Київ атакують не лише ракети, а й політичні чвари – хто насправді винен у кризі

Автор Олександр Сергієнко Кандидат фізико-математичних наук, юрист, директор аналітико-дослідницького центру “Інститут міста”.

Уночі 9 січня Київ пережив найбільший удар по енергосистемі міста. Його наслідки й досі переживають кияни — світла по всьому місту немає весь день і пів ночі, а десятки будинків ще залишаються без опалення. Це зробив ворог. Але після того почалася небачена раніше атака на місто з боку своїх — особисто президента Володимира Зеленського, міністрів КМУ, провладних телеканалів, блогерів YouTube і звичайних ТГ-помийок. Розповідати, як правильно керувати містом, взявся навіть відомий великий будівельник Банкової Юрій Голік, який давно пішов у тінь після розслідування НАБУ. Усі вони звинувачують владу міста в тому, що вона виявилася неготовою до цих атак.

Будемо розбиратися, що тут правда, а що — не дуже.

Хіба влада не знала?

Наміри ворога знищити критичну інфраструктуру українських міст були очевидні, мабуть, усім у нашій країні та за її межами. Тож говорити про підступність ворога не варто. Варто запитати й центральну, й місцеву київську владу, як вони готувалися протистояти цьому?

Передусім зазначимо, що електропостачання — це зона відповідальності Центру, Міненерго та «Укренерго». За теплопостачання відповідає місто, КП «Київтеплоенерго», за водопостачання та каналізацію — «Київводоканал».

Ще на початку листопада reNews писало про стан захищеності енергетичної інфраструктури країни й дійшло невтішних висновків. На фінансування проєктів захисних споруд протягом 2023–2024 років для «Укренерго» та Агентства відновлення було передбачено 35,9 млрд грн, із яких фактично надійшло 29,97 млрд, а було використано тільки 18,71 млрд грн. Лише на четвертому році війни КМУ утворив координаційний центр із питань управління прифронтовими регіонами, який очолив віцепрем’єр-міністр з відновлення України — міністр розвитку громад та територій Олексій Кулеба. Центр опікуватиметься лише дев’ятьма прифронтовими областями, а хто допомагатиме решті 15 та Києву, невідомо. Це, власне, пан Кулеба ще раз підтвердив у своєму нещодавньому гучному інтерв’ю.

Не можна сказати, що центральна влада взагалі нічого не робила. 2022 року за ініціативи Міненерго було створено Фонд підтримки української енергетики, куди залучалися кошти іноземних партнерів. Завдяки їм профінансовано понад 700 контрактів на постачання обладнання загальною вартістю 600 млн євро, що сприяло відновленню енергетичної інфраструктури понад 56 українських компаній у 21 регіоні. Цифри великі, але самі по собі вони не говорять нічого. Для того щоб оцінити ступінь підготовки до ліквідації пошкоджень, заміни обладнання, треба знати реальні потреби, а вони невідомі.

На сьогодні відомо, що з понад 100 високовольтних трансформаторів «Укренерго» (оператора передачі електроенергії від джерел генерації до місцевих розподільчих мереж) лише 50% мають другий ступінь захисту, тобто від дронів, і було витрачено на це 250 млн. Що стосується трансформаторів середньої напруги, які мають оператори місцевих мереж, то їх налічується близько 3,5 тис., і Міненерго відверто заявляє, що захистити їх не може.

Отже, висновок перший: Міненерго, Мінрозвитку, Агентство відновлення та КМУ загалом не забезпечили фізичного захисту енергоструктури країни та не створили достатнього запасу енергетичного обладнання для заміни пошкодженого. Доводити це не треба, оскільки відсутність електрики в Києві та інших регіонах останніми днями показує це з усією очевидністю.

Куди піти зігрітися, коли нема де переночувати

Влада бадьоро рапортує про дедалі нові та нові пункти обігріву, які піарники Банкової ще в першу зиму війни назвали пафосно «пункти незламності». До речі, автор ідеї, на той момент профільний заступник голови ОПУ Кирило Тимошенко, вже написав пост, що йому потрібно кланятися в ноги за неї. Слід зазначити, назва досить спірна, бо справжня незламність — на ЛБЗ, а не тут, у тилу, де ці пункти — просто локації, де світло і тепло, й слово «незламність» тут зовсім ні до чого.

Однак головне інше — в цих пунктах можна залишитися лише тимчасово, а в ситуації, коли в місті не буде централізованого опалення, необхідно було б забезпечити людей приміщеннями з цілодобовим утриманням, з усіма необхідними зручностями — туалетом, кухнею, а може, й гарячим душем. Думаєте, що чотири роки для цього було недостатньо?

ДСНС Києва

Чи є такі локації на місцях, наразі невідомо, але цілком імовірно, що ситуація просто змусить місцеву владу їх організувати. Це доволі нескладно технічно, була б активна робота мерів і голів райдержадміністрацій, а з цим у нас проблеми, особливо у столиці, про що нагадаємо від самого початку.

