Про депресію та надію, з якою українці входять у новий 2026 рік, їхнє ставлення до мирних переговорів, поступок Росії, виборів та референдуму, а також найрейтинговіших українських політиків – читайте в інтерв'ю РБК-Україна з керівником Соціологічної групи "Рейтинг" Олексієм Антиповичем.
Яким би складним та багатим на події не був минулий, 2025 рік, нинішній обіцяє стати аж ніяк не менш напруженим. Триваючі російські обстріли, мирні переговори, перспективи проведення виборів та референдуму, внутрішня політична боротьба – українському суспільству точно варто налаштовуватись на бурхливий 2026-й.
РБК-Україна поспілкувалося з провідним українським соціологом, керівником соціологічної групи “Рейтинг” Олексієм Антиповичем про настрої та сподівання українці напередодні нового року. Повну версію читайте за посиланням, далі – скорочений виклад головних думок Антиповича.
Депресія та надія
Два головних відчуття, з якими українці входять у 2026-й, за словами соціолога – це депресія та надія. Депресія – через те, що війна та спричинені нею горе й проблеми тривають, надія – бо все ж є сподівання, що війну вдасться завершити укладенням мирної угоди.
“Наше суспільство в цілому, кожен виконує якусь свою роботу, кожен ходить по цій землі, перебуває під обстрілами, не має світла, має якісь свої проблеми, але ж сподівання і надія ніде не зникли”, – каже Антипович.
За даними опитувань, приблизно половина українців вважають, що справи в країні йдуть в неправильному напрямку, стільки ж – вважають навпаки.
Поступки росіянам, референдум і мирна угода
Майже дві третини українців, каже Антипович, підтримують завершення війни мирним шляхом. “Колись більше, колись менше, воно коливається, але запит на перемовини у два рази більше, як-ніяк. А коли запитуєш українця: а який реальний шлях завершення війни – а не бажаний – то там під 80 відсотків кажуть, що реальний шлях – це тільки перемовини”, – розповідає соціолог.
Готовність українців до поступок задля укладення мирної угоди, пояснює він, залежить від того, що саме увійде в пакет мирних домовленостей.
“Коли заходить справа вже в якусь конкретику, а це тема НАТО, тема російської мови, російської церкви, території, вихід з Донбасу і так далі – то воно все трошки по-різному сприймається. І найболючіше, звичайно, це території України. Ніхто не хоче і не буде визнавати окуповані території російськими. Тим більше виходити з тих місць, які зайняті українськими військовими”, – говорить Антипович.
Якщо питання територій буде винесено на референдум, в будь-якому разі значна частина виборців залишиться незадоволеною його результатами. А це – шлях до внутрішніх чвар, попри те, що сама ідея референдуму щодо таких важливих питань, на думку соціолога, є правильною.
“Будь-яке політичне рішення, чи це є референдум, чи це є підписання мирної угоди, чи це є вибори, будь-що, що буде пов’язано з поділом на прихильника і противника, і це ще буде легітимізовано, чи результатами виборів, чи результатами референдуму, отримає вже конкретний статус – поділу суспільства на тих, хто за, тих, хто проти, на тих, хто за одного політика, тих, хто за іншого політика. А це все, звичайно, призведе до бурління всередині суспільства”, – каже він.
А ось через продовження обстрілів української енергетики українці, за твердженням Антиповича, не стануть більш прихильними до поступок агресорам.
“Енергетика – це тільки один з аспектів і він точно не схиляє нас до переговорів з Росією чи до зміни ставлення до Росії”, – каже соціолог.
Повернення українців додому
За словами Антиповича, зараз лише третина українських біженців за кордоном розмірковують про повернення в Україну після завершення війни. “Навіть з цієї умовної третини готових повернутися, може, 10% кажуть, що вони таки повернуться, але тільки після війни. А решта все ж таки подумає, або не настільки впевнена”, – каже соціолог.
Крім того, за словами Антиповича, приблизно третина тих, хто лишився в Україні, говорить про своє негативне ставлення до біженців за кордоном.
Вибори, рейтинги і “Міндічгейт”
Загалом українці і надалі виступають проти проведення виборів під час війни, але кількість таких поволі зменшується.
“Від початку появи цього питання в наших дослідженнях проти президентських виборів виступало 70 чи більше відсотків, проти парламентських і місцевих – 60% і щонайменше 55% в останньому замірі були проти місцевих виборів і 60% – проти парламентських. На сьогодні ми маємо таку саму непідтримку теми виборів під час війни, під час нинішніх обставин, але вона дещо нижча. Це вже там не 60, а 55 відсотків, не 70, а 65 відсотків тощо”, – розповідає Антипович.
За його словами, в політикумі зараз є три людини, які користуються найвищою довірою українців: посол в Лондоні Валерій Залужний, президент Володимир Зеленський та керівник ГУР Кирило Буданов.
“Буданов – це якась загадка цікава, але тим не менше ГУР щось робить, є спецоперації, українець хоче такого, дієвого силовика. Зеленський – це діючий президент у воюючій країні, який здатен принести нам мир, угоду щонайменше. Залужний – це якийсь образ “батька нації”, який захистив нас, чи ще захистить”, – пояснює соціолог.
За словами Антиповича, “Міндічгейт” очікувано вдарив по підтримці Зеленського, знизивши її десь на 10%. Однак після відставки Андрія Єрмака з посади голови ОП, а також активізації переговорних процесів, рейтинговий ефект скандалу було нівельовано. “Відтак на сьогодні ми точно маємо позитивно сприйнятого Зеленського: Єрмака відставив, миром займається, “які до нього претензії”?” – резюмує Антипович.