної державної адміністрації, Ткаченко став директором найжирнішого департаменту благоустрою. І, як стверджують джерела, фактично здав посаду в оренду такому собі Ігорю Полозуну. (Зараз Полозун цілком офіційно орендує крісло голови Бучанської РДА).
І якщо про Кулебу люди зі столичних владних надр відгукуються як про людину, «котра не краде», то в Ткаченка репутація є, м’яко кажучи, підмоченою. Тому неважко здогадатися, кому Ткаченко віддасть в оренду владу в столиці, якщо такий сценарій позбавлення Кличка влади буде реалізовано.
Стратегія Кличка
Не можна сказати, що Віталій Кличко ніколи не відхилявся від курсу союзу з Петром Порошенком і ЄС. Згадані вище домовленості з Єрмаком після місцевих виборів 2020 року були саме тем єдиним разом, коли Кличко пішов на компроміс із Банковою та Єрмаком особисто. Після «вибухів бомб», які підкладав під Кличка колишній керівник ОПУ Андрій Богдан (починаючи від демонстративних обшуків у Палатного й закінчуючи законом про столицю), Єрмак виглядав як договороздатний партнер. Порошенко, звісно, був не захваті від цих післявиборчих комунікацій, однак відносини з мером вирівняли Прокопів на посаді заступника Кличка й кілька портфелів голів комісій і департаментів, які ЄС могла контролювати. До того ж 30 багнетів забезпечували перманентне повернення Кличка до «батьківського лона». Так, власне, й сталося.
А тепер Кличко залишився сам. Та хоч як група Поворозника тягнула його в бік відкритого конфлікту з Київрадою, Кличко прийшов до зали й провів засідання. Втративши ключового партнера в Київраді, а також ключового заступника в адміністрації, Кличко все ще має кілька ходів, аби встояти.
Хід перший. Відокремлення всіх повноважень місцевого самоврядування від держадміністрацій (КМДА / РДА). Кличко, по суті, вже давно йде цим шляхом. Так, іще в лютому 2022 року Київрада ухвалила три рішення, «спрямовані на відродження столичного місцевого самоврядування та районних рад». Усі три подав особисто Кличко, який колись домагався ліквідації районних рад. Але політичний контекст змінився. Так було ухвалено рішення: по-перше, про «створення районних рад як представницьких органів територіальної громади»; по-друге, про створення в структурі КМДА десяти департаментів, які відповідатимуть за райони Києва; по-третє, про те, що ці десять департаментів виконуватимуть функції виконавчих комітетів при районних радах, поки ці комітети не буде сформовано (тобто до наступних місцевих виборів).
Згодом Київрада внесла уточнення до статутів і положень усіх департаментів і комунальних підприємств про те, що керівників усіх підрозділів КМДА затверджує виключно мер міста, а не голова КМДА.
Ну а 3 квітня 2025 року Кличко пішов іще далі: Київрада внесла кілька змін до своїх раніше ухвалених рішень. Згідно з ними, «реалізація повноважень виконавчого органу Київради — Київської міської військової адміністрації — має здійснюватися виключно за підписом мера». Відповідний проєкт рішення зареєстрований Кличком і передбачає доповнення до рішення Київради від 13 березня 2022 року №4548/4589, а також зміни до Регламенту Київради. Це означає, що всі розпорядження КМВА має підписувати особисто мер Києва.
За нашою інформацією, щоб остаточно розділити повноваження й завести виконком під Київраду, потрібно ще кілька голосувань. Зокрема щодо майна столиці, яке перебуває в користуванні районних адміністрацій. А також щодо будівель самих районних адміністрацій, і будівлі КМДА.
Уточнимо, що це зовсім не фантазія й створення департаментів районів за позовом глави фракції «Слуга народу» в Київраді Андрія Вітренка вже обкатано в суді. Місто виграло у Вітренка як у першій інстанції, так і в апеляції. А от щодо касації, то всі строки подачі позову до Верховного суду Вітренко чомусь пропустив.
Відчуваєте, як у Києві «запахло авторитаризмом»?
Хід другий. Призначення нового першого заступника Кличка замість Поворозника. На сьогодні ще незрозуміло, як у ситуації, що склалася, діятиме група Поворозника. Підуть, грюкнувши дверима? Поставлять ультиматум, погрожуючи, що без них обрушиться вся влада в столиці? Гадаю, що всі відповіді ми отримаємо після того, як дізнаємося прізвище першого заступника, на якого зробить ставку Кличко. Тому що в кожному разі це буде червоний сигнал світлофора й почасти відповідь на запитання, чи має мер із цього зиск. Якщо це буде ставка на авторитетного чужого, годівницю покинуть не тільки «поворозниківські» — піти в глуху тінь доведеться й Артуру Палатному. Якщо ж мер вирішить поміняти шило на мило, ВАКС йому суддя.
Підсумовуючи, зазначимо таке.
По-перше, Київ і далі віддзеркалює реальний стан справ у політикумі й владі. Якщо в парламенті політичні лідери, працюючи на публіку, намагаються хоч якось зберігати обличчя, то в Києві вони просто їдять. Брудними руками й великими шматками. І, на жаль, їхні пекельні апетити протягом останніх 20 років не змінюються.
По-друге, всі описані вище маніпуляції сторін у боротьбі за владу в Києві можливі через відсутність давно назрілих змін до закону про столицю, які б розвели повноваження мера та голови адміністрації, створивши повноцінний виконком при Київраді, яким керуватиме мер. Тоді як голова держадміністрації здобуде повноваження наглядати за законністю актів Київради. Але такий закон не потрібен ані владі, ані мерові, тому що всі розраховують на майбутніх виборах одержати портфель мера з необмеженими можливостями.
По-третє, найближчим часом ми побачимо, за яким з описаних сценаріїв діятимуть Кличко та Банкова. Тим більше що буквально за кілька днів після голосування за відставку Поворозника Володимиру Прокопіву подовжили домашній арешт. Ба більше, ДБР прийшло з обшуками до соратниці Порошенка Ніни Южаніної, а поліція заглядала до депутатів від ЄС Київської обласної ради. За нашою інформацією, депутати ЄС вважають, що Банкова їх кинула. Однак мовчання Петра Олексійовича може свідчити про те, що переговори тривають, а це — шум прикриття.
Та якщо Петро Порошенко ухвалить остаточне рішення поховати союз із Кличком і допомогти Банковій забрати Київ, то йому доведеться формувати публічну політичну позицію, чому він зі «слугами». І це — проблема.