З 2022 року в Україні планують національне військове меморіальне кладовище, яке стане символом шани героям. Які проблеми виникали на шляху до його створення і як буде виглядати меморіальний комплекс – у статті РБК-Україна.
Зміст:
- Як вибирали місце для військового кладовища
- Чому блокували будівництво в Мархалівці
- Тендер на будівництво
- Коли почнуть перші поховання
- Концептуальний дизайн меморіалу
- Інфраструктура та інклюзивність
Як вибирали місце для військового кладовища
Створення меморіального комплексу, де знайшли б спочинок захисники України, обговорювали ще до великої війни. Перші кроки до створення знакового місця пам’яті захисників України були у 2021 році, коли Верховна рада проголосувала за законопроєкт 4225, а у травні 2022-го ВР ухвалила закон про створення Національного військового меморіального кладовища.
Його хотіли розмістити в урочищі Лиса гора в Голосіївському районі столиці. Це викликало хвилю протестів, особливо з боку екологічних організацій. Казали, що територія має заповідний статус, а закон забороняє будівництво чи інші дії, які можуть завдати йому шкоди. Від будівництва на Лисій горі відмовилися, обравши для спорудження комплексу Биківню під Києвом.
“Коли вибрали Биківню, багато дотичних до проекту зітхнули з полегшенням”, – каже РБК-Україна співробітник однієї з установ, знайомий з ходом подій.
Але план в Биківні теж не був реалізований. Поблизу розташовані “Биківнянські могили”, де поховані жертви сталінських репресій. Були побоювання, що під час будівництва можуть бути виявлені нові поховання, і тоді роботи зупинили б на довгий час, щоб почати дослідження та ексгумації. А після врахування санітарних та буферних зон доступна для поховань площа зменшилася б до 50 гектарів, а цього недостатньо для масштабів запланованого меморіалу.
Після зупинки проекту в Биківні багато обурення було з боку родин загиблих героїв, причому критикували здебільшого саме Мінветеранів, хоча до рішення про місце будівництва дотичні багато установ. Після зупинки процесу по Биківні була пауза в комунікаціях, бо ніхто не міг сказати, де буде нове місце.
Далі вирішили перенести будівництво до села Гатне під Києвом: у 2024 році уряд обрав ліс поблизу села Мархалівка на Київщині як місце для будівництва НВМК.
Чому блокували будівництво в Мархалівці
Рішення зробити місце поховань у лісі на території Гаттянської ОТГ викликало обурення через планову вирубку частини лісу. Дехто навіть долучився до блокування будівництва. Пізніше з’ясувалося, що частина протестувальників не є місцевими жителями.
З перших днів роботи на об’єкті в Мархалівці регулярно відбувалося фізичне перешкоджання підряднику у виконанні робіт, кажуть РБК-Україна в державній установі “НВМК”.
“Невідомі сторонні особи, які заявляли про небажання будівництва головного військового цвинтаря країни, блокували проїзди, техніку, намагалися зламати тимчасовий будівельний паркан, не пропускали працівників підрядника, перешкоджали завозу матеріалів на будівельний об’єкт. У зв’язку з цим не раз доводилося викликати працівників поліції”, – додають в держустанові.
Значна кількість таких дій була зафіксована на відео та фото. Після втручання поліції доступ працівників i техніки був відновлений з 1 листопада 2024 року. Але через протести найоптимальніший час для будівництва перед початком сезонних опадів було втрачено, додають в “НВМК”. Перші поховання загиблих військових, заплановані на другу половину 2024 року, відклали.
Частина жителів села підтримує створення Військового меморіалу, але просить це не робити саме біля їхнього населеного пункту. “Ми вже це не раз казали. Хіба не можна було обрати ділянку, де не треба вирубувати дерева. Хіба таких не знайшлося? Я цього просто не розумію. Зрозуміло, що таке кладовище потрібне. Але чому саме тут?” – каже РБК-Україна одна з учасниць протестів проти будівництва.
