Ігор Терехов в інтерв’ю РБК-Україна про ППО у Харкові, підготовку до зими та вибори

Як Харків тримається під посиленими обстрілами росіян, чи можливо покращити ППО у місті, яким може бути опалювальний сезон, а також про безкоштовний проїзд, підтримку бізнесу та нове об’єднання прифронтових міст в інтерв’ю РБК-Україна з мером Харкова Ігорем Тереховим.

Харків живе під постійними обстрілами, але продовжує відновлюватися і готуватися до зими. Попри зруйновані підстанції, пошкоджені котельні та енергетичну інфраструктуру, місто підтримує стабільну роботу комунальних служб і запускає нові проєкти – від підземних шкіл до системи автономного енергозабезпечення. У розмові з РБК-Україна мер Ігор Терехов розповів, як місто готується пережити найскладніший опалювальний сезон за роки війни, як міжнародні партнери допомагають у відбудові та як, попри війну, у Харкові намагаються зберігати нормальне життя.– Як зараз місто готується до зими, особливо з огляду на те, що Росія посилила обстріли? Яка ситуація з електроенергією і підготовкою до опалювального сезону? – За останні дні ворог знищив три трансформаторні підстанції, які живили наше місто. Це серйозний удар по потужностях “Харківобленерго”. І, дивлячись на динаміку атак, ми припускаємо, що ця зима стане найважчою для Харкова від початку повномасштабної війни.

Ми щодня і щоночі ремонтуємо все, що пошкоджено, буквально в режимі цілодобової готовності. Енергетики “Обленерго” та комунальні служби працюють як одна команда — без вихідних, без перепочинку. Саме завдяки їхній злагодженій роботі місто продовжує жити.

Так, у нас є ресурси міста, є можливості “Обленерго”, є потужності загальної енергосистеми країни. Але вони обмежені. І треба дивитися правді в очі – Росія не зупиниться. Вона й надалі намагатиметься залишити нас без світла і тепла, занурити у холод і темряву. І будь-якої миті новий удар може знищити те, що ми відновлювали довгими-довгими місяцями. Ми це вже проходили не раз. Тому головне – бути готовими до всього. Після кожних обстрілів ми знову ремонтуємо котельні, тепломережі, водогін, відновлюємо генерацію. І будемо робити це стільки, скільки потрібно, щоб у домівках харків’ян було світло, вода й тепло.

Щодо підготовки. Є речі, про які можна говорити, і є речі, про які не можна. Бо сказане вголос може стати мішенню. Наше завдання – не розповісти все, а зберегти те, що вже зроблено. Харків живе під обстрілами. Влучання в ТЕЦ, у підстанції, у котельні – це наша реальність.

Ми вже мали гіркий досвід, коли через ворожі обстріли доводилося вісім разів перезапускати систему теплопостачання міста. Це надзвичайно складна робота – сотні кілометрів мереж, десятки котелень і насосних станцій, які мають запуститися синхронно. А взимку це ще й ризик того, що мережі можуть перемерзнути. Ми працювали буквально на межі – тягнули тимчасові труби просто по поверхні, аби не дати місту замерзнути. І попри все, тепло щоразу у найкоротші терміни поверталося в кожен дім.

Ми займаємося захистом ключових критичних обʼєктів. Паралельно разом із міжнародними партнерами будуємо нову систему енергозабезпечення — децентралізовану, автономну, стійку. Це проєкт “Енергетичний острів”. Його мета — зробити так, щоб Харків міг виробляти власну енергію і швидко відновлюватися після будь-яких атак. Ми встановлюємо сучасні газові генератори, когенераційні установки, блочно-модульні котельні в різних районах. Та, звісно, ми працюємо не самі. Харків підтримують Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейський інвестиційний Банк, структури ООН уряди Німеччини, Франції, Японії, свого часу підтримував USAID. Ці партнери, наскільки ви розумієте, не фінансують “на віру” – вони вкладають у тих, кому довіряють, і де бачать результат. І той факт, що Харків отримує кошти напряму — це показник поваги й довіри до міста. І жоден євро чи долар допомоги не йде «на показуху». Усі реалізовані програми чи ті, які перебувають в процесі реалізації мають чітке призначення і прозору звітність.