За рішенням Київської міської ради 2001 року при утворенні нових десяти районів у столиці було створено районні адміністрації, які отримали статус районних підрозділів Київської міської державної адміністрації. В цьому їхня принципова відмінність від РДА окремих територіальних районів країни. Однак центральній владі вкрай не хотілося віддавати такий важіль тиску на мера столиці (незалежно від його прізвища). Тому всупереч духу та букві закону, в тому числі, рішенню Конституційного суду України про райони в столиці, КМУ (себто Банкова) завів моду призначати голів РДА в Києві, як і в інші райони країни. Це приблизно як на заводі начальників цехів призначає не директор, а профільний міністр. Зрозуміло, що в цьому разі втрачається керованість виробництва з усіма наслідками, які з цього випливають, що закономірно відбулося і в Києві. Голови РДА в столиці відверто саботують розпорядження чинного голови КМДА Віталія Кличка й навіть влаштовують показові демарші на камери провладних телеканалів.

Ця біда, яка особливо яскраво вилізла на світ божий сьогодні, показала, наскільки небезпечною є втрата керованості у місті, — голови київських РДА виявилися неспроможними ні організувати заходи із забезпечення водою, теплом та електрикою мешканців своїх районів, ні хоча б налагодити комунікацію з людьми, не посилати їх на вимкнуті аварійні телефони чи автовідповідачі.

Зливати воду чи їхати в село?

Знайомий з радянських часів вислів «зливай воду», що тоді означав «кінець усьому», став до кінця зрозумілим, перепрошую за тавтологію, саме зараз: якщо в будинку зливають воду, то це, на переконання більшості, означає «гаплик, опалення не буде». На жаль, не дуже обізнані в темі лідери громадської думки часто сіють паніку з цього приводу. Насправді це не так.

Над київською владою та тепловиками досі витає привид Алчевська, коли завчасно не злита вода з систем опалення всередині будинків призвела до урбаністичної катастрофи, яку потім долала вся країна. Оскільки досвіду проведення опалювального сезону в умовах війни та морозів не мав жоден мер чи комунальник у країні, то київська влада, ймовірно, вирішила підстрахуватися й діяти на випередження.

Експертам довелося довго заспокоювати населення через ЗМІ, що, приміром, у хрущовках, де немає холодних технічних поверхів, замерзання системи можливе лише через кілька діб, та й то малоймовірно. Слабкі місця система має не лише на технічних поверхах, а й у неутеплених підвалах і недовгих ділянках тепломереж між теплопунктом і будинком. Для різних будинків умови різні, тому треба тримати ситуацію на контролі: критична температура + 50С, нижче неї зливати систему вже пізно.

Так чи інакше, відразу після першої масштабної атаки тепловики столиці злили воду з 6 тис. багатоквартирних будинків (із 13 тис. існуючих), але по мірі ремонтування пошкоджень системи теплопостачання повертали опалення. Станом на 16 січня залишалося 67 будинків, де воно ще не відновлено, але міська влада твердо обіцяє це зробити.

Критиці піддали й заклик мера Віталія Кличка виїжджати за можливості з міста. Зрозуміло, що на теплі тут не зекономиш — і порожні квартири однаково будуть опалюватися, але на електриці як альтернативному джерелі тепла заощадити можна. Кожен по-різному може оцінювати цей заклик мера, але він хоча б чесно попередив про можливість зникнення опалення, а тут ще, як на гріх, у мережі з’явилося відео, де народ смажить шашлики у дворі будинку, що нагадало про «травневі» обіцянки президента Володимира Зеленського.

Як центральна влада «вирішує проблему»?

У своєму ТГ-каналі президент повідомив: «Буде утворений штаб щодо координації ситуації в місті Києві, який діятиме постійно. Загалом в енергетиці України буде запроваджено режим надзвичайної ситуації». З цього випливає прямий висновок — критична ситуація не лише в столиці, а по всій країні, і якщо в Києві можна звинувачувати мера Віталія Кличка, то кого звинувачувати за ситуацію по всій країні? Відповідь очевидна…

А далі президент пише: «Керівником робіт із підтримки людей і громад у таких умовах, а також вирішення практичних питань визначено першого віцепрем’єр-міністра — міністра енергетики України». Денис Шмигаль, вочевидь, заздалегідь був попереджений про поставлені завдання, тому ще у виступі у ВР він зазначив: «Харків готувався, є мобільні котельні, є відповідна генерація, розподілена, Київ, на жаль, був… непідготовлений зовсім, тому зараз прийдеться вживати кризових заходів».

Не знаю, як вам, а мені особисто незручно за ці висловлювання віцепрем’єр-міністра — міністра енергетики. Можна було б списати це на його непідготовленість, але ж ні — він працював в енергетиці, був директором ДТЕК Бурштинська ТЕС, кандидат економічних наук та, очевидно, всі роки в кріслі прем’єра слідкував за ситуацією в країні. Тим не менш вимушений поправити нового міністра енергетики: в Києві вже 10 січня «Київтеплоенерго» розгорнуло 18 мобільних котелень у 13 лікарнях міста, потужність кожної — 1,8 МВт, а всього в розпорядженні міської влади 69 мобільних котелень — більше, ніж у будь-якому місті України.

Автономна котельня у медзакладі Києва, січень 2026 рокуВіталій Кличко/Telegram

Щодо розподіленої генерації, то тут Шмигаль у певному сенсі правий — Київ не створював її в роки війни, оскільки… вже має розгорнуту мережу теплової генерації багато років. Цитата з офіційної довідки 2014 року: «В ПАТ «Київенерго» знаходяться в експлуатації 183 котельні. З них 15 котелень потужністю >80 Гкал/год з основним паливом природний газ. На 160 котельнях потужністю