Гарантії безпеки для України – чому вони опинилися в руках Путіна
Гарантії Вашингтона — єдиний реальний шлях до миру в Україні.
На початку 2025 року президент України Володимир Зеленський мав серйозний дипломатичний конфлікт із президентом США Дональдом Трампом та віцепрезидентом Джей Ді Венсом в Овальному кабінеті. Відтоді відносини між Вашингтоном і Києвом неодноразово різко погіршувалися й знову покращувалися.
Європа, зі свого боку, відреагувала на дипломатичний інцидент посиленням зусиль з підтримки України та утримання США на своєму боці. У березні прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер і президент Франції Еммануель Макрон оголосили про створення “коаліції охочих” з 34 країн для посилення ролі Європи у забезпеченні майбутнього суверенітету та безпеки України, зазначає Ед Арнольд — старший науковий співробітник з питань європейської безпеки в Королівському Об’єднаному інституті оборонних досліджень (RUSI).
А у вересні Макрон оголосив, що 26 країн зобов’язалися розгорнути війська на території України в рамках багатонаціональних сил “наступного дня після припинення вогню або укладення миру”.
Попри всі зусилля Європи підтримати Україну, ключовим залишаються гарантії безпеки з боку США, які Зеленський тепер мусить отримати — навіть якщо це потребуватиме поступок в інших сферах.
Попри бажання Європи діяти самостійно, саме Вашингтон забезпечує реальний шлях до миру для України: без його логістичної підтримки ЄС не зможе навіть розгорнути багатонаціональні сили. Наприкінці 2025 року визначальним чинником у спробах перевести війну з Росією на новий етап і, можливо, досягти тривалого миру залишається готовність США.
“Водночас усе вказує на те, що справжня сила наразі зосереджена в руках Росії”, — стверджує Арнольд.
Колективна пам’ять України про провал Будапештського меморандуму 1994 року — гарантії безпеки, надані США, Росією та Великою Британією, щоб Україна здала свою радянську ядерну зброю — кидає довгу тінь на поточні переговори. І в цей справді небезпечний момент Зеленський має врахувати кілька моментів:
Перш за все, повідомляється, що президент України готовий відмовитися від прагнення вступити до НАТО — в обмін на міцні гарантії безпеки, і вже є ознаки, що вони можуть бути надані.
Наразі США запропонували Україні гарантії безпеки “платинового рівня”, з попередженням, що вони “не залишатимуться на столі назавжди”, що штовхає Зеленського до прийняття чинної пропозиції.
Крім того, є надія, що ці гарантії включатимуть надання крилатих ракет Tomahawk з дальністю польоту 1000 кілометрів — у минулому лише чотири союзники США отримували ці ракети. Це дозволило б Україні завдавати ударів по політичних і військових центрах Росії, що потенційно стримувало б Кремль від відновлення військових дій. Але хоча ця додаткова можливість, безсумнівно, ускладнить прийняття рішень російським президентом Владіміром Путіним, вона не є панацеєю.
Окрім технічних деталей гарантії, Зеленський справедливо сподівається, що на відміну від Будапештського меморандуму, який був виконавчою угодою, будь-яке зобов’язання буде юридично обов’язковим, вимагатиме ратифікації Палатою представників і Сенатом США — обидві палати широко підтримують Україну — а потім затвердження президентом США.
Така офіційна ратифікація поставила б гарантії України на один рівень з іншими двосторонніми договорами США про безпеку з такими країнами, як Японія та Південна Корея.
Альтернативні механізми, такі як президентський виконавчий указ, який використовувався для Паризької кліматичної угоди та Спільного всеосяжного плану дій щодо обмеження збагачення урану в Ірані, є необов’язковими політичними зобов’язаннями, тобто майбутній президент не буде зобов’язаний їх дотримуватися.
“Отже, якщо питання про офіційну ратифікацію буде винесено на обговорення, Зеленський сподіватиметься, що це надасть Україні можливості впливати на Конгрес у майбутньому та забезпечить сильну і єдину підтримку”, — зазначає автор.
Але навіть у цьому випадку існують ризики. Хоча Зеленський заявив, що гарантії безпеки “відповідають статті 5”, це основне зобов’язання НАТО є нестійким.
Цього літа, у літаку на саміт НАТО в Гаазі, Трамп зазначив, що існують численні трактування статті 5 — і він мав рацію. Стаття 5 дійсно допускає різні тлумачення, і її спеціально сформулювали у 1949 році так, щоб США не опинилися автоматично втягнутими у третю велику війну на європейському континенті. Тому важливо враховувати не лише формулювання статті, а і її сенс та наміри, закладені авторами.
Звичайно, НАТО — це набагато більше, ніж просто стаття 5. Заснований на руїнах Другої світової війни, це також альянс, побудований на економічній співпраці (стаття 2), а також на індивідуальній і колективній здатності протистояти збройному нападу (стаття 3).
“Але якби стаття 5 була легко відтворюваною, то альянси з подібною силою були б створені по всьому світу. Насправді взаємні гарантії безпеки, підкріплені надійними військовими силами, є рідкісним явищем”, — вважає Арнольд.
Тому сумнівно, чи США насправді вирішать надати гарантію, яка може змусити їх безпосередньо втрутитися в Україну, особливо з огляду на те, що з 2014 року вони надавали виважену підтримку, з 2022 року послідовно блокували шлях країни до НАТО і вважали пріоритетом уникнення прямого втручання у війну.
Крім того, у війні діє правило: “ворог теж має право голосу”. Тому, поки США ведуть двосторонні переговори з Росією паралельно з європейськими та українськими обговореннями, позиція Путіна також буде важливою, незалежно від того, подобається це комусь чи ні.
Росія прагне значно ширшої угоди з США щодо європейської безпеки — про що свідчить її початковий 28-пунктний план миру. І з огляду на те, що Путін поки не йде на поступки щодо своїх максималістських вимог, залишається невідомим, на що Росія готова погодитися.
“Зрештою, якою б сильною не здавалася гарантія безпеки США для Зеленського, її надійність усе одно може залежати від того, як її трактує Путін”, — підсумував Арнольд.
Раніше генеральний секретар НАТО Марк Рютте заявив, що головною метою гарантій безпеки для України є недопущення повторної агресії з боку Росії після припинення вогню або укладення мирної угоди. Він також додав, що система безпеки для України має складатися з трьох рівнів.