Іноді нам закидають, що Харків “занадто доглянутий”, що ми, мовляв, витрачаємо ресурси не туди. Але я завжди кажу: чистота і порядок не суперечать війні — вони є її зворотнім боком. Ми створюємо умови, у яких живуть родини військових, куди повертаються у відпустку наші захисники. Це місто, де їхні діти ростуть і навчаються, де є вода, тепло, світло, де просто хочеться бути. Ми підтримуємо життя. Харків залишається містом, у яке хочеться повернутися, яке хочеться захищати.

Тому коли я кажу, що ми підтримуємо армію — це не лише про матеріальні ресурси та гроші, які, до речі, ми перераховуємо нашим військовим. Це про створення середовища, за яке воїни воюють і віддають найдорожче. Ми допомагаємо фронту, ремонтуємо енергетику, підтримуємо комунальні служби, робимо місто чистим і гідним. Це не різні історії, це одна спільна мета.

– Скільки наразі людей проживає в Харкові, скільки переселенців, і чи багато випадків, коли люди повертаються назад у місто?

– У Харкові сьогодні – 1,3 млн людей. Із них офіційно зареєстровано 206 тисяч переселенців – з Луганщини, Донеччини, Запоріжжя, Херсонщини, з деокупованих територій, територій, де йдуть активні бойові дії. Це кожен шостий. Насправді – більше.

До війни було практично два мільйони: 1,6 млн постійних мешканців, 300 тисяч студентів і близько 100 тисяч – із навколишніх агломерацій.

У найважчі дні, весною 2022-го, в місті лишалося 250–300 тисяч. Зараз ми бачимо хвилі: обстріли – відтік, тиша – повернення. Люди звикають навіть до небезпеки. Бо коріння у харків’ян глибокі. І соцопитування говорять: 95% тих, хто виїхав, мріють повернутися додому.

– Щодо обстрілів, як ви можете зараз оцінити їхню інтенсивність і порівняти з попередніми роками?

– Перші тижні війни ворог стояв на кільцевій дорозі й бив прямою наводкою. Потім були літаки. Коли їх почали збивати – пішли ракети С-300, С-400, балістика, КАБи. Сьогодні – ще й “Шахеди”.

– Чи є заходи для посилення ППО?

– Нам потрібно більше ППО. Харків близько до кордону, і ми особливо вразливі. Це війна дронів і “Шахедів”. Потрібні сучасні системи, які можуть збивати все – від дронів-розвідників до балістики.

Без неба, що захищене, люди не повернуться. Безпека – це ключ до життя в місті.– Якщо в цілому говорити про фінанси Харкова – чи вистачає грошей?

– Коштів завжди не вистачає. Бо руйнувань безліч. Салтівка, житлові будинки, підземні школи, безкоштовний транспорт, допомога переселенцям, безкоштовне харчування людей, які потребують нашої підтримки.

Наш бюджет – це бюджет війни. Соціальний, військовий і частково відновлювальний. За наші кошти ми переобладнали метрополітен під школи, побудували першу підземну школу в Україні. Сім підземних шкіл уже працюють. Ще три – на стадії будівництва. Якщо доведеться – будуватимемо навіть дитсадки під землею.

Ми ремонтували й після урагану, коли 2,5 тисячі дерев вирвало з корінням, а 400 дахів зірвало. Без крику, без нарікань. Просто робили. Бо Харків – це наше місто.

Наше завдання – зберегти тут людей та життя. Щоб наші воїни поверталися у живий Харків, а не в руїни.

– Ви очолили новостворену Асоціацію прифронтових міст і громад. Але у нас вже є лобістські організації місцевого самоврядування. Яка мета створення цієї, навіщо ще одна?

– Бо прифронтові громади – це форпост України. Люди тут живуть під обстрілами, працюють під обстрілами. І правила мають бути чесними.

Наша мета – не просити “дайте нам більше”, а вимагати рівних правил. Об’єднати зусилля. Щоб маленькі громади мали той самий голос, що й Харків. Щоб у нас були робочі місця, тепло в оселях, життя у містах. Асоціація – це не про балачки. Це про допомогу. Обмін досвідом, лобіювання інтересів, спільні рішення. Разом нас почують і в уряді, і в парламенті.

– Чи є вже реалізовані проекти в асоціації? Які плани на майбутнє будуєте?

