Захисники Маріуполя – історії полонених морпіхів 36 ОБрМП
У Києві провели акцію “1000 днів полону морпіхів” (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
6 січня на Майдані Незалежності у Києві пройшла акція “1000 днів полону”. Саме стільки часу перебувають у російській неволі морські піхотинці 36-ї бригади, які захищали Маріуполь на початку повномасштабної війни. 12 квітня 2022 року за наказом керівництва військові вийшли із бункера металургійного комбінату імені Ілліча, багато з них досі не повернулися додому.
1000 днів полону
Понад три сотні близьких та рідних військовополонених з усієї України зібрались у центрі столиці. З плакатами у руках, із яких гордо “дивляться” морпіхи, родичі привертають увагу суспільства до необхідності визволення українських захисників.
“Мій син Вадим – захисник Маріуполя, був на заводі “Ілліча” у складі 36-ї бригади. Потрапив в Оленівку, згодом його перевели у Мордовію. За словами звільнених полонених, він досі там перебуває. Після теракту у колонії ми довгий час не знали, де він і чи живий. А потім наші захисники розповіли, що чули це прізвище серед полонених”, – розповідає Валерій Вальчун. На акцію приїхав з Житомира разом із дружиною.
Перед початком великої війни Вадима з побратимами відправили з Одеси в Маріуполь у відрядження зі своїм підрозділом радіолокаційної розвідки, там його застали бойові дії.
“Жодного дзвінка у нас не було. Торік отримали два листи. Пише, що живий-здоровий і дуже чекає на обмін. От і ми чекаємо, постійно їздимо на акції – в Київ, Житомир, Ірпінь, Коростень. Наша внучка від старшого сина теж ходить на мітинги у місті. Молодший син Вадим ще не встиг створити сім’ю. Зараз у нас єдине бажання, щоб всіх полонених повернули додому”, – додає чоловік.
Подружжя Вальчунів третій рік чекають на повернення з полону сина Вадима (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
Третій рік у пеклі
Морпіх Владислав Григорчук з Луцька перебуває третій рік у полоні, у 36-ій бригаді він був оператором засобів РЕБ. 13 січня захиснику виповниться 28 років, свій день народження, ймовірно, він знову зустріне у російській колонії.
“На заводі “Ілліча” Владислав був зі своїм двоюрідним братом, який, на жаль, там загинув. Тільки у 2023 році нам вдалося повернути тіло брата і гідно попрощатись. Зараз боремось за нашого Владічка, щоб його обміняли живим-здоровим”, – розповідає кохана Владислава Наталія. Пара разом вже майже десятиліття із 16-річного віку.
За весь час полону рідні отримали лише два листи від Владислава. Близькі також пишуть у російську колонію, але не знають, чи їхні листи передають морпіху.
“Коханий був у Ростові, але звільнені наші захисники розповідали, що начебто його перевели ближче до Іжевська, втім підтвердження цього ми поки не маємо. Один звільнений нам сказав, що з Владиславом все добре, а що ще можна батькам сказати…? Це третій рік у пеклі. Невже не можна зробити так, щоб ті хлопці, які з початку війни проживають ці всі тортури, нарешті потрапили додому? Я всім серцем радію за всіх звільнених, сподіваюсь, що наступним стане наш Владислав”, – додає дівчина.
На акцію дівчина приїхала з Луцька із молодшою сестрою. У її рідному місті подібні заходи на підтримку полонених морпіхів проводять щотижня.
Наталія (ліворуч) чекає на коханого Владислава (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
Саксофоніст у неволі
“Я чекаю свого 24-річного сина, він у мене оркестрант. Ми вже третій рік боремось за його повернення. Від хлопців, яких звільнили у рамках останнього обміну, знаємо, де він перебуває. Деталей маємо мало, знаємо, що в тій колонії до неможливості холодно, стіни у грибку. Наші хлопці їх миють, щоб не захворіти”, – каже Катерина, свого прізвища не називає.
Її син Ростислав два роки служив за контрактом в оркестрі 36-ї бригади. Перед Новим 2022 роком його відправили на ротацію у Маріуполь. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, то музиканти надіслали свої інструменти у Миколаїв, а самі залишились. У полон Ростислав потрапив, як і решта морпіхів, із комбінату “Ілліча”.
