Володимир Мартинюк – що відомо про життя військового ГУР Артана, який загинув у 2025 році.

Історія добровольця “Артана” Володимира Мартинюка, який віддав своє життя за майбутнє України, тепер продовжується в його синах. Через рік після загибелі батька на фронті, його 11-річний син Захар здобуває медалі на татамі під прапором спецпідрозділу.

Основне:

• Героїчний вчинок: Володимир Мартинюк (позивний “Арт”) добровільно вступив до елітного підрозділу ГУР “Артан” у серпні 2024 року, пройшовши складний двомісячний відбір.
• Трагічна втрата: Життя 40-річного воїна обірвалося 21 травня 2025 року на Запорізькому напрямку внаслідок ворожого удару FPV-дрона.
• Посмертна нагорода: За виняткову мужність на полі бою Володимир Мартинюк був нагороджений медаллю “За бойові заслуги”.
• Спортивний успіх сина: У травні 2026 року його 11-річний син Захар здобув срібну медаль на великому турнірі з карате Kyiv Open 2026.
• Значима зустріч: Серед гостей та організаторів змагань були побратими батька з “Артана”, які колись подарували хлопчику прапор підрозділу з підписом “Вперед, чемпіон”.
• Передача традицій: Мати хлопчика зазначає, що молодший син все більше нагадує їй загиблого чоловіка своєю наполегливістю та внутрішньою силою.

Володимир Мартинюк з позивним “Арт” загинув 21 травня 2025 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Йому було 40 років.

У травні 2026 року на турнірі Kyiv Open у Києві Захар Мартинюк здобув срібну медаль з карате. Серед гостей та організаторів заходу були військові спецпідрозділу ГУР “Артан” – підрозділу, в якому служив батько хлопця. Мати зазначає, що це особливі змагання та нагорода для її сина.

“Він завжди відчував відповідальність за інших”

Володимир Мартинюк народився 7 грудня 1984 року у селі Вишняки Одеської області. Він був найстаршим у багатодітній родині, де виховували четверо дітей.

За словами дружини Ксенії, відповідальність за інших у нього сформувалася ще в дитинстві.

“На ньому лежала турбота про молодших братів і сестер, допомога батькам, ведення господарства. Він дуже рано звик думати не лише про себе”, – розповідає вона.

Після закінчення школи Володимир вступив до Одеської академії харчових технологій, де здобув спеціальність механіка. З майбутньою дружиною познайомився вже в Києві, де вони працювали на одному виробництві.

Згодом Володимир змінив професію і почав працювати стилістом. Разом з дружиною вони виховували трьох синів. Старшому зараз 23 роки, середньому – 14, молодшому – 11.

Володимир Мартинюк з синами (фото надані Спортивним комітетом України)

“Все, що він робив, було заради дітей. Робота, пошук кращого заробітку – все зводилося до одного: дати хлопцям майбутнє”, – говорить Ксенія.

Чому вирішив піти на фронт

Після початку повномасштабного вторгнення РФ Володимир залишився в Києві. Спочатку допомагав добровольчим групам і цивільним, але згодом вирішив приєднатися до війська.

Особливо на нього вплинуло те, що молодший брат пішов воювати раніше.

“Він дуже переживав через це. Казав, що старший, а молодший пішов першим”, – згадує дружина.

За словами Ксенії, остаточне рішення чоловік пояснив однією фразою: “Якщо я не піду, що я скажу своїм синам, коли вони після війни запитають: а де був ти?”

У серпні 2024 року Володимир добровільно вступив до спецпідрозділу “Артан”. Перед цим пройшов двомісячний відбір. Позивний обрав сам – “Арт”, від частини своєї прізвища мАРТинюк.

Володимир Мартинюк з побратимами (фото надані Спортивним комітетом України)

Загинув під час бойового завдання

21 травня 2025 року Володимир Мартинюк загинув в районі Каменського Запорізької області внаслідок удару FPV-дрона під час виконання бойового завдання. Разом з ним на позиції був побратим, який вижив.

Після загибелі військового його нагородили медаллю “За бойові заслуги”.

За словами дружини, навіть під час служби Володимир найбільше хвилювався за інших.

“Більше за все він переживав не за себе, а за хлопців поруч”, – говорить вона.

Історія, яка продовжується в його дітях

Саме Захар зараз найбільше нагадує матері батька – характером і наполегливістю. Хлопець занимається карате, а Володимир дуже пишався спортивними досягненнями сина і переглядав всі його виступи.

Сьогодні в домі родини досі зберігається прапор “Артана” з написом: “Вперед, чемпіон”. І в родині є особлива угода: коли Захар одного разу підніметься на великий міжнародний п’єдестал, він обов’язково візьме цей прапор з собою.

“Мамо, не засмучуйся. Ще буде”, – сказав Захар матері після київського турніру та срібної медалі.

Після таких слів жінка впевнена, що цей день обов’язково настане.