Для більшості українців зрозуміти, що відбувається між Індією та Пакистаном у Кашмірі, ймовірно, так само непросто, як і для індійців та пакистанців — зрозуміти події в Криму та на Курщині. Проте війни в сучасному світі дедалі більше взаємопов’язані. Тому ситуація в Кашмірі впливає і на хід російсько-української війни.
Поділений Кашмір
Чергова криза між Індією та Пакистаном, яка розгортається на наших очах, почалася 22 квітня, коли в гірському курорті поблизу міста Пахалгам у контрольованій Індією частині Кашміру озброєні невідомі напали на групу туристів. Було вбито двадцять шість осіб, більшість із яких — громадяни Індії.
Маловідоме угруповання «Фронт спротиву Кашміру» спочатку взяло на себе відповідальність за напад, але пізніше відмовилося від своєї заяви. Індія звинуватила Пакистан в організації та підтримці нападу. Пакистан ці звинувачення відкинув. Напруженість швидко зросла. Індія закрила кордони, призупинила дію Договору про води Інду, важливі для пакистанської частини Кашміру (особливо в умовах аномальної спеки цієї весни) і заборонила польоти пакистанських авіакомпаній. У відповідь Пакистан вислав індійських дипломатів, припинив торгівлю та підвищив рівень бойової готовності.
Обміни артилерійськими ударами вздовж лінії контролю — широко визнаної, хоча і неофіційної лінії розмежування між Індією та Пакистаном у Кашмірі, — почалися майже одразу, що призвело до жертв. В Індії та Пакистані заговорили про ймовірність широкомасштабної війни та згадали про ядерний арсенал, який є на озброєнні обох сторін, хоча і не перебуває в постійній бойовій готовності.
2019 року, під час попередньої серйозної кризи в Кашмірі, неофіційні переговори допомогли уникнути великої війни. 2025-го ці механізми, схоже, не працюють. Риторика з обох боків лише підсилює ескалацію.
У нинішньому вигляді політичний конфлікт навколо Кашміру з регулярними військовими спалахами триває практично весь час після Другої світової війни. Коли Британську Індію 1947 року було розділено на Індію та Пакистан, князівство Джамму та Кашмір стало спірною територією. Його індуїстський правитель вирішив приєднатися до Індії, тоді як більшість мусульманського населення та Пакистан виступили проти цього. Перша війна між Індією та Пакистаном почалася майже відразу й завершилася перемир’ям за посередництва ООН. Це перемир’я поділило Кашмір де-факто, але не вирішило його статусу де-юре.
Сьогодні Кашмір залишається поділеним лінією контролю. Індія управляє Джамму та Кашміром і Ладакхом, до яких входить густонаселена й спірна Кашмірська долина. Пакистан контролює Азад Джамму та Кашмір і Гілгіт-Балтистан і заявляє про підтримку права місцевих жителів на самовизначення. Третьою стороною є Китай, який контролює малозаселений регіон Аксай-Чин, захоплений під час китайсько-індійської війни 1962 року. Крім того, Пакистан 1963 року передав Китаю долину Шаксґам, чого Індія не визнає.
У регіоні відбулося кілька воєн і багато менших конфліктів, зокрема у 1947—1948 роках, у 1965-му та у 1999 році. Попри різні спроби врегулювання, протистояння залишається нерозв’язаним. 2019 року Індія скасувала особливий автономний статус Джамму та Кашміру, що ще більше загострило ситуацію. Пакистан сприйняв це як провокацію.
Індія вважає контроль над Кашміром необхідним для збереження територіальної цілісності та протидії, як вона це називає, транскордонному тероризму. Пакистан же вважає Кашмір ключовим національним інтересом і часто називає його «яремною веною». Без Кашміру Пакистан вважає себе вразливим.
Криза посилюється і природними факторами. У квітні Південна Азія пережила одну з найсильніших хвиль спеки в історії спостережень. У пакистанському Белуджистані температура сягала 49°C, а в основних індійських містах, зокрема в Нью-Делі, регулярно перевищувала 40°C. Були перебої в електропостачанні, посилилася хронічна нестача води, виникли труднощі в сільському господарстві. Це ще більше загострило суспільну напругу.
Додаткову напругу створила й політична ситуація. Прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді стояв перед непростим рішенням щодо участі в параді 9 травня в Москві разом з очільником Росії Путіним і головою КНР Сі Цзіньпіном. У цей же час чотириденний візит до Індії віцепрезидента США Джей Ді Венса підкреслив очікування Вашингтона, що Індія посилить дистанціювання від Китаю.
Кому вигідно?
Військове загострення не виглядає спланованим. Проте, коли воно почалося, з’явилися фактори, що призводять до подальшої ескалації.
Уряд Індії стикається з низкою викликів, зокрема з інфляцією, екологічними проблемами та напруженістю навколо релігійних і етнічних питань. Демонстрація твердої позиції щодо національної безпеки може сприяти консолідації суспільства. Варто також враховувати, що в Індії як у найбільшій за населенням демократичній країні світу з федеративним устроєм політичний цикл майже безперервний. Незабаром мають відбутися важливі вибори в штатах. У великому та політично значущому штаті Біхар вибори очікуються наприкінці 2025 року. В Уттар-Прадеші, найнаселенішому штаті країни, вибори мають пройти на початку 2026-го, але підготовка та електоральна кампанія починаються набагато раніше. Питання національної безпеки часто стають важливою темою під час таких кампаній.