Неприпустимо ставити якісь інтереси вище за національну пам’ять, зауважує в коментарі РБК-Україна співзасновниця асоціації “Сила морської піхоти”, дружина полоненого морпіха 501 ОБМП, який боронив Маріуполь, Альона Скуйбіда.
“Дехто, мабуть, забув чому так все відбувається. Чому в країні війна і чому важливо створити це кладовище. Багато воїнів втратили свої домівки, їх рідні теж. Їм просто немає куди піти, немає де поховати свого близького. І таке місце є символом геройського духу для всіх воїнів, які також будуть там збиратися, щоб побути серед своїх побратимів і віддати їм шану”, – каже вона.
Від критиків звучало, що територія Мархалівського лісу має високий рівень ґрунтових вод, що нібито робить її непридатною для поховань. У підрядної організації були певні технічні виклики, пов’язані з водовідведенням, визнають в НВМК. Технічні експерти погодили кілька рішень по покращенню прокладання дренажної системи та робіт із влаштування мереж дощової каналізації.
“Раніше ми повідомляли, що на території НВМК починаються такі роботи і вони передбачають, зокрема, розробку ґрунту, влаштування оглядових колодязів та прокладання труб на глибині до 4 метрів. Також, випереджаючи можливі маніпуляції, ще до початку цих робіт, ДУ “НВМК” попереджала про високу ймовірність тимчасового стояння вод у місцях розриття ґрунту та роз’яснювала, що така ситуація є абсолютно нормальною для цього технологічного процесу”, – розповідають в ДУ у коментарі виданню.
В держустанові запевняють, що зараз дренажна система і мережа дощової каналізації першої черги будівництва повністю працює. Вже можна побачити, як штучна водойма на території кладовища поступово наповнюються водою, відводячи її із будівельного майданчику.
“Моніторинг показує, що система працює ефективно, і вода поступово відходить з тих ділянок, які ще не повністю підготовлені”, – додають співрозмовники.
Тендер на будівництво
Ще одна претензія стосувалася компанії, яка стала отримувати кошти на будівництво. Консорціум “Білдінг Юа” створили 4 липня 2024 року – наступного дня після оголошення тендеру на будівництво. Він став єдиним учасником тендеру і отримав аванс у 122,1 млн грн.
Одна з компаній-засновниць консорціуму була пов’язана з інвестфондом, яким до серпня 2024-го володіла донька підсанкційного бізнесмена Вадима Єрмолаєва. У вересні СБУ підтвердила, що сам Єрмолаєв має зв’язки з будівельниками НВМК.
Один зі знайомих з процесом оголошення тендеру співрозмовників РБК-Україна пояснює: щодо претензій, що нібито спеціально створено “фірму-однодневку” – об’єднання компаній – допустима практика, коли йдеться про масштабні проекти. Це має спростити роботу і зробити процес комплексним. Іноді так роблять, коли є задача провести один великий тендер, щоб об’єднати всіх підрядників.
“Думаю, загалом сильної зради там немає”, – каже він.
Чи поставлено крапку у претензіях до тендеру? У “НВМК”, кажуть, що до них як до замовника будівництва питань з боку правоохоронних органів немає. Також їм не відомо про наявність зауважень з цього приводу до консорціуму, його учасників чи засновників.
“Відповідно, є підстави вважати порушене питання неактуальним”, – резюмують в держустанові.
Коли почнуть перші поховання
“Гинуть багато хлопців і дівчат, багато їхніх родин – вимушені переселенці. Вони не можуть вдома поховати своїх близьких. Вони прах тримають в себе вдома, живуть з ним. Є багато тіл в рефрижераторах. Це питання потрібно вирішувати”, – казав восени 2024-го в інтерв’ю РБК-Україна колишній в.о. міністра у справах ветеранів Олександр Порхун.
Цього року національне військове меморіальне кладовище має бути відкрите для поховань полеглих Захисників і Захисниць, це пріоритетна задача на 2025 рік, кажуть в “НВМК”.