Зараз ми проходимо етап утворення. Вже проведені установчі збори в Харкові, Сумах, на черзі Чернігів. Ми плануємо протягом року підготувати та запустити декілька спільних, міжрегіональних пілотних проектів у сфері безпечної освіти, відновлення та реновація житла, енергетичної стійкості, модернізації критичної інфраструктури.

Ми прагнемо, щоб у майбутньому саме прифронтові громади стали основними двигунами економічної відбудови та соціального розвитку.

Наша мета – бути новаторами в цьому процесі, щоб наш досвід, найбільш ефективні рішення і проекти використовувались, коли країна почне відновлюватись після війни.

Як і всі мешканці прифронтових територій, я мрію про те, щоб війна завершилась. І ми могли з нову розбудовувати наші міста і громади. Не тільки відновлювати, але і будувати – нове житло, підприємства, університети. Наша країна міцна, я вірю в людей, я знаю, що ми вистоїмо і Україна буде жити і розвиватись. Ми знаємо як це забезпечити. Головне, щоб дипломатичні зусилля із припинення вогню принесли результат.

– Ви говорили про 64% ПДФО для прифронтових громад. Якщо уряд відмовиться – що далі?

– Ми маємо бути почуті. Без цих коштів не витримаємо. Бо це зарплати вчителям, лікарям, комунальникам. Це транспорт, школи, лікарні.

Умови, в яких працює харківський учитель, тобто під землею, не можна порівнювати з умовами, в яких працюють вчителі більш тилових регіонів. Йому потрібна повага і додаткова підтримка. Це питання справедливості.

64% ПДФО – це наші власні ресурси, щоб утримати людину і бізнес тут. Щоб Харків і Суми, Охтирка й Тростянець не перетворилися на порожнечу. Ми не здамося. Бо іншої альтернативи немає.– А пільги залишите в Харкові? Чи будете шукати інші шляхи. Цей же безкоштовний громадський транспорт, будете відміняти?

– Так. Трамваї, тролейбуси, метро, автобуси – це муніципальний транспорт. Ми возимо безкоштовно, бо для кожної родини це економія у 3–4 тисячі гривень на місяць. А для пенсіонера – це життя.

Ми навіть почали готувати жінок-водійок для автобусів і метро. Це наша місцева ініціатива. Це теж частина боротьби.

– Щодо вашої допомоги військовим, на що йдуть кошти? Обладнання, транспорт, дрони?

– Ми напряму не купуємо. Військові пишуть листи, ми виділяємо кошти, вони самі визначають, що потрібно. Сьогодні це дрони, завтра автівки. Головні запити – дрони й машини. Це реалії війни.

Від початку повномасштабного вторгнення ми вже спрямували на потреби оборони понад 1,4 мільярда гривень. До цієї суми входить і матеріальна допомога військовим частинам, і фінансова підтримка, яку ми перераховували безпосередньо на їхні рахунки, і підтримка сімей загиблих. Це наша послідовна допомога, наш внесок у безпеку та захист Харкова й усієї України.

– Яка взаємодія з іноземними партнерами?

– Працюємо з усіма. Є підтримка від міст-побратимів, від Нюрнберга, Брно, Ліля, Познаня й далі. Є допомога від міжнародних фондів. Це дає нам сили.

– Кожен раз, коли світ каже про можливе перемир’я, всередині України починають говорити про вибори. Що про це говорять у Харкові? Як ви до цієї ідеї відноситесь?

– Є війна. Якщо говорити про вибори зараз – ми втратимо фокус. Спершу – мир. Спершу – безпека, школи, лікарні, домівки. А тоді вже – вибори.

– Що з відновленням житла для містян, чиї домівки постраждали від російських обстрілів?

– Відновлення житла — це найбільший біль і найбільший виклик для Харкова.

Ми вже повернули до життя півтори тисячі будинків. А це тисячі й тисячі історій людей, які знову мають дах над головою. Але понад 9 тисяч будівель у тій чи іншій мірі розтрощені. Це десятки мільярдів євро збитків.

У цьому році ми зосередилися на найскладнішому — будинках із пошкодженими перекриттями, конструктивами. Уже завершені капітальні ремонти у 150 об’єктах, і до кінця року буде ще. Але все впирається у гроші. Істина проста: мали б більше фінансування — відбудовували б швидше.