Військове керівництво Пакистану також може вбачати тактичні переваги у зростанні напруженості. В умовах економічних труднощів і ризиків політичної нестабільності воно може скористатися хвилею патріотизму для консолідації національної підтримки.
Для Китаю ситуація також створює потенційні вигоди. Втягування Індії у конфлікт із Пакистаном, на який Пекін має значний вплив, надає йому перевагу як у спірних з Індією прикордонних районах, так і в Індо-Тихоокеанському регіоні.
Росія також може отримати непряму вигоду. Залучення Індії до конфлікту з Пакистаном послаблює її зв’язки із Заходом і відновлює залежність від партнерства з Росією.
Для США загострення у відносинах між Індією та Пакистаном несе переважно ризики. Це підриває регіональну стабільність, підвищує загрозу застосування ядерної зброї та обмежує можливості Вашингтона щодо стримування Китаю.
Європа закликала сторони до стриманості, проте здебільшого залишається спостерігачем. Зосереджена на власній обороні та стримуванні Росії без повної опори на США, Європа наразі не демонструє зацікавленості у використанні наявних інструментів впливу на ситуацію в Південній Азії.
Зброя для війни, якої скрізь не вистачає
У ході нового протистояння індійські війська, оснащені гаубицями Dhanush і самохідними артилерійськими установками K9 Vajra, завдали ударів по пакистанських позиціях. Пакистан відповів власною артилерією, значна частина якої постачається Китаєм.
ВПС Індії привели у бойову готовність передові літаки, включаючи винищувачі Su-30MKI та Mirage 2000. Останні раніше використовувалися для завдання ударів з допомогою високоточних бомб SPICE-2000 під час атаки 2019 року на бази пакистанських сил біля міста Балакот, за межами Кашміру, на міжнародно визнаній пакистанській території. Пакистан своєю чергою почав готувати свої F-16 та створені спільно з Китаєм JF-17 Thunder.
Якщо обидві сторони ухвалять рішення щодо подальшої ескалації, Індія може здійснити обмежений і точковий удар по пакистанській території, як це вже було в минулому. Пакистан у відповідь може завдати власних ударів і застосувати тактичні ракети Nasr для демонстрації рішучості.
Індія також має на озброєнні крилаті ракети BrahMos, розроблені спільно з Росією. Вони дозволяють завдавати точкових ударів. Пакистан підтримує на бойовому чергуванні балістичні ракети серії Shaheen, які можуть застосовуватися для ударів по цілях у глибині індійської території.
Проте фактичне використання ядерної зброї на цьому етапі малоймовірне. Обидві сторони традиційно демонструють усвідомлення ризиків масштабної війни. Тим не менш переростання артилерійських дуелей у регіональну війну повністю виключати не можна.
Протягом десятиліть Індія була одним із головних покупців російської зброї — від систем для сухопутних військ до винищувачів, підводних човнів, ракет і засобів протиповітряної оборони. Хоча останніми роками вона розширила коло своїх постачальників, зокрема за рахунок Франції, США та Ізраїлю, російські системи залишаються важливою частиною її арсеналу. Якщо конфлікт із Пакистаном загостриться, Індія, ймовірно, ще більше покладатиметься на ці системи.
Поки складно оцінити, як новий запит Індії на російську зброю, якщо він з’явиться, вплине на російсько-українську війну. З одного боку, це може послабити технічне оснащення Росії для наступу на Україну, з іншого — надати Москві додатковий фінансовий ресурс або політичну й економічну підтримку з боку Індії. Однак таку ситуацію навряд чи вітатимуть у Китаї.
Пакистан має тісні відносини з Китаєм, зокрема завдяки контролю над частинами Кашміру. Налагоджено спільну розробку й виробництво озброєнь і військової техніки. Історично Пакистан підтримував з Україною в сфері озброєнь тісніші зв’язки, ніж Індія. Перший великий експортний контракт України в 1990-х роках стосувався постачання бронетехніки саме до Пакистану. Тепер Пакистан не лише імпортує зброю, здебільшого із Китаю, а й експортує окремі її категорії. На світовому ринку присутні пакистанські артилерійські боєприпаси, стрілецька зброя та бойовий літак JF-17 спільного з Китаєм виробництва (китайська назва FC-1) із поки що російським двигуном, хоча Китай уже створив альтернативний варіант.
У міжнародних медіа з’являлася інформація про постачання пакистанських боєприпасів в Україну через треті країни. Якщо Пакистан буде втягнутий в інтенсивну війну з Індією, ці поставки можуть припинитися, якщо вони справді мають місце.
Загострення протистояння між Індією та Пакистаном може стати частиною ширшої тенденції глобальної нестабільності, якої не вдається стримати ні США, ні Китаю. Хоча ситуація в Кашмірі може здаватися далекою від України, вона впливає на фронт, принаймні через ціни на зброю на світових ринках і її доступність.