МВС України та РБК-Україна продовжують спільний проєкт "Творці Історії. Щоденник", рамках якого знайомлять читачів з особистими історіями захисників та захисниць у форматі розповідей від першої особи. Сьогоднішня історія – про стрільця бригади "Буревій" з позивним "Студент".
Наші захисники є творцями сучасної історії України, Європи та світу – сьогодні на полі бою, в окопах та бліндажах саме вони наживо формують нашу з вами спільну історію. Важливо вже зараз фіксувати їхні оповіді, емоції та портрети, аби краще зрозуміти буремні події, в яких ми живемо. І максимально зберегти цей дух часу, суспільні настрої та особисті переживання для майбутніх поколінь.
Раніше про свій бойовий досвід та службу в “Азові” розповів мінометник “Шанхай”, а нацгвардієць “Шпіон” розкрив деталі того, чим займався до великої війни та які бої пройшов на передовій.
Третя історія: Позивний “Студент”. 28 років. Бригада Національної гвардії України “Буревій”
У мене такий позивний – з початку служби в армії. Коли я ще тільки потрапив до війська, то мене розподілили в роту, в якій я був наймолодший. Решта бійців – віком 40-50 років і вище. А мені одному молодому – 26, то вони мене й прозвали студентом. Я звик і взяв собі такий позивний. А вже коли перейшов до першого бату “Буревію”, то там було багато молодих хлопців – контрактників після строкової служби – 20, 22, 23 роки. Вони назвали мене “Лунтиком”. Мовляв, не від світу цього. Але врешті я таки лишився “Студентом”.
Я стрілець-піхотинець. Коли був штурм в Серебрянському лісі, записався в штурмову групу. Згодом потрапив у рейдову групу – їздив у Стельмахівку Луганської області на допомогу другому бату нашої бригади.
Навчався на бойового медика. Але на посаді медика ніколи не був. Та й, чесно кажучи, не дуже хотів. Медицина мені потрібна була для себе. Щоб я знав, що робити в екстремальних ситуаціях – і собі допомогти, і хлопцям. За час служби багато кого витяг і врятував.
У довоєнному житті я був зварником і працював на заводі. Мобілізувався у березні 2022 року. Добровільно. Не з першого разу потрапив у військкомат. Я з Сумської області. То встиг ще два тижні під окупацією побути. Через наше село якраз колони їхні “херачили”. І коли їх наші розтовкли, то я поплентався в ТЦК. А там – довжелезні черги.
“Студент” пішов добровільно служити у 2022 році. Записувався у штурмову групу, потім – в групу рейду
Я служив “строчку” в 2016-17 роках, в зенітно-ракетних військах. Знаю, що ту частину ще в перші дні повномасштабної війни розбили. Там дислокувалися системи ППО, склади. Я був дизелістом на локаторах.
Не думав, що потраплю в Нацгвардію. З п’ятого разу мене прийняли у військкоматі, записали і сказали: “Ми подзвонимо”. Минув тиждень. Якраз перший день як на роботу вийшов. Перед тим місяць не працювали через окупацію. І тут дзвонять мені з ТЦК десь об одинадцятій: “Завтра на пів на дев’яту, якщо бажаєте, можете під’їжджати, і поїдете на війну”. Я підходжу до керівництва і кажу: “Все, напрацювався, я поїхав на війну”.
І я поїхав в частину в Черкаси. Спочатку ми стояли у Каневі: охороняли Канівську ГЕС. Тоді на Драбів перевели. Опісля я записався в ротно-тактичну групу, яку формували на фронт, бо загалом наша частина була не бойова.
Ми пройшли підготовку тижнів за два. І тоді нас відрядили до частини у Вишгород під Київ, яка згодом стала називатися бригадою “Буревій”. Там ми потренувалися ще із місяць. Далі поїхали на схід, під Білогорівку. Нас перекинули в центр Серебрянського лісу. Були ми там до грудня 2022 року. І коли вже нас змінили, то я перевівся в бригаду Гвардії наступу “Буревій”. Півтора місяці перебував на відновленні – і знову на Серебрянський ліс.
У нас були штурми разом з “Азовом”. Вони з правого флангу, ми по центру, а лівіше – “Хартія”. Ми успішно штурмонули позиції ворога і закріпилися там.
22 березня виповнилося три роки, як я мобілізувався. Я анітрохи не жалкую, що пішов до війська. Я така людина. І річ навіть не у совісті, а в характері. Я б не зміг бути ухилянтом.
Я вже одружений. Якось мене між лікувальними процедурами і операціями відпустили на вихідні. І я цим скористався, щоб розписатися зі своєю дівчиною. Вона з Черкащини. От якраз, коли я був у Драбові Черкаської області на початку служби, там ми й познайомилися. Вона з того району. І тепер ми чоловік і дружина.