“Перші поховання і перепоховання будуть здійснюватися відразу після завершення будівельних робіт, введення в експлуатацію першого пускового комплексу першої черги будівництва НВМК та отримання сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта”, – розповідають в прес-службі ДУ.
Також у 2025-му планують завершити всю першу чергу будівництва і почати будівництво другої. Перша черга розділена на два пускові комплекси.
Перший складається із секторів поховань, колумбарних стін, відкритої автостоянки, під’їзної дороги, штучної водойми, локальної очисної споруди та майданчиків для збору сміття. Другий – із секторів поховань, адміністративної будівлі, меморіалу, будинку трауру, зупинки громадського транспорту, крамниці ритуальних атрибутів, ангару, центральної площі, автостоянки та інженерних мереж.
В межах другої черги планують облаштовано сектори поховань та споруджено крематорій, колумбарні стіни, монументи, автостоянки, а також меморіальна будівля й інженерні мережі.
Перші поховання почнуть відразу після завершення будівельних робіт, введення в експлуатацію першого пускового комплексу першої черги (фото: надані НВМК)
Власні традиції. Концептуальний дизайн меморіалу
На кладовищі ховатимуть захисників поступово: процес розтягнеться на багато років. В майбутньому матимуть право бути поховані на ньому і ветерани війни. Усього передбачено 136 419 поховань, з них традиційних 131 199, в колумбаріях – 5 220, кажуть РБК-Україна у Мінветеранів. Представники відомства в ЗМІ завжди наголошують на сподіваннях, що стільки місць не знадобиться.
Який вигляд матиме меморіальне кладовище? Ключовими факторами концепції стали вихідні дані, з якими працює команда, каже РБК-Україна головний архітектор проекту Сергій Дербін.
“Це, з одного боку, реальний вигляд ділянки – ліс, а з іншого – технічне завдання, що передбачає створення військового меморіального кладовища. Саме на перетині цих аспектів й утворився дизайн, що гармонійно інтегрується в існуючий ландшафт, водночас відповідаючи сучасній військовій естетиці”, – пояснює він.
Будівлі не прив’язані до конкретного архітектурного стилю – це не класицизм, не модернізм і не будь-який інший напрям, каже Сергій Дербін. Вони матимуть позачасовий вигляд, що дозволяє створити гнучкий простір для майбутньої інтеграції ключових споруд комплексу. Їх остаточний вигляд буде визначатись архітектурними конкурсами.
Щодо вигляду поховань – робота над цим питанням теж ще триває. Архітектор говорить, що важливо знайти баланс між усталеними ритуальними традиціями та суспільним запитом на те, щоб військовий меморіал мав виразну ідентичність, відмінну від цивільних кладовищ.
Раніше майбутнє кладовище в медіа часто порівнювали з Арлінгтоном в США. Але Дербін переконаний, що українська меморіальна та мілітарна архітектура має спиратися на власні традиції, а не копіювати чужі.
“На перший погляд може здатися, що найочевиднішим референсом є Арлінгтонський національний цвинтар. Але особистий досвід його відвідування й спілкування з американськими інженерами, які продовжують облаштовувати комплекс і сьогодні, переконав мене у тому, що прямі паралелі тут недоречні”, – вважає він.
Якщо порівнювати предметно, то державні будівельні норми та законодавство в США і Україні значно відрізняються. Це стосується всього – від сітки розташування могил, розмірів надгробків, місцевих матеріалів, особливостей клімату, техніки прокладання мереж, аж до бюджетів, які закладаються на проектування та утримання меморіалів. Та сама ситуація і з військовими некрополями Співдружності націй.
“Недостатньо просто переглянути гарні фото в інтернеті та зробити так само. Це глибокий і складний процес, де доводиться балансувати між державними будівельними нормами, законодавством, технічним завданням замовника та, найголовніше, реальними потребами суспільства”, – додає Сергій Дербін.