“Десь через пів року я отримала першого листа від сина, який передали через “Червоний хрест”. Ще один лист отримала через Дмитра Лубінця (Уповноважений ВРУ з прав людини – Ред.). Тоді цілий рік не знала, де син і як він. Хлопці з останнього обміну підтвердили, що він живий. Звісно, третя зима у полоні це дуже складно. Його пальці у поганому стані, а йому як саксофоністу це критично…”, – каже жінка.
Катерина разом із родичами інших полонених пише звернення до влади й регулярно долучається до акцій. На цей захід приїхала з Вінниці, куди перебралася жити з Миколаєва.
Катерина бореться за звільнення з полону 24-річного сина (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
Єдиний лист з полону
Третій рік у полоні перебуває Андрій Пасічник з Нового Бугу, що на Миколаївщині. До війни він працював у школі, військового досвіду не мав, але у перші дні повномасштабного вторгнення пішов на фронт добровольцем – потрапив у Маріуполь, де виконував бойові завдання разом із морпіхами. З ними ж і потрапив у полон.
“18 квітня у нього було день народження, а наступного дня (2022 року, – Ред.) я побачила на рашистських каналах його фото. Ось яким він гарним у мене був і яким став всього за тиждень полону”, – каже Тетяна Пасічник, показуючи знімки сина до війни і перше фото з неволі.
Останню інформацію про сина жінка дізналась від звільнених з полону хлопців, які перебували у колонії в одній камері з Андрієм у Пакіно Володимирської області. За весь час полону від сина Тетяна отримала 1 лист, коли той перебував у Таганрозі. Тоді писав, що з ним все добре.
“У Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими нам кажуть: “Чекайте, ми пам’ятаємо про кожного”. Ми часто пишемо листи, але відповіді так і не маємо”, – додає жінка.
Тетяна показує фото сина до війни і у перший тиждень полону (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
У режимі постійної напруги та очікування
Морпіх Олександр служив у 36-й бригаді з 2016 року, був майстром-сержантом. Як і решта побратимів у полоні перебуває з 12 квітня 2022 року. Вдома його чекає дружина і троє доньок.
“Де саме і в якому стані мій чоловік – про це у нас дуже мало інформації. Ні дзвінків, ні листів у нас було. Не можу йому передати жодної звісточки про те, що зі мною і доньками все добре, бо він точно за нас хвилюється. Листи ми пишемо, але у ту колонію, де він перебуває, неможливо їх передати”, – говорить Валентина, яка з донькою приїхала на акцію з Миколаївщини.
Інформацію про Олександра жінка зрідка дізнається від звільнених українських захисників, які були в одній колонії з її чоловіком.
“Діти важко це сприймають. Я постійно їжджу по акціях, на зустрічі у Координаційний штаб, завжди у режимі напруги та очікування. Багато фотографую доньок, щоб зафіксувати їхнє дорослішання і потім показати чоловіку. Ми віримо, що ми повернемо нашого татка додому і все буде добре”, – говорить жінка.
Валентина із трьома доньками чекає на повернення чоловіка Олександра (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
В боротьбі за найрідніших
Серед присутніх на акції і звільнені побратими морських піхотинців, які точно знають про всі жахи російських катівень, але воліють про них не говорити.
“Мої побратими, мої найкращі друзі досі в полоні. Я намагаюсь допомогти усіма силами, аби вони повернулись додому якнайшвидше. Пам’ятаю свої емоції, коли мене нарешті обміняли після 920 днів полону, не міг повірити, що я вже в Україні. Нам до останнього не говорили про обмін”, – розповідає морпіх 24-річний Валентин Василенко.
Валентин із нареченою на акції “1000” днів полону (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
Валентин був оператором протитанкового ракетного комплексу 501-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади ЗСУ. У полон потрапив у блокадному Маріуполі. У так званому ДНР його засудили до довічного за начебто вбивства цивільних в оточеному місті. 18 жовтня 2024 року його обміняли. Більш як два з половиною роки вдома на Валентина чекали батьки, брати й кохана, якій він освідчився одразу після звільнення. На акцію в підтримку полонених наречені прийшли разом.
“Я тут, бо по-іншому ніяк. Тому закликаю українців, всіма силами допомагати, аби наших військових повернули додому”, – додає чоловік.
На акцію зібралось понад 300 родичів полонених морпіхів (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)