Після поранення захисник сам надав собі допомогу, очікуючи на евакуацію
Поранення отримав у Стельмахівці (Сватівський район на Луганщині – прим.) наприкінці липня минулого року. Перед тим наш бат туди перевели із Серебрянського лісу. Сіра зона. Почався обстріл. Мій побратим підірвався на міні. Я його пішов витягувати. Витягнув, наклав турнікети, стабілізував, чекали на “евак”, пішов полем його зустрічати і сам підірвався. До себе нікого не підпустив, щоб ніхто більше не постраждав. Сам собі дав раду з першою допомогою, а тоді виповз на дорогу, і “евак” мене підібрав.
На лікуванні перебуваю вже восьмий місяць. Множинні осколкові поранення. Порвані стегнові м’язи на ногах. П’ятку повністю відірвало. То була протипіхотна міна – дуже багато уламків, якими порозривало ноги і руки. Тепер наче все загоїлося, тільки з п’яткою проблема. Її треба протезувати.
“Найбільше запам’яталися миті, коли рятував побратимів”
Згадую 2023 рік. Я спав у бліндажі, побратими були на “очах”. Тобто у них був бліндаж з відкритими бійничками, і вони були на спостереженні. А моя черга була відпочивати. І от нас накрило. Снаряд ліг між моїм бліндажем і їхнім. На них полетіли осколки, а на мене ударна хвиля. Це був найдраматичніший мій момент на війні.
Мене завалило. Чую крик: “Трьохсотий!”. Я умудрився відкопатися. Спостерігачами були якраз два Василя. Прибігаю. Один Вася цілий, але розгубився. Бачу, другий Вася, який поранений, упав. Ми швидко його підняли і поставили на коліна. Він прийшов до тями. До речі, лежить зараз зі мною тут у шпиталі.
На війні до такого треба ставитися спокійно, робити все правильно і навіть жартувати, щоб морально підтримати в найважчий час. Бо якщо ти розгубишся чи запанікуєш, то й поранений буде так само панікувати. Треба вміти справу зробити і обстановку розрядити. Воєнні будні – вони такі…
Ще була історія в Серебрянському лісі – приліт, вибух. Ну, приліт та й приліт. Виявилось, “розвідоси” наші підірвалися на міні – поверталися з-за лінії фронту. То була теж сіра зона. Чую, кричать. Поповз я до них. Приповзаю, а я сам маленький, а там два таких “бички” великі. Думаю, йо-ма-йо, хлопці, що ж я з вами робитиму. Слава Богу, вони не складні були. В обох поранення в ногу, осколкові. В одного в стегно, в другого в коліно.
Вони молодці. Самі себе забинтували. І тут їхня зміна підійшла, бо вони якраз мали змінюватися. То їхні змінники їх і витягли, а мені пощастило, бо сам я з ними не упорався б.
Добровольці у 2022 році часто не знали, куди йдуть, а зараз є вибір вакансій та час на підготовку, нагадує військовий
У таких випадках треба бути дуже уважним. Розвідникам – щоб не потрапити під вогонь своїх. Ну, й відповідно, тим бійцям, на позиції яких наші розвідники виходять ось-так з-за лінії фронту.
Моя дружина зараз вагітна. Невдовзі буде УЗД робити, то ще досі не знаю, хлопчик, чи дівчинка в нас буде. Чесно кажучи, я дівчинку хочу. Чому – не знаю. Як варіант – дівчат на війну не забирають. Але хотілося б двох діток – і дівчинку, і хлопчика. Про імена ще не думали, ще достатньо часу – виберемо.
А хлопцям і чоловікам, які мають іти в армію і служити зараз, хотів би порадити перебороти паніку. Ми три роки тому йшли добровільно і навіть не знали, куди ми йдемо. Зараз є вибір. Є час на підготовку, зокрема й психологічну. І для цього є достатньо висококваліфікованих фахівців у війську, які мають належно спрацювати.
Не підеш до нашої армії – прийдуть кацапи і заберуть тебе в свою армію. І тоді в тебе ніхто не питатиме – готовий ти чи ні. Є в тебе зброя і амуніція чи ні. Яскравий приклад – так звані армії так званих ЛНР-ДНР, які кинули на убій і все.
Багато людей думає: я ось втік, або я відсиджусь, і все в мене буде добре. Не буде. І теперішні переговори також малоймовірно приведуть до звільнення від окупантів та сталого довгострокового миру. Бо ворог виставляє нам нездійсненні умови.
Україну треба захищати! Це так чи інакше стосується всіх. І бідних, і мажорів. І тоді ця клята війна закінчиться. І тоді все буде добре.