Виставка Спецфонду в NAMU показала заборонене мистецтво 1930-х – фото
© Василь Артюшенко, ZN.UA 
© Василь Артюшенко, ZN.UA 
© Василь Артюшенко, ZN.UA 
© Василь Артюшенко, ZN.UA 
© Василь Артюшенко, ZN.UA 
© Василь Артюшенко, ZN.UA 
© Василь Артюшенко, ZN.UA 
© Василь Артюшенко, ZN.UA 
© Василь Артюшенко, ZN.UA 
© Василь Артюшенко, ZN.UA 
© Василь Артюшенко, ZN.UA 
© Василь Артюшенко, ZN.UA 
У Національному художньому музеї України відкрилася виставка «Спецфонд. Нові дослідження», що стала наступним етапом у дослідженні радянських репресій проти українського мистецтва. Проєкт повертає в культурний обіг імена митців, чиї твори десятиліттями зберігалися під грифом «таємно». На відкритті побував фотокореспондент ZN.UA Василь Артюшенко.
У центрі експозиції — історія так званого Спецфонду: засекреченого зібрання картин, які потрапили під заборону у 1930-х роках. Їхні автори — художники, звинувачені радянською владою у «формалізмі», «націоналізмі» чи антирадянських поглядах, — зазнали репресій, а їхні роботи вилучали з музеїв і передавали на знищення. Однак багато творів вдалося зберегти завдяки зусиллям музейників.
Василь Артюшенко, ZN.UA 
Василь Артюшенко, ZN.UA
Уперше широкій публіці демонструються роботи, які до цього були недоступними навіть фахівцям. Серед них — масштабні полотна Абрама Черкаського, які понад 80 років зберігалися в рулонах і лише нещодавно пройшли реставрацію. В експозиції представлені також твори Давида Бурлюка, Віктора Пальмова, Єфрема Світличного, Оксани Павленко, Лева Крамаренка, Івана Падалки, Юрія Садиленка та інших представників українського авангарду.
Проєкт охоплює діяльність основних художніх об’єднань 1920–30-х років — АХЧУ, АРМУ, ОСМУ, АНУ, які стали осередками розвитку модерністського мистецтва до офіційного впровадження соцреалізму. Для багатьох учасників цих угруповань участь у творчих пошуках завершилася вироками, засланнями або смертю.
Василь Артюшенко, ZN.UA
Це вже не перша спроба музею розповісти про Спецфонд: попередні виставки проходили у 1998, 2015 та 2016 роках. Однак саме «Нові дослідження» вперше відкривають раніше невідомі сторінки цієї історії. Виставка засвідчує повернення замовчуваних імен у публічний простір — не як сенсацію, а як визнану частину українського художнього процесу.