Головним референсом для команди стали саме українські традиції. Вони вивчають та переосмислюють козацькі некрополі, військові кладовища воїнів УСС, УГА, УПА, українські кладовища за кордоном. Зокрема, цвинтар святого Володимира в Оквілі (Канада), цвинтар святого Андрія в Саут-Баунд-Брук (США) та інші.
“Українська культура має власні поховальні традиції, і саме на них ми повинні спиратися, створюючи сучасний меморіальний комплекс. Україна не потребує копій чужої культури, ми маємо формувати свою військову естетику на фундаменті власної історії”, – переконаний архітектор.
Спеціально для НВМК професійна команда шрифтарів – Андрій Шевченко та Богдан Гдаль – розробили шрифт Memoria. Він є ексклюзивним, його не буде у вільному доступі, його розробили виключно під проект.
Родина шрифту Memoria має два різновиди. Спеціальний шрифт для нанесення на кам’яні намогильні споруди – його елементи спроєктовані так, щоб після висічення у камені літери залишалися чіткими й легкими для сприйняття та читання.
“Стилістика Memoria поєднує історичну тяглість та військовий дух, адже автори надихалися українською шрифтовою графікою ХХ століття, зокрема добою Визвольних змагань. Робота над шрифтом була тривалою та особливою, адже обоє дизайнерів нині служать у лавах ЗСУ“, – каже співрозмовник.
Інфраструктура та інклюзивність
Як планують забезпечити доступність комплексу для ветеранів, родин загиблих, людей з інвалідністю?
“Це було одним із ключових принципів від самого початку роботи над проєктом, – каже Сергій Дербін, – Національне військове меморіальне кладовище буде повністю доступним і безбар’єрним, та відповідатиме принципам універсального дизайну й враховуватиме потреби всіх відвідувачів – незалежно від фізичних, сенсорних, когнітивних чи культурних особливостей”.
1. Доступність простору
Проєкт без сходів і бар’єрів, ухил – до 5%, входи – на нульовій позначці. Доріжки шириною від 2,2 метрів забезпечать комфортний рух, є тактильні маркери, мапи й вказівники шрифтом Брайля.
2. Інклюзивні вбиральні
Усі кабінки пристосовані для маломобільних осіб: достатній простір, поручні, пеленальні столики для дітей і дорослих, кімнати догляду за дитиною в чоловічих і жіночих санвузлах.
3. Простір для вшанування пам’яті
Зони поховань за релігійними традиціями, місця відпочинку в тіні, тихі зони для рефлексії, меморіальний сад, калиновий гай – усе для психологічного відновлення.
4. Транспорт і парковка
На парковці передбачено 10% місць для людей з інвалідністю (близько 300). Біля кладовища будуть зупинки громадського транспорту та зони для таксі.
5. Культурна інклюзивність
Інформація буде доступна кількома мовами. Враховані різні ритуальні традиції, зокрема простір для ритуального омовіння в будинку трауру. На території працюватиме консультаційний центр для допомоги в організації поховань.
“Безбар’єрність – це не привілей, а базовий стандарт. Саме так ми підійшли до створення простору, який має служити всім, незалежно від фізичних можливостей чи культурних особливостей”, – каже головний архітектор.
***
Схоже, що такий надважливий для українців проект справді пережив вже занадто багато скандалів. Суспільство має зрозуміти, що поява такого місця – це надважливий обов’язок всіх нас, каже дружина полоненого морпіха Альона Скуйбіда.
“Треба припинити політичні ігри, тому що ми говоримо про життя, про пам’ять, про шану нашим воїнам. Наші герої мають отримати гідне місце свого останнього спочинку. Бо пам’ять про загиблих воїнів – це відповідальність кожного з нас. Ми не маємо права їх забути”, – підкреслює вона.
Знайомі з ходом будівництва співрозмовники РБК-Україна вважають, що проект скоріше за все вже не будуть переносити: аж надто багато складнощів випало на його долю, а подальші відкладення поховань – точно недоречні. Головне, кажуть вони, щоб герої отримали гідне місце пам’яті, і ветерани та родини мали куди прийти, щоб віддати шану своїм побратимам, рідним та близьким.