Децентралізація в Україні – голова громади першим має контролювати законність рішень місцевих рад
Однак поки не відомо жодного випадку, коли голова громади поніс покарання за підпис незаконного рішення місцевої ради.
Голова громади є першим фільтром щодо законності рішень місцевих рад. Попри це, коли суди скасовують певні рішення через незаконність, голови громад в Україні не несуть жодної відповідальності за те, що підписалися під ними, пише Олександр Сергієнко у статті «Чи можна посадити місцеву раду на лаву підсудних, або Як зробити, щоб місцеві депутати не крали?».
«Окремо слід окреслити роль голови громади в забезпеченні законності та доцільності рішень місцевої ради. Згідно із законом він має право накласти вето на рішення ради, зупинивши його дію. На це у нього є п’ять днів. Подолати вето можна лише за умови, якщо за це рішення віддадуть голоси дві третини депутатів від загального складу ради. Тобто саме голова громади є першим фільтром — контролером законності та відповідності рішень інтересам громади», – пише автор.
Сергієнко пояснює, що голова громади, на відміну від місцевих депутатів, має реальні інструменти, аби контролювати законність рішень. Зокрема, він:
- очолює виконавчий комітет;
- формує його персональний склад;
- має у розпорядженні апарат, юристів, управління та профільні відділи.
«Це дає змогу перевіряти рішення на відповідність Конституції, законам і регламенту до моменту їхнього підписання. Саме тому логічно поставити запитання: чому голови громад не несуть жодної відповідальності, якщо підписане ними рішення потім скасовується судом як незаконне?», – додає Сергієнко.
За словами автора, у разі скасування рішення судом, правоохоронцям навіть не потрібно доводити складні ланцюги наміру. Адже підпис голови громади – це вже пряме свідчення, що він знав, про що йде мова та свідомо узаконив рішення, що не відповідає закону.
«У Міністерстві оборони свого часу було запроваджено ефективний механізм відповідальності виконавців. Будь-який документ, що виходив за підписом міністра, мав спеціальну форму погодження (візування) — кожен начальник підрозділу міністерства ставив підпис на штампі, де було надруковано приблизно таке: «документ відповідає всім нормам законодавства і не має корупційних ризиків». Гадаю, було би вкрай доречно запровадити такий механізм і в роботі Київради та КМДА, щоб за нагоди було відразу видно, «хто є ху», – зазначив автор.
У громадах, підкреслив Сергієнко, також є механізм, який мав би контролювати дії місцевої влади. Мова йде про систему електронних петицій, які можуть бути сигналом про щодо сумнівних рішень. Однак на практиці, зауважує автор, петиції рідко працюють ефективно.
«Станом на сьогодні не відомо про жоден випадок, коли голову української громади було б притягнуто до відповідальності через скасування рішень ради в суді. І тут ми знову повертаємося до основного запитання: чи мають депутати нести відповідальність за ухвалення незаконних рішень?», – підсумував автор.
Зазначимо, що 8 квітня секретар Київради Володимир Бондаренко після того, як депутати не змогли його звільнити з посади, сам подав заяву про дострокову відставку. Таке рішення підтримав 81 депутат Київради. Депутати вимагали відставки через «плівки Комарницького» та справи Національного антикорупційного бюро «Чисте місто» щодо корупції та земельних махінацій у місті.
6 лютого НАБУ провело слідчі дії щодо бізнесмена Дениса Комарницького. Згодом Бюро повідомило, що спільно зі Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою здійснює масштабну операцію «Чисте місто», спрямовану на викриття корупційних схем у Київській міській раді.
У межах цієї справи Вищий антикорупційний суд обрав запобіжний захід для кількох фігурантів. Заступника голови КМДА Петра Оленича 7 лютого взяли під варту на два місяці із правом на заставу в розмірі 15 мільйонів гривень. А 21 лютого стало відомо, що він вийшов із СІЗО. Вже в березні стало відомо, що Михайло Терентьєв, Юрій Леонов та Олексій Мушта також вийшли із СІЗО під застави.
10 лютого з’явилася інформація, що Денис Комарницький намагався залишити Україну, після чого його оголосили в розшук. Щоправда, згодом з’ясувалося, що втекти він таки зміг. Як повідомив наш співрозмовник, кордон «смотрящому за Києвом» допомогли перетнути «представники прикордонної служби, а також — правоохоронних органів або спецслужб, яких він годував з руки».
Детальніше про махінації із землею читайте у статті Інни Ведернікової «Корупція в Києві. Хто замовив НАБУ бек-офіс Комарницького та до чого тут Банкова?», а також у статті Георгія Могильного «Будинки-привиди й «туалетні схеми» в законі. Чому постріли НАБУ та САП можуть бути холостими».