Утиски євреїв у СРСР – як вони проявлялися на державному рівні
Після Другої світової війни антисемітизм у СРСР набув державного характеру. Особливо це проявилося після створення Держави Ізраїль, коли радянська влада розпочала масштабні репресії проти євреїв.
Як розповідає Расевич, утиски торкнулися інтелектуалів, митців та науковців. Радянська влада ліквідувала Єврейський антифашистський комітет, а євреям обмежили доступ до посад, освіти та науки. Вони також не мали можливості вільно виїжджати за кордон.
“Після повалення царату і після більшовицької революції єврейське походження перестало обмежувати соціальну мобільність євреїв. Раніше в “смузі осілості” євреї були замкнуті, як у в’язниці. Вони не мали права жити в середині Російської імперії: “смуга осілості” в основному припадала на територію Правобережної України”, – зазначає історик.
Після революції 1917 року євреї отримали більше можливостей для соціальної мобільності, адже було скасовано “смугу осілості”. Однак уже в сталінські часи ситуація різко змінилася, і євреї стали об’єктом переслідувань та дискримінації.
Політика радянського антисемітизму пройшла кілька етапів – від ідеологічних обмежень до побутової юдофобії. Особливо жорстокими репресії стали після Другої світової, коли Сталін розгорнув відкриту антиєврейську кампанію.
“Не варто забувати, що було також інструментальне використання теми євреїв у боротьбі за владу всередині більшовицької партії. Так, про офіційний антисемітизм можна говорити з 1939 року. Хоча прийнято вважати, що таким він став після Другої Світової, коли дійшло до відкритої антиєврейської параної у Йосипа Сталіна”, – говорить Расевич.
За його словами, радянська влада використовувала єврейське питання у політичній боротьбі, а сучасна російська пропаганда продовжує маніпулювати пам’яттю про Голокост, щоб протиставити українців і євреїв.