Інформація про плани Путіна щодо вторгнення в Україну з’явилася ще у 2020 році.

Основний розвідувальний урок з України полягає в тому, що не слід нічого ігнорувати, навіть якщо це раніше здавалося неможливим.

Спираючись на понад 100 інтерв’ю з високопрофесійними розвідниками та іншими інсайдерами з різних країн, США та Велика Британія виявили плани російського президента Владіміра Путіна щодо вторгнення в Україну. Проте більшість європейських держав — включаючи президента України Володимира Зеленського — не звернули на це належної уваги.

Напередодні четвертої річниці вторгнення та на фоні нової хвилі геополітичної невизначеності політики та розвідслужби Європи продовжують робити висновки з помилок 2022 року, зазначає Шон Волкер — кореспондент The Guardian у Центральній та Східній Європі.

Телефонний дзвінок

Колишній директор Центрального розвідувального управління (ЦРУ) США Вільям Бернс облетів півсвіту, щоб зустрітися з Владіміром Путіним, але врешті-решт йому довелося обмежитися телефонним дзвінком. Це сталося у листопаді 2021 року, коли американські розвідслужби протягом кількох тижнів фіксували сигнали про можливі плани Путіна вторгнутися в Україну.

Колишній президент США Джо Байден доручив Бернсу попередити Путіна, що економічні та політичні наслідки такого кроку будуть катастрофічними.

Бернс виклав позицію США про те, що Росія готує вторгнення в Україну, але Путін проігнорував його застереження та продовжував дотримуватися своїх тез. Він також зазначив, що американський військовий корабель у Чорному морі може завдати удару по місцю перебування Путіна за кілька хвилин, демонструючи, на його думку, вразливість Росії.

Розмова та три важкі зустрічі з охороною Путіна дуже насторожили Бернса. Він залишив Москву більше стурбованим можливістю війни і розповів про це президенту США.

“Байден часто ставив запитання, на які можна відповісти “так” або “ні”. Коли я повернувся, він запитав, чи вважаю я, що Путін справді на це піде, — згадував Бернс. — Я відповів: “Так””.

Через три з половиною місяці Путін віддав наказ своїй армії вторгнутися в Україну.

Кореспондент додає, що найважливіше те, що українська влада виявилася серйозно неготовою до майбутнього нападу. Президент Володимир Зеленський місяцями відкидав дедалі наполегливіші попередження США, вважаючи їх перебільшенням, і стримував занепокоєння серед керівництва армії та спецслужб, які врешті-решт почали обмежену підготовку за його спиною.

“В останні тижні керівники розвідки вже почали усвідомлювати ситуацію, настрій змінився. Але політичне керівництво до самого кінця відмовлялося це прийняти”, — розповів один із представників американської розвідки.

Путін розпочав планування наступу

ЦРУ дізналося чимало деталей про підготовку Путіна до вторгнення в Україну, однак точно встановити, коли саме він остаточно вирішив розпочати повномасштабну війну, так і не вдалося. Аналізуючи зібрані дані вже після подій, аналітики припустили, що найімовірніше це рішення визріло в першій половині 2020 року.

У той період Путін ухвалив конституційні зміни, які дозволили йому залишатися при владі після 2024 року. Під час ізоляції через Covid він багато читав про російську історію та розмірковував про власну роль у ній.

Тим часом жорстоке придушення протестів у сусідній Білорусі послабило позиції Аляксандра Лукашенка і зробило його ще більш залежним від Кремля, що відкрило можливість використати білоруську територію як плацдарм для майбутнього вторгнення.

Приблизно в той самий час група співробітників ФСБ отруїла нервово-паралітичною речовиною “Новачок” Олексія Навального — єдиного опозиційного політика, здатного мобілізувати широку підтримку, — через що він впав у кому.

Тоді ці події здавалися окремими епізодами, але згодом почали виглядати як частина підготовки Путіна до великої авантюри з Україною, яка, на його думку, мала закріпити його місце в історії як “великого російського лідера”.