Та руйнування Харкова — це не тільки виклик для нас. І я вдячний нашим партнерам, Президенту, Уряду, міжнародним організаціям, приватним компаніям, які вже допомагають. Бо відбудова — це не «зробити як було». Це шанс зробити краще.

Приклад — Північна Салтівка. Один із найбільш зруйнованих мікрорайонів. Ми провели міжнародний архітектурний конкурс. Його оцінювали під патронатом лорда Нормана Фостера — людини, яка допомагає творити новий Генплан Харкова. Перемогли сучасні, безпечні, сміливі ідеї. Це про майбутнє, яке починається тут.– Чи стало містянам краще з диференційованою тривогою? Що змінилось?

– Тривога в Харкові сьогодні – це не фон, не безкінечна сирена. Це точний сигнал: небезпека тут, у місті. І люди реагують — бо довіряють. Вони частіше спускаються в укриття. Це означає – рятують себе і своїх дітей.

Раніше були абсурдні ситуації: тривога тривала кілька діб безперервно. Люди виснажувались, звикали, і це було смертельно небезпечно. Тепер усе інакше. Тривоги стали на 40–50% коротшими, ніж у середньому по області. Місто дихає. Банки й бізнес працюють довше, люди можуть планувати день. Це додає і стійкості, і надії.

– В яких умовах працює бізнес у Харкові?

– Харківський бізнес — це окрема історія мужності. Умови тут не можна порівняти ні з якими іншими регіонами України. У нас кожен робочий день — це виклик. Бо поряд обстріли, руйнування, втрати.

Ворог особливо бив по промисловості. Постраждали фабрики, цехи, виробництва. Ринок “Барабашово” горів вже вісім разів за війну. Знищено тисячі торгових точок. Люди залишилися без товару, без заробітку. І все ж вони повертаються. Відкривають нові робочі місця. Вивішують табличку «Відчинено» після ночі обстрілів. Це сила і любов до Харкова.

Я вдячний кожному підприємцю, хто залишився тут. Але головне завдання держави — страхування військових ризиків та доступ до пільгових кредитів. Поки цього механізму немає, бізнес на передовій завжди буде працювати на межі. І це несправедливо. Харків заслуговує на ті самі умови, що й Львів чи будь-яке інше місто.– Чи вистачає робочих рук у місті? Як на ринок праці вплинула мобілізація? – Чесно скажу: людей бракує. Харкову потрібні робочі руки – у відновленні, комунальних службах, медицині, транспорті. Сьогодні місто – один із найбільших роботодавців.

Мобілізація, звісно, впливає. Але війна, боротьба за нашу Незалежність – це пріоритет. Хтось іде на фронт, хтось працює в тилу – обидва ці фронти однаково важливі.

Ми шукаємо рішення. У транспорті вже працюють жінки-водії електробусів і трамваїв – і справляються блискуче. Ми розширюємо програми перепідготовки. Люди змінюють спеціальність і залишаються потрібними місту. Це і є справжня мобілізація тилу.

– Чи бачите ви перспективу, що Харків стане “вітриною” відновлення прифронтових міст?

– Харків має стати символом того, що життя перемагає навіть там, де ворог намагався його стерти.

Ми залучаємо найкращих у світі фахівців: архітекторів, економістів, Лорда Нормана Фостера. Вони працюють над економічною моделлю та Генпланом нового Харкова. Це не ремонт, це нова філософія: стандарти безпеки, інновацій і комфорту.

Освіта і наука. Індустрія й виробництво. ІТ і технології. Комфорт для людей. Це чотири опори, на яких стоятиме новий Харків. І він стане «вітриною» відновлення всієї України.

– Яким ви уявляєте Харків після війни? Чи є вже візія інтеграції військового досвіду у міську інфраструктуру та плани розвитку? – Місто не буде копією довоєнного. Воно буде іншим — кращим. Сучасним, безпечним, стійким.

Війна навчила: централізовані системи надто вразливі. Тому ми будуємо нову архітектуру — із децентралізованим теплом, водою, електрикою. Щоб жоден район не залишався без світла.

Харків стане науковим і технологічним хабом. Містом студентів, інженерів, програмістів. А ще – зеленим мегаполісом із сучасним транспортом і новими стандартами життя. Це буде ідеальне місто майбутнього. І головне – ми вже почали його творити.

Джерело