Арктичні амбіції Трампа зміцнюють позиції Китаю у світі

Поки Вашингтон концентрується на Гренландії та Панамі, Пекін отримує стратегічні переваги у ключових регіонах планети.

Непередбачувана зовнішня політика адміністрації президента США Дональда Трампа створює парадоксальну ситуацію: найбільшим бенефіціаром американських дій у власній півкулі стає Китай. Експерти попереджають, що агресивна риторика щодо союзників та концентрація на “півкульній обороні” відкривають для Пекіна унікальні можливості для розширення глобального впливу, пише Financial Times.

Помилки, які дорого коштують

Кожне нове рішення Білого дому — від операції проти венесуельського лідера до розмов про анексію Гренландії та тиску на Канаду — створює для Китайської Народної Республіки канали впливу, які раніше здавалися неможливими. Аналітики наголошують: навіть якщо Трамп відступає у останній момент або втрачає інтерес до певних ініціатив — ширші процеси вже запущені.

Світ стикається з руйнуванням післявоєнного міжнародного порядку, і в цій ситуації саме Китай перетворюється на відносно стабільну та передбачувану велику державу. Поки Вашингтон допускає стратегічні прорахунки, Пекін спокійно спостерігає збоку, зміцнюючи власні позиції.

Вичікувальна тактика Китаю

Доки Трамп руйнує Pax Americana у західній півкулі, Сі Цзіньпін методично посилює китайську присутність у західній частині Тихого океану — там, де зосереджені ключові національні інтереси КНР. Народно-визвольна армія Китаю вже користується зростаючою свободою дій навколо Тайваню.

Це стало можливим, зокрема, через перекидання значних сил ВМС США до Карибського басейну та на Близький Схід. У таких сприятливих умовах китайське керівництво може дозволити собі вичікувальну тактику: накопичувати ресурси, готуватися до майбутніх конфліктів ближче до власних кордонів та використовувати кожну нагоду вирватися з американського “оточення”.

Перемога без жодного пострілу

Китай не має причин кидати США військовий виклик у їхній власній півкулі. Пекін не володіє військово-морською присутністю біля Гренландії і не контролює реально Панамський канал. Натомість КНР розігрує найсильніші карти прямо на американському “задньому дворі” — і майже всі вони економічні.

Китайські державні компанії у промислових масштабах видобувають та імпортують нафту, газ, літій, мідь та інші критично важливі мінерали з Латинської Америки. Ці ресурси живлять стрімке домінування Китаю у сфері акумуляторів та електромобілів. Навіть гіпотетичне відновлення видобутку нафти у Венесуелі не змогло б зрівнятися з уже існуючими можливостями Пекіна в регіоні.

Арктичні вигадки Трампа

Гренландський маневр Трампа демонструє фундаментальне нерозуміння полярної географії та помилкову оцінку китайських можливостей. Єдиний шлях Китаю до Північного Льодовитого океану пролягає на протилежному кінці планети — навколо Японії, через Алеутські острови США і далі через Берингову протоку до російської Арктики.

Головний інтерес Пекіна пов’язаний передусім із відкриттям нових комерційних морських шляхів, що виникають внаслідок танення полярних льодів. Північний морський шлях уздовж північного узбережжя Росії швидко перетворюється для Китаю на “експрес-коридор”, що забезпечує доступ до величезних російських енергетичних і мінеральних ресурсів, а також до багатих ринків Північної Європи.

Географічна реальність незмінна: китайські судна та літаки змушені проходити через води Японії та США, щоб потрапити до Арктичного океану. Ключовим стримувальним фактором для розширення китайської присутності у стратегічному просторі залишається сама Росія.

Про китайські військові чи берегові судна біля Гренландії не повідомляв ніхто, окрім Дональда Трампа. Насправді вони діють лише у Беринговому та Чукотському морях біля берегів Аляски — і саме там, на протилежному кінці Азії, адміністрація ігнорує справжній стратегічний виклик.

Показовий приклад Канади

Канада, країна, яка нещодавно пережила серйозні дипломатичні тертя з Китаєм, тепер за необхідності перетворюється на союзника Пекіна. Вибираючи найменш поганий варіант серед доступних великих держав, Оттава демонструє, як погрози Трампа захопити суверенні території союзників штовхають середні країни шукати захисту від американської загрози.

Результат парадоксальний: Китай стає єдиним реалістичним “страховочним варіантом” для держав, які раніше орієнтувалися виключно на Захід. Це надає Пекіну нові важелі впливу, про які він міг лише мріяти кілька років тому.

Імпульсивні кроки на користь КНР

Атлантика та Карибський басейн, безумовно, залишаться американськими “внутрішніми водоймами”. Втім, справжня ціна нової стратегії США виявляється набагато вищою, ніж здається на перший погляд.

Китай отримує все більшу свободу дій у розширюваній сфері впливу у власному регіоні та по всьому світу. Поки Вашингтон зосереджений на Гренландії та Панамі, Пекін методично закріплює позиції там, де це має довгострокове стратегічне значення.

Трамп має рацію, стверджуючи, що безпека Гренландсько-Ісландсько-Британського коридору (GIUK gap) та Панамського каналу критично важлива для національних інтересів США. Запобігання контролю над цими вузькими місцями з боку противника справді належить до питань внутрішньої безпеки.

Проте імпульсивні кроки — мита та погрози вторгнення — парадоксально зміцнюють позиції саме того суперника, проти якого нібито спрямовані ці заходи.

Зміни у глобальному балансі сил вже відбуваються

Штучно створений хаос у західній півкулі посилює впевненість Сі Цзіньпіна та прискорює руйнування успішного післявоєнного світового порядку. Експерти застерігають: процеси, запущені зараз, матимуть довгострокові наслідки незалежно від того, чи змінить Трамп свою позицію завтра.

Велика стратегічна гра ХХІ століття відбувається не там, де про неї найголосніше говорять. Поки увага прикута до Гренландії, справжні зміни у глобальному балансі сил відбуваються у Тихоокеанському регіоні, Латинській Америці та навіть у взаєминах традиційних американських союзників.

Питання в тому, чи усвідомлює Вашингтон реальну ціну своєї нової стратегії. І чи встигне Захід скоригувати курс, доки зміни не стали незворотними.

Раніше повідомлялося, що світ стоїть на порозі фундаментальних змін у глобальній архітектурі безпеки. Ліберальний міжнародний порядок, який формувався десятиліттями після Другої світової війни, переживає найглибшу кризу за всю свою історію. Натомість набирає обертів застаріла концепція геополітичних сфер впливу, яка в минулому неодноразово призводила до кровопролитних конфліктів.

Нагадаємо, що годинник Судного дня перевели на чотири секунди ближче до опівночі — символічної точки глобальної катастрофи. Тепер стрілки зупинилися на позначці 85 секунд до півночі, що є найгіршим значенням за всю історію спостережень.