Перші ознаки цього плану стали помітними навесні 2021 року, коли російські війська почали стягуватися до кордонів України та в окупований Крим нібито для навчань. США отримали розвіддані, що Путін може використати щорічне звернення 21 квітня, аби обґрунтувати можливі військові дії.

Коли Джо Байдену доповіли про це за тиждень до виступу, він настільки занепокоївся, що особисто зателефонував Путіну, закликавши до деескалації та запропонувавши провести саміт у найближчі місяці — ідею, яка, як вважалося, могла його зацікавити.

Коли Путін виступив із промовою, вона виявилася значно менш войовничою, ніж очікували. Уже наступного дня російська армія оголосила про завершення навчань біля кордону, тож здавалося, що пропозиція саміту допомогла зняти напругу, і під час зустрічі лідерів у Женеві в червні Путін майже не згадував про Україну.

Лише згодом стало зрозуміло, чому так сталося: на той момент він уже зробив ставку не на дипломатію, а на військове вирішення.

Сповіщення про загрозу

Через чотири тижні після саміту в Женеві Путін опублікував довге й заплутане есе про історію України, в якому, повертаючись аж до IX століття, стверджував, що “справжній суверенітет України можливий лише у партнерстві з Росією”. Текст викликав подив, однак увагу Лондона і Вашингтона невдовзі відвернуло хаотичне виведення військ з Афганістану.

У вересні російські війська знову почали стягуватися до кордонів України, і вже за місяць їхня чисельність стала надто значною, щоб це ігнорувати. США отримали нові розвіддані — детальніші й тривожніші, ніж навесні. Якщо раніше припускали, що Росія може спробувати анексувати Донбас або прокласти сухопутний коридор до Криму, то тепер з’явилися ознаки значно масштабнішого плану. Схоже, Путін націлився на Київ.

Чимало представників американської політичної еліти ставилися до цих даних із великим скепсисом, але аналітики розвідки були серйозно занепокоєні побаченим. Після повернення Бернса з Москви тривога лише посилилася. Байден заявив, що незалежно від того, чи підтвердяться дані розвідки, настав час готуватися.

У середині листопада він відправив Евріл Гейнс, директорку Національної розвідки США до Брюсселя, де на щорічній зустрічі керівників розвідок країн НАТО вона представила позицію США про реальну загрозу масштабного вторгнення Росії в Україну. Її підтримав глава британської розвідки MI6 Річард Мур. 

У межах альянсу Five Eyes Велика Британія мала доступ до більшості американських даних і власну інформацію, що також вказувала на можливість вторгнення. Однак головною реакцією в залі став скепсис: одні відкидали саму ідею нападу, інші побоювалися, що жорстка позиція НАТО може лише спровокувати той сценарій, про який попереджали США.

Контролювати сприйняття цієї загрози залишалося важливим завданням для США та Великої Британії протягом наступних місяців. Водночас Лондон і Вашингтон вважали, що Росії залишилося лише два місяці для підготовки до нападу, і прагнули підняти рівень тривоги.

Байден наказав команді максимально ділитися розвідданими з союзниками, щоб вони зрозуміли, чому США настільки стурбовані. Він також запропонував частково розсекретити деякі дані для публікації, але дуже обережно, щоб не розкрити джерела і методи отримання інформації.

Погляд України

Наприкінці жовтня ЦРУ та MI6 надіслали до Києва меморандуми з новими тривожними оцінками розвідки. Наступного тижня, після візиту Бернса до Москви, двоє американських офіційних осіб відірвалися від делегації та полетіли до Києва, де доповіли двом високопосадовцям України про побоювання США та розмови директора ЦРУ в Москві.

“Ми фактично сказали: “Ми надамо вам всю інформацію. Це не звичайне попередження, це справді серйозно. Повірте нам”, — розповів Ерік Ґрін, один із американських представників.

Українці поставилися до цього скептично.

У середині листопада тодішній міністр оборони Британії Бен Воллес відвідав Київ і повідомив Зеленському, що Лондон вважає вторгнення Росії вже питанням “коли”, а не “якщо”. Він закликав президента почати готувати країну до війни. Зеленський, за словами співрозмовника, здавався пасивним і більше слухав.

На тлі конфлікту, який Росія розпочала на сході України у 2014 році, Зеленський більше не вірив у можливість домовленості з Путіним, але побоювався, що публічні заяви про ще більшу війну спричинять паніку в Україні, що могло б викликати економічну та політичну кризу і призвести до колапсу країни без потреби Росії перекидати війська через кордон.

Він підозрював, що саме це і є планом Путіна. Зеленський дедалі більше дратувався на американців і британців, які окрім приватних попереджень почали публічно говорити про загрозу вторгнення.

У листопаді він відправив одного зі своїх найвищих посадовців з безпеки у надсекретну місію до європейської столиці, щоб через канали розвідки донести політичним лідерам: страх війни — фейковий, і це лише спроба США чинити тиск на Росію.

Мало хто в Україні вірив у ймовірність повномасштабного вторгнення, проте розвідка країни фіксувала тривожні ознаки зростання активності Росії. Іван Баканов, колишній голова СБУ, згадав, що якщо раніше російські спецслужби намагалися вербувати лише високопоставлених українських джерел, то за рік до вторгнення “вони йшли за всіма”, включно з водіями та низовими чиновниками. Часто ці спроби були “під чужим прапором”: російські вербувальники прикидалися працівниками українських спецслужб.

Розвідка 

Згодом, коли стало ясно, що США та Велика Британія були праві з самого початку, багато хто задавався питанням, що дозволило їм бути настільки впевненими. Чи був серед близького оточення Путіна агент, який передавав плани війни у ЦРУ або MI6?

Найбільш очевидним сигналом була частково помітна на комерційних супутникових знімках активність: десятки тисяч російських військових, що переміщувалися у позиції поблизу кордону з Україною.

Також перехоплювалися військові переговори: жодне з повідомлень прямо не згадувало про вторгнення, але іноді вони стосувалися дій, які мали мало сенсу, якби вторгнення не планувалося. Інші дані з різних джерел вказували в тому ж напрямку: проросійські групи готувалися в Україні, щоб підтримати можливі військові дії, а в Росії створювалася програма поповнення резервістів.

Двоє інформаторів вказали на перехоплення даних від Головного оперативного управління російської армії як на ймовірне джерело інформації про вторгнення. Цим підрозділом керує генерал-полковник Сєргєй Рудський, добре відомий військовий планувальник, який, за словами колишнього російського військового інсайдера, довгі роки був “найкраще поінформованою людиною у генеральному штабі”.

“Більшість людей у ​​Росії не знали про цей план. Але щоб це стало можливим, мало статися достатньо речей, щоб це було дуже важко приховати”, — сказав один американський чиновник.

Однак Путін робив усе можливе, щоб приховати свої наміри навіть від більшості свого найближчого оточення, і лише небагато людей у російській системі знали про плани вторгнення за кілька тижнів до його початку.

Можливо, ЦРУ або MI6 вербували супер-агента прямо при президенті, але більш імовірно, що людські джерела в Росії надали підтверджувальні дані, а не ключові деталі. Більшість важливої розвідки, за словами тих, хто її бачив, походила зі супутникових знімків або перехоплень, зібраних NSA та GCHQ — американською та британською службами радіоелектронної розвідки.

“Жодного людського джерела не виявлено”, — зазначив один зі співрозмовників.

За десять тижнів до вторгнення 

До грудня 2021 року США та Британія отримали достатню ясність щодо можливого плану війни Путіна. У Вашингтоні створили міжвідомчу команду, яка збиралася тричі на тиждень, щоб обговорити, як США готуватимуться